Лепкий Богдан Сильвестрович

Біографія

Богдан Сильвестрович Лепкий народився в с. Крегулець на Поділлі в сім'ї сільського священика, який виступав у літературі під псевдонімом Марко Мурава.

Освіту майбутній письменник здобував у Бережанській польськомовній школі, тут же він закінчив класичну польську гімназію. Короткий час навчався у Віденській Академії мистецтв, а зрозумівши, що це не його покликання, Богдан вступив до Львівського університету, який закінчив у 1895 р.

Богдан Лепкий розпочав викладацьку діяльність у Бережанській гімназії, де колись навчався: читав українську та німецьку мову і літературу. З 1899 р. викладав у Ягеллонському університеті у Кракові. Після Першої світової війни, у 1925 р., став професором Ягеллонського університету і працював на цій посаді до смерті. Похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі.

Одна за одною виходили збірки оповідань "З села" (1898), "Щаслива година" (1901), "В глухім куті" (1903), "По дорозі життя" (1905), "Кидаю слова" (1911), збірки віршів "Стрічки" (1901), "Листки падуть", "Осінь" (1902), "На чужині" (1904), "Для ідеї" (1911), "З-над моря" (1913), літературознавчі дослідження "Василь Стефаник" (1903), "Начерк історії української літератури" (1904), "Маркіян Шашкевич" (1910), "Про життя великого поета Тараса Шевченка..." (1911), переклади польською мовою "Слова о полку Ігоревім" (1905, його високо оцінив І. Франко) та книжечки оповідань М. Коцюбинського "В путах шайтана" (1906). Твори Богдана Лепкого перекладені польською, російською, чеською, німецькою, угорською, а також сербською мовами.

Події Першої світової війни сприяли появі нових мотивів, наклали нові кольори на його поетичну палітpy — червоний (колір крові) і чорний (колір згарищ). Рефлексійна споглядальність і самозаглибленість змінюються експресією, публіцистичними інтонаціями ("Ударте в дзвін..."), тонкий ліризм поступається місцем епічному розмаху, панорамній картині (поеми "Буря", цикли "Листки Катрусі", "В лазареті"); в образну тканину вплітається фольклорна, біблійна символіка, що визначає кардинальні питання буття і смерті, в образах червоного коня, ворона, хреста, Голгофи ("Вороне чорний...", "Батько і син", "Весна 1915", "В церкві") з'являються історичні асоціації, зокрема ремінісценції "Слова о полку Ігоревім" ("Слідами Ігоря").

У 20—30-ті роки XX ст. письменник творить переважно в жанрі історичної прози. Слави і популярності набули його історичні повісті "Вадим" (1930), "Крутіж" (1941) та трилогія "Мазепа".

Богдан Лепкий належав до кола прогресивних діячів української культури. Його особисті й творчі зв'язки з І. Франком, М. Лисенком, І. Трушем, М. Коцюбинським, О. Кобилянською, багаторічна дружба з В. Стефаником, польським поетом В. Орканом, самовіддана праця над виданням творів І. Котляревського, Марка Вовчка, Ю. Федьковича, Т. Шевченка, ґрунтовні дослідження творчості цих письменників переконливо свідчать про те, що Богдан Лепкий посідає чільне місце в українському літературному процесі.

Богдан Лепкий багато зробив для ознайомлення зарубіжного читача з українською літературою. Він видавав книги українських письменників (Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, М. Коцюбинського) польською та німецькою мовами, виступав з численними доповідями, писав огляди. Його переклад "Слова о полку Ігоревім" польською мовою помітили й оцінили. Прагнення Богдана Лепкого донести до іншомовного читача кращі зразки рідної культури йшло поруч із перекладанням творів класиків світової літератури — Г. Гейне, М. Лермонтова, М. Конопніцької, П. Б. Шеллі, В. Короленка — українською мовою.