Наливайко Северин

Біографія

Северин Наливайко народився приблизно в 1560 р. Одні дослідники вважають, що родом він був з Гусятина, що на Поділлі, інші — що з Острога. В історичній літературі постійно зустрічається різночитання його імені — Павло, Шимон, Семен, Северин, Семерин, Семерій. Докладне вивчення дає можливість стверджувати, що насправді Наливайка звали Семерій. Так називав він себе сам у чотирьох відомих його листах. І в більшості актових джерел, де наведено його ім'я, воно звучить саме так. Його батько був чинбарем: вичиняв шкіри й виготовляв різні вжиткові речі. Наливайки мали будинок і невеличку ділянку землі. Окрім Северина, в родині було ще троє дітей. Однак з 1574 р. польський магнат Мартин Калиновський свавільно забрав землю у Наливайків. Господаря, який намагався захистити свою гідність, слуги Калиновського жорстоко побили, через що він невдовзі й помер.

Северин Наливайко виростав запальним і пристрасним. Він закінчив Острозьку колегію й рано оволодів військовою справою — став майстерним пушкарем. У численних великих і дрібних походах, козацьких сторожах і засідках молодий Наливайко набув військового досвіду. Він познайомився з тактикою боротьби проти турків і татар та театром військових дій. Гострий запах пороху на стінах фортець, двобій у степу, допомога досвідченого січовика у скрутну хвилину — все це разом було складною частиною тієї школи козакування, що наклала відбиток на вдачу Северина на все життя. Як писав польський хроніст, "Наливайко був людиною сільського походження, але "доблесті надзвичайної". Інший польський автор XVI ст. Й. Більський пише, що Северин Наливайко "людина надзвичайна.., до того ж прекрасний артилерист". Воєнний досвід, набутий Северином Наливайком у козацьких походах, привернув увагу князя Острозького, який і запросив його на службу сотником надвірного війська. Але спокійне служіння у надвірному війську вже не влаштовувало його. Дізнавшись про те, що козаки зобов'язалися допомагати австрійському імператорові у боротьбі проти турків і татар, Северин сам сформував з добровольців чималий загін і звернувся з листом до головнокомандуючого польських військ, в якому просив офіційно дозволити йому виступити проти татар, аби поляки не сприйняли його як повстанця. Відповіді він не дочекався, але Наливайка це вже не дуже хвилювало. У червні 1594 р. він, маючи під своїм командуванням дві з половиною тисячі воїнів, напав у Молдові на татар, що рухалися в Угорщину на допомогу туркам.