Короленко Володимир Галактіонович

Біографія

Серед блискучої плеяди письменників реалістів кінця XIX — початку XX ст. В. Короленко посідає особливе місце, яке він кував починаючи з дитинства. Воно пройшло на Волині. Володимир спочатку навчався у приватному пансіоні, згодом у житомирській гімназії. Коли йому виповнилося 13 років, його батька перевели по службі в маленьке повітове містечко Рівне, де майбутній письменник закінчив зі срібною медаллю реальну гімназію.

Володимир Галактіонович Короленко народився 15 липня 1853 р. у Житомирі в українській сім'ї повітового судді, який отримав освіту в кишинівському "непривілейованому пансіоні". Батько виділявся в середовищі провінційного чиновництва різнобічністю культурних запитів і непідкупною чесністю, внаслідок чого оточуючі люди сприймали його як чудакувату, незрозумілу людину.

15-річний Короленко, як і вся його родина, після смерті батька постав перед обличчям нездоланної бідності, і потрібні були воістину героїчні зусилля матері, щоб він зміг закінчити гімназію. Атмосфера родини, де панували дружні відносини, виховувалися чесність, правдивість і прямота характеру, благотворно позначилася на духовному розвитку дитини.

У ранньому дитинстві Володимир бачив нелюдську жорстокість часів кріпосного права; звірячі поміщицькі розправи із селянами він спостерігав і після реформи 1861 року. Повз його увагу не проходили і факти повального хабарництва чиновників. У "Історії мого сучасника" В. Короленко з чудовою майстерністю намалював образи чиновників повітового суду і похмурі фігури вищого начальства, цих, за виразом письменника, "сатрапів", влада яких обрушувалася на населення з тупою і безглуздою силою. З дитинства він знав і про національну нерівність, що особливо давала себе відчути в Україні, де пройшли дитячі роки письменника.

Роки, проведені в повітовій гімназії, з її "тьмяним і жорстоким режимом", із учителями-автоматами, з тілесними покараннями і карцером, але водночас із дружним товариським середовищем, де потай від адміністрації поширювалися книги революційно-демократичного напряму, зіграли величезну роль у формуванні характеру і світогляду Короленка. І хоча у шкільну програму не входили імена Гоголя, Тургенєва, Некрасова, а за згадування Шевченка саджали у карцер і давали "вовчий квиток", Короленко із захватом читав "Записки мисливця", знав чи ледве не напам'ять усього Некрасова і ставив собі за взірець революціонера Рахметова з роману Чернишевського "Що робити?".

Багато чим Володимир Короленко зобов'язаний учителю гімназії Авдієву. Саме на його уроках він уперше почув статті Добролюбова, розповіді Тургенєва, п'єси Островського, вірші Нікітіна і Некрасова, і вірші великого поета України Тараса Шевченка, який незадовго до того помер, повернувшись з багаторічного заслання.

У 1871 р. В. Короленко по закінченні реальної гімназії приїхав до Петербурга і поступив до Технологічного інституту. Він стає учасником численних студентських сходок, де велися гарячі суперечки на філософські і соціально-економічні теми. Незабаром він змушений був залишити інститут. Замість навчальних занять В. Короленко мав узятися за працю "інтелігентного пролетаря". Він розфарбовував ботанічні атласи, виконував креслярські роботи, займався коректурою. За все це він одержував копійки, яких ледь вистачало, щоб не вмерти з голоду.

У 1874 р. В. Короленко переїжджає в Москву і поступає до Петровської землеробської і лісової академії. Тут він слухає лекції К. А. Тімірязєва і за його дорученням малює демонстраційні таблиці. Дружні стосунки, що склалися між професором і студентом, не припинялися до кінця їхнього життя.

В академії В. Короленко зближується з революційно налаштованою молоддю, читає нелегальну літературу. Йому доручається завідування тайною студентською бібліотекою, що поширювала книги переважно революційного змісту.

