Котляревський Іван Петрович

Біографія

Іван Петрович Котляревський народився 29 серпня 1769 р. в Полтаві в сім'ї дрібного чиновника — канцеляриста магістрату. Навчався в Полтавській семінарії (1780—1789), служив у штаті так званої Новоросійської канцелярії, в Полтавській дворянській опіці, а з 1793 р. вчителював у поміщицьких маєтках на Полтавщині. Саме в цей час розпочалася його праця над бурлескною переробкою епопеї Вергілія "Енеїда", яка тривала чверть віку. Літературна діяльність І. Котляревського поєднувалася з його військовою службою (1797—1808), завідуванням Полтавським будинком виховання бідних дворян (з 1810 p.), участю в аматорському театральному русі, з організацією полтавського професійного театру.

До останніх днів жив у Полтаві, там і помер 29 жовтня 1838 р. На смерть письменника щиро відгукнувся Т. Шевченко. У 1898 р. українська громадськість широко відзначила 100-річчя з часу виходу "Енеїди". У 1903 р. в Полтаві споруджено пам'ятник поетові скульптора Л. Позена, у 1952 р. відкрито меморіальний музей, а в 1969 р. реставровано садибу письменника.

І. Котляревський не залишив якихось літературно-естетичних декларацій чи теоретичних трактатів, проте самі його художні твори ("Енеїда", драма "Наталка Полтавка" та водевіль "Москаль-чарівник") свідчать, що письменник свідомо йшов шляхами творення українського національного мистецтва. Він прагнув оновити рідне письменство на демократичних естетичних засадах, піднести живе народне слово до того рівня, на якому воно перебувало в розвинених європейських культурах, обстоював правду життя в мистецтві. Трактування теми народу, характер художнього моделювання стосунків між простими людьми й привілейованими верхами та їхніми прислужниками, ідейне спрямування творів, ті тенденції, до яких він підводив читачів і глядачів, характеризують Івана Котляревського як видатного просвітителя-демократа.

Він був добре ознайомлений з народною творчістю, знав учення Г. Сковороди, перебував під впливом декабристських ідей. В останні роки свого життя був у тісних стосунках з видатними культурними діячами — перекладачем "Іліади" російською мовою М. Гнєдичем, істориком України Д. Бантишем-Каменським, філологом І. Срезневським, етнографом В. Пассеком.

Перші три частини "Енеїди" з'явилися у 1798 p., четверта — у 1809, а повністю твір вийшов у 1842 р. Ідея демократизації літератури була однією з визначальних у просвітительській естетиці. І. Котляревський у цьому зв'язку не тільки щедро використовує скарби усної поезії, а й у художньому моделюванні життя стає на народні морально-естетичні позиції. Тому гумористичне зображення троянців поєднується з показом їхньої мужності, побратимства, вірності громадянському обов'язку, а у змалюванні земних царів чи олімпійських небожителів поет вдається до іронії та сатири. У поемі І. Котляревського античність химерно переплітається із сучасною авторові українською дійсністю. "Енеїда" є прикладом того, як можна справді творчо реалізувати вже відому тему. Задум І. Котляревського переосмислити античний оригінал був настільки новаторським, а його художня реалізація — настільки неповторною, що поява твору стала для українського письменства епохальною подією.

Подібно до "Енеїди" п'єса "Наталка Полтавка" (1819) започаткувала становлення національної драматургії. Як перша п'єса з народного життя, вона відкрила новий етап у кількасотрічній історії української драматургії і театру, стала потужним імпульсом у поступальному розвитку українського мистецтва. Наскрізь революційною у своїй глибоко перспективній і справді народній основі була роль Івана Котляревського у розвитку нової української літературної мови. Він показав усьому світу багатство і красу, гнучкість і барвистість, дзвінкість і мелодійність українського слова.