Меженко Юрій Олексійович

Біографія

Юрій Олексійович Меженко (справжнє прізвище — Іванов) народився 18 червня 1892 р. в Харкові. Дитинство та юність минули в Чернігові, куди сім'я незабаром переїхала. У 1912 р. Ю. Меженко закінчує гімназію і вступає на філологічний факультет Московського університету.

Закінчення університету (1917 р.) збіглося з революційними подіями в Україні. Ю. Меженко повертається до Чернігова, а в лютому 1918 р. їде до Києва, де починає працювати в архівно-бібліотечному відділі Міністерства народної освіти Української держави.

У квітні — жовтні 1918 р. проводилась підготовка бібліотечного з'їзду в Україні, де повинні були обговорюватися питання про відкриття Національної бібліотеки і Книжкової палати України. Отже, питання про організацію державної бібліографії в Україні було поставлене у другій половині 1918 p., і біля її витоків стояв Юрій Олексійович.

У кінці 1918 р. до влади приходить Директорія. До Ради Міністрів Української Народної Республіки було подано законопроект про обов'язкове надсилання всіх видань України та "пояснюючих" записок до них на адресу новоутвореної Головної Книжкової палати в Києві, що не тільки має реєструвати й обраховувати книжкові багатства, а й науково опрацьовувати друковану продукцію України.

Після ухвалення цього законопроекту був виданий закон від 24 січня 1919 р. про утворення Головної Книжкової палати (ГКП) в Києві та про асигнування в розпорядження Головноуправляючого справами мистецтва та національної культури 50 тис. карбованців на організацію ГКП.

Директором ГКП було призначено Ю. О. Меженка. Під керівництвом і за участю Ю. Меженка Головна Книжкова палата розпочала виконання своїх основних функцій і за короткий час розгорнула діяльність з реєстрації друкованої продукції України.

Ю. Меженко був, без сумніву, блискучим організатором. Крім виконання функцій директора Головної Книжкової палати, він одночасно очолює секцію з охорони бібліотек при позашкільному відділі Наркомату освіти, є членом комітету охорони пам'яток мистецтва й старовини при Всеукраїнській Академії наук, комітету Всенародної бібліотеки, бере участь у створенні теперішньої Центральної наукової бібліотеки НАН України.

З 1922 р. Книжкова палата УСРР перебазувалася до Харкова. Ю. О. Меженку було доручено на базі Головної Книжкової палати, що була у Києві, створити Український науково-дослідний інститут книгознавства. Того ж року Наркомат освіти УСРР призначає його головою комісії по влаштуванню першої Всеукраїнської виставки друку. Виданий за підписом В. П. Затонського мандат містив прохання до всіх державних і громадських установ сприяти Ю. О. Меженку і надавати допомогу в організації цієї важливої виставки, що була відкрита в 1923 р.

З 1922 по 1931 р. Юрій Олексійович працював директором Українського наукового інституту книгознавства (УНІК). Виконував обов'язки редактора журналу "Бібліологічні вісті", редагував "Науково-популярну бібліотеку книгознавства".

Перші друковані праці Юрія Меженка присвячені переважно питанням бібліотекознавства: "Міжнародна децимальна бібліографічна класифікація" (1919), "Бібліотечна техніка" (1921) та ін. Він опублікував такі цінні розвідки, як "Українська книжка часів Великої революції" (1927), "Теоретичні передумови організації української бібліографічної роботи" (1926), "Актуальні питання української бібліографії" (1927), "Державна бібліографія на Україні та потреби наукової роботи" (1930) та ін. У 1929 р. у співавторстві з бібліографом М. Ф. Яшеком він створив великий бібліографічний покажчик "Чужомовне письменство в українських перекладах".

Після процесу над Спілкою визволення України стало зрозуміло, що діяльність УНІКу під загрозою. У квітні 1931 р. було вирішено реорганізувати інститут. Після цього Ю. Меженко їде до Харкова й відмовляється від керівництва новим УНІКом. А вже 29 травня — 1 червня в Києві проходить засідання так званого "Товариства войовничих матеріалістів-діалектиків" на тему "Класова боротьба в книгознавстві". Ось лише одна фраза з виступу Я. Керекеза: "Меженківщина — це був міцно організований збірний ідеологічний кулак, ...буржуазно-націоналістичний та ідеалістично-формалістичний осередок...".

Ю. Меженко не покаявся, а знову поїхав до Харкова з проханням звільнити його від керівництва УНІКом: він не погоджувався з повною переорієнтацією роботи інституту.

Після реорганізації УНІКу Юрій Олексійович, як і багато його колег, не мав більше змоги працювати в Україні і в 1934 р. переїхав до Ленінграда, де влаштувався на посаду головного бібліографа Державної публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна. Тут він пережив і блокаду у воєнний час.

Наприкінці війни Юрій Меженко повертається в Україну і починає керувати роботою Бібліотеки АН УРСР.

З 1945 р. починається видання "Наукового збірника Бібліотеки АН УРСР". Він займається відновленням бібліотечної справи, знову в найважчі часи, як і на початку 20-х років, допомагає рідній культурі. Крім цього, він керує підготовкою "Репертуару української книги, 1798—1914".

Але деяка післявоєнна відкритість суспільства виявилась хиткою. Вже у 1947 р. Ю. Меженка звинуватили в політичних помилках, було заборонено випуск "Наукового збірника".

З 1 лютого 1948 р. його звільняють і він знову переїжджає до Ленінграда. Незважаючи на ослаблене здоров'я, багато працює: готує до друку унікальне видання "Русская техническая периодика 1800—1916 гг." (1955), матеріали з історії українського театру. У нього була найбільша у світі колекція шевченкіани: книги, вирізки з газет і журналів, живопис, графіка, скульптура, фотографії, рукописи, платівки — близько 15 тис. одиниць. Згідно із заповітом Ю. О. Меженка, цей скарб передано до Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН України. Мав Юрій Олексійович також колекцію книгознавчої літератури (понад три тисячі примірників), у тому числі чимало рідкісних видань: збірку екслібрисів з літературними цитатами, 500 портретів бібліографів з їхніми біографіями, листами, автографами.

У 1930 р. вчений опублікував бібліографічний покажчик "Матеріали до шевченкіани за роки 1917—1929", а в 1963 р. за його редакцією вийшла повна бібліографія видань творів Кобзаря за всі роки Радянської влади.

У 1960 р. Ю. Меженко приїздить до Києва на запрошення Головної редакції Української радянської енциклопедії. Він багато працює: пише для УРЕ, редагує, розшукує необхідні матеріали.

Останні роки Юрій Олексійович хворів. Він помер 24 листопада 1969 р.

З-під його пера вийшло понад 150 друкованих праць, переважна більшість яких має велику цінність. Своєю науковою діяльністю Юрій Олексійович зробив неоціненний внесок у розвиток української бібліографії.