У березні 1876 р. за участь у складанні колективного протесту студентів проти адміністрації академії, що виконувала суто поліцейські функції, В. Короленка було виключено з академії, заарештовано і вислано з Москви до Вологодської губернії, звідки повернуто до Кронштадту під нагляд поліції. Через рік він переїхав до Петербурга, де разом з братами заробляв на життя різними професіями: уроками, малюванням, але переважно коректурою. Коректором він працював у дрібній, незначній петербурзькій газеті "Новини". Робота в цій газеті жодною мірою не могла задовольнити Короленка. Він думає про літературну творчість і пише своє перше оповідання — «Епізоди з життя "шукача"» (1879). Характер цього оповідання визначений епіграфом, що було взято з поеми Некрасова "Кому на Руси жить хорошо":

У березні 1879 р. після таких визначних подій кінця 70-х років, як поховання Некрасова, що прийняли характер антиурядової демонстрації, і вбивство шефа жандармів Мезенцева, В. Короленка, за підозрою у друкуванні і поширенні революційних закликів, було знову заарештовано та ув'язнено у Литовський замок. Улітку 1879 р. його було вислано до Глазова — глухого містечка Вятської губернії. У вислання В. Короленко їхав з усвідомленням необхідності зближення з народом, далекі від дійсності уявлення про яке мали бути перевірені, як це йому здавалося, реальним життям, тверезим і правдивим. Сповнений енергії і молодої сили, він навіть вислання готовий був розглядати з точки зору практичного вивчення життя народу. З одного з етапів на шляху до Глазова він писав своєму другу по Петровській академії В. Н. Григор'єву: "Ви пам'ятаєте, що я мріяв про літню подорож, — ну от хоч на прив'язі, а подорожую".

У цю пору в Короленка остаточно дозріло бажання всерйоз зайнятися літературною роботою. У 1880 р. вийшло з друку оповідання "Несправжнє місто", де, як зізнавався письменник, він, "сильно наслідуючи Успенському, описував Глазов".

Особистість Короленка продовжувала цікавити і вищі поліцейські чини у зв'язку з діяльністю народовольців, що посилилася. Незабаром після замаху на Олександра II в січні 1880 р. В. Короленка було заарештовано, доставлено у В'ятку, а потім ув'язнено у Вишнєволоцьку політичну тюрму. Передбачалося заслання його до Східного Сибіру, але з Томська письменника повернули на поселення до Пермської губернії.

Перебуваючи у Пермі як поселенець, В. Короленко перепробував кілька професій: шевця, табельника, письмоводителя столу статистики на Уральсько-Гірничозаводській залізниці. Тут він працює до 11 серпня 1881 р. — дня чергового арешту, після якого відбулось його найтриваліше і найвіддаленіше вислання.

Коли 1 березня 1881 р. був убитий народовольцями Олександр II, уряд Олександра III зажадав, щоб частина політичних засланих була приведена до спеціальної присяги. Текст такої присяги одержав і В. Короленко, але підписати його демонстративно відмовився. У заяві на ім'я пермського губернатора він називає факти дикої сваволі царської влади, дії якої спрямовані винятково на придушення народу. От чому, пише Короленко, "совість забороняє мені вимовити необхідну від мене обіцянку в існуючій формі". "Я не міг вчинити інакше", — повідомляв він тоді ж у листі до брата.

У відмовленні від присяги поліцейські можновладці побачили особливо "ворожий настрій". У справу "державного злочинця", "шевця і живописця", як іменували Короленка у жандармських документах, була додана різка характеристика, що вимагала найсуворіших мір покарання. Його заарештували і, дотримуючись особливих обережностей, як вкрай небезпечного злочинця відвезли у Сибір.

У грудні 1881 р. В. Короленка було доставлено до слободи Амгу Якутської області, розташованої в кількох сотнях кілометрів від Вилюйська, де в ту пору нудився М. Г. Чернишевський. Тут у тяжких умовах, далеко від яких-небудь культурних центрів, почалася його робота над такими добутками, як "Сон Макара", "Убивець", "У дурному суспільстві". Однак друкуватися йому було категорично заборонено. "Ісправник прямо оголосив мені, — писав Короленко в одному зі своїх листів з Амги, — що писати для друку безумовно не допускається".

Згадуючи про свої мандри в засланні, В. Короленко іронічно писав, що "у народ" він "був доставлений на казенний кошт". Життя в Амзі зіштовхнуло його з новими для нього формами народного побуту і поставило, як він сам про це сказав, "у відносини повної рівності" з народом: він шив чоботи, виконуючи замовлення "на сторону", і орав землю. Водночас він з глибокою увагою вивчав життя якутського народу, записував фольклор, знайомився з мовою. Враження тих років послужили підставою для цілої низки сибірських оповідань і нарисів, що склали значну частину у творчій спадщині письменника.

У 1885 р. В. Короленко одержав дозвіл повернутися в Європейську Росію без права проживання у столичних містах. Він оселився в Нижньому Новгороді, де і прожив понад десять років.

Своє літературне покликання В. Короленко усвідомив ще в юнацькі роки. Як говорив сам письменник, у нього ще з юності була звичка виражати словами свої враження, підшуковуючи для них найкращу форму, не заспокоюючись, поки не була знайдена необхідна.

Уперше В. Короленко побачив свій надрукований твір у 1878 р. Це була газетна стаття про вуличну подію, в якій письменник розглянув прояв поліцейської сваволі над петербурзькою біднотою.

Далі були опубліковані вже згадувані оповідання «Епізоди з життя "шукача"» (1879), "Несправжнє місто" і "Яшка" (1880). Уже в оповіданні "Несправжнє місто" В. Короленко досягає значної майстерності. У правдивому зображенні занепалого міста, життя якого "б'ється в тузі й убогості", а саме воно нагадує "амфібію з недорозвиненими задатками", проявилося прагнення автора до реалізму, до глибоко правдивого зображення дійсності. Письменник підводив читача до думки, що вихід з того тужливого животіння, у яке було занурене життя "несправжнього міста", не в поверненні до первісних форм існування, про що говорила народницька література, а в розвитку промисловості, у встановленні нових відносин між містом і селом, що породять нових, справжніх людей і відкриють усім перспективу боротьби за народне щастя.

У своїх творах В. Короленко показує свавілля, несправедливість і потворність самодержавно-поміщицького бюрократичного ладу царської Росії ("Ат-Даван", "У хмарний день", "Феодали", "Стій, сонце, і не руш, місяцю!"), малює важке життя простого народу ("Сон Макара", "Останній промінь", "У поганому товаристві", "Птахи небесні", "Пішов", "У Криму", "На заводі" та ін.). Пристрасно і сильно засуджує письменник капіталізм ("Павловські нариси"), розкриває сутність буржуазної демократії ("Без язика", "Фабрика смерті", "Сопрон Іванович"). Не обминає Короленко і темних боків народного життя і свідомості ("На затемненні", "Смиренні", "Не страшне").

Проте найхарактернішою рисою Короленка-письменника є шукання в житті і відображення у своїй творчості ознак пробудження народної активності, народної думки, визріваючого в народі протесту проти соціальної несправедливості. Напруженим інтересом Короленка до процесів, що відбуваються в глибинах народного життя і психології, пояснюється і його захоплення історичним минулим народу. Особливу увагу письменника привертали масові народні рухи. Волелюбність, героїчну історію українського народу він оспівує у багатьох своїх творах. В. Короленко вивчав матеріали, пов'язані з повстаннями Разіна і Пугачова. Він мав намір написати великий історичний роман, присвячений пугачовському повстанню, але цей задум так і залишився нездійсненим. Зібрані письменником матеріали про ці повстання частково відбилися у творах "У козаків", "Художник Алимов", "На Волзі", "Романтичні мрії".

Із справжнім захопленням показує В. Короленко у своїх творах талановитість, обдарованість простого народу, його могутні духовні сили і можливості ("Ріка грає", "У хмарний день", "Птахи небесні", "Артисти", "Історія мого сучасника").

Мріючи про таке суспільство, в якому людина буде вільна від гноблення і брехні, В. Короленко одним з основних завдань свого життя і своєї творчості вважав боротьбу за людське щастя, за повноту і гармонійність людського життя. "Людина створена для щастя, як птах для польоту", — проголосив він вустами одного зі своїх героїв ("Парадокс").