Курбас Олександр Зенон
(Лесь Курбас)

Біографія

Олександр Зенон Курбас, який народився 25 лютого 1887 р. у місті Самбор, був старшою дитиною і єдиною, яка вижила, з трьох дітей Курбаса-Яновича.

1 вересня 1900 р. Лесь був зарахований до третього класу Тернопільської класичної гімназії, склавши екзамен за перші два класи екстерном. Після закінчення гімназії в 1907 р. він поїхав навчатися на філософському факультеті Віденського університету, відчуваючи потяг до сцени. Наступного року, після смерті батька, був змушений перевестися до Львівського університету.

У листопаді 1909 р. він виступив актором і постановником п'єси Є. Чирикова "Євреї" у Драматичній комісії Української студентської спілки. Влітку 1910 р. брав участь у бурхливій демонстрації, на яку студенти вийшли з вимогою відкрити український університет. Після розгляду спеціально створеною дисциплінарною комісією справ кожного із причетних до виступу Леся Курбаса не допустили до занять.

Весну 1912 р. Лесь Курбас зустрів у Гуцульському театрі Гната Хоткевича, де був одразу і адміністратором, і режисером. Із середини 1912 р. він уже працює актором театру "Руська бесіда" — грав у фарсах цього театру, танцював у оперетах, навіть співав у операх.

У квітні 1914 р. Лесь Курбас їде до Варшави, Праги, Берліна, Мюнхена для знайомства з театральними і художніми виставками.

Переїхавши весною 1916 р. на запрошення М. Садовського до Києва, Лесь Курбас потрапив до зовсім іншої України. Відкриваючи для себе українську інтелігенцію Києва, яка була вихована переважно на зразках російської культури, митець не тільки замінив І. Мар'яненка, який покинув театр М. Садовського, а й остаточно зрозумів, що застарілі сценічні форми театру Садовського не відповідають подиху часу. У Києві він створює студію з учнів драматичної школи імені М. Лисенка.

12 березня 1917 р. Лесь Курбас виступив на зборах театральних діячів Києва з пропозицією скликати Всеукраїнську театральну нараду. Студія Курбаса без приміщення і засобів до існування у вирі творення української держави здобуває визнання. З вересня 1917 р. молодий театр розпочинає свій перший сезон проблемною п'єсою В. Винниченка "Чорна Пантера і Білий Ведмідь". Осмислюючи сенс сценічного мистецтва, Лесь Курбас відкидає примітивний побутовий реалізм у театрі, що дозволяє творити власну інтерпретацію твору.

Принцип нового режисерського мислення на сцені передбачає розширення можливостей форми. Загальне прагнення театральної думки — знайти нового актора і розкритикувати старий театр — відповідало ритму і настрою епохи. Лесь Курбас вважав, що український традиційний театр як форма, що базувалася на суворості канонів і заборон, залишиться у дореволюційному минулому. Тому неприйняття старого театру було для нього і естетичним, і політичним маніфестом.

Упродовж 1917—1919 pp. Лесь Курбас найменше був заклопотаний розвінчанням старого театру, вважаючи, що той доживає останні дні, а тому більше уваги приділяє пошуку шляхів розвитку театру. Переломна епоха відкрила світу нові імена — Маяковського, Чюрльоніса, Скрябіна. На думку Курбаса, театр прагне яскравості, відродження, що було придушене літературою. Ідеал освіченого актора, який глибоко мислить і відчуває світ, Лесь Курбас окреслив у "Театральному листі".

У 1918 р. при Молодому театрі було створено Незалежну студію, до якої увійшли п'ятдесят осіб. Лесь Курбас занурився у студійну роботу. Він розуміє, що сфера пошуків форми і репертуарна робота театру повинні взаємодіяти, але існувати окремо. Перед гастролями до Одеси колектив вирішує передати Курбасу загальне керівництво театром, одночасно створюється режисерська колегія, до складу якої входять Л. Курбас, Г. Юра, С. Семидор, В. Васильєв. Однак співпраця яскравих особистостей, одні з яких орієнтувалися на репертуарний театр — Г. Юра, С. Семидор, а інші, як Л. Курбас, схилялись до студійних занять, привела до розколу. У вересні 1918 р. Г. Юра і С. Семидор подають заяви про вихід з колегії, а у грудні того ж року Л. Курбас відмовляється від обов'язків головного режисера. У березні 1919 р. конфліктна ситуація завершилася все ж таки обранням Леся Курбаса головним режисером театру і оголошенням колективу як театру пошуку.

Лесь Курбас створює Молодий театр, прагнучи подолати кризу української сцени, яка тривала з дореволюційних часів і полягала у провінційній замкнутості. Ставлячись до літератури з глибокою повагою, головний режисер "осучаснює" Софоклова "Царя Едіпа".

У березні 1919 р. Молодий театр було націоналізовано, однак його не було включено до системи державних колективів. Трупі запропонували влитися до першого Державного театру УРСР ім. Т. Шевченка, який ставив спектаклі свого старого репертуару. Інсценізація Курбасом поеми Т. Шевченка "Гайдамаки" мала у глядачів шалений успіх. Принципи умовного театру, українські пісні і танці, які стали одним із засобів вияву національного характеру, використані у постановці, збагатили практику української сцени. Але ця постановка стала завершальною в період роботи режисера у театрі імені Т. Шевченка.

Прагнучи зберегти ядро Молодого театру, Лесь Курбас створює в 1920 р. Київський драматичний театр ("Кийдрамте") і виїздить до провінції. У Білій Церкві, Умані він створює студії, які, на думку режисера, мали залучати молодь, щоб залишити після себе учнів, відданих ідеї збереження традицій українського мистецтва. Поїздки Україною, охопленою громадянською війною, привели Леся Курбаса до Харкова. Але навчально-експериментаторський театр практично не знаходив підтримку, особливо матеріальну. Через це влітку 1921 р. "Кийдрамте" розпався сам собою. З частиною акторів він приїхав до Білої Церкви, але після кількох невдач повернувся до Києва.

Ситуація у столиці теж змінилася. Місто потерпало від голоду, розрухи. Мистецька інтелігенція Києва потяглася до Польщі, Москви, Петербурга. Режисерські школи переважно працювали над перенесенням прийомів російського театру на українську сцену. Розуміючи, що український театр може втратити свої національні особливості і художню цінність, відчуваючи зрілість перелому у взаємодії нового змісту і старих театральних форм, весною 1922 р. Лесь Курбас створює новий театр.

Символічна назва театру — художнє об'єднання "Березіль" — містила в собі образ весни, весняного відродження, бо "березіль" — давня українська назва місяця березень, а сам театр було створено 30 березня. Він став унікальним явищем на всьому просторі театрів того часу. Створивши кілька майстерень у структурі театру, митець швидко об'єднав усі сили театрального мистецтва України.

Лесь Курбас розробляв принципи театру-студії, використовував прийоми агітаційного політичного театру, творив на межі емоцій і раціональності. З 1923 р. в театрі "Березіль" починаються режисерські дебюти. Майстерні настільки розрослися, об'єднуючи понад двісті учнів і акторів, що у сезоні 1925/1926 року Лесь Курбас був змушений скорочувати окремі матеріально незабезпечені майстерні. Режисер має намір змінити відкриту тенденційність на спокійніші форми. На перший план виходить робота з актором.

У 1925 р. постановою Ради Народних комісарів УРСР Леся Курбаса було нагороджено званням народного артиста республіки. Того ж року на Міжнародній виставці декораційного мистецтва в Парижі за виставлений там макет В. Меллера до спектаклю "Секретарь профсоюза" театру "Березіль" присуджено золоту медаль.

Коли у 1926 р. під час Всеукраїнської театральної наради постало рішення зробити "Березіль" головним зразковим театром, Лесь Курбас переїжджає до тодішньої столиці України. Переїздом він хотів вирішити багато питань: отримати певну матеріальну підтримку за рахунок державної субсидії колективу, який перетворювався на столичний, створити свого глядача, бо у Харкові вирувало мистецьке, освітнє, робітниче життя, створити Театр сатири, українську оперету, заснувати театральний часопис. Перебуваючи у стані творчого пошуку, митець працює у створеній драматичній студії, читає лекції акторам і режисерам. Попри те, що Лесь Курбас потрапив у середовище однодумців і прихильників, робота впродовж 1926—1927 pp. над трьома спектаклями завершилася невдачею.

Своєрідним підсумком діяльності митця того періоду стала участь у Всеукраїнському театральному диспуті 1927 p., де режисер виклав своє бачення актора, режисера, глядача, театральних форм, розвитку театрального життя. Окрилений почуттями, народженими під час диспуту, Лесь Курбас їде на місяць до Німеччини та Чехословаччини для знайомства з практикою їх театрів. Повернувшись до Харкова, режисер поринає у роботу. П'єси М. Куліша "97", "Хулій Хурина", "Народний Малахій", "Мина Мазайло" викликали суспільно-критичну бурю. Рецензенти переносили недолугість і трагічну душевну порожнечу героїв на творців постановок.

Різкість висловлювань про естетику та мистецтво перейшла у політичну площину на II Всеукраїнському театральному диспуті у червні 1929 р. Виступаючи на ньому, Лесь Курбас говорив про закономірності розвитку театру в Україні та вплив на нього політичної ситуації, про небезпеку шаблонності та уніфікації, необхідність пошуку нових форм сценічної виразності.

Вислухавши закиди про відрив від народу, політичні помилки "Народного Малахія" і "Мини Мазайла", неувагу до сучасного українського життя, режисер береться за роботу над драмою І. Микитенка "Диктатура", присвячену класовій боротьбі, хлібозаготівлі на селі. Постановка виявилася полем цікавих експериментів і викликала чергову бурю критики. Митця звинуватили у прагненні знищити автора п'єси та його політичні ідеї, хоча з багатьох постановок "Диктатури" саме Курбасова збирала найбільше глядачів упродовж чотирьох років. Ідеологічні помилки було знайдено і в наступній постановці "Маклена Граса", яка розкривала трагедію існування людини у світі капіталу.

Влітку 1931 р. театр "Березіль" виїжджає на гастролі до Грузії. Весною 1932 р. Лесь Курбас бере участь у роботі пленуму Всеукраїнського товариства драматургів, композитоторів і сценаристів. Його обирають до складу методичного центру.

5 жовтня 1933 р. на засіданні Наркомпросу України Леся Курбаса було усунуто від керівництва театром "Березіль". 9 жовтня 1933 р. він їде до Москви, де на запрошення С. Міхоелса починає працювати в Державному єврейському театрі над постановкою "Короля Ліра" В. Шекспіра. У січні 1934 р. робота у цьому театрі для українського митця припиняється — його було заарештовано і репресовано.

Точної дати смерті Леся Курбаса не встановлено. За одними даними, він був розстріляний 3 листопада 1937 р., за іншими — перебував серед в'язнів на баржі, яку було потоплено біля Соловецьких островів, ще за іншими — помер у таборі 15 січня 1942 р.

Лесь Курбас зіграв ролі у виставах "Йола", "У пущі", "Горе брехунові", "Украдене щастя", "Цар Едіп" та ін. Заснував театри: "Тернопільські театральні вечори", "Молодий театр", "Кийдрамте", "Березіль". Поставив фільми "Вендета", "Макдональд", "Арсенальці", п'єси "Джиммі Хіггінс", "Жовтневий огляд" та ін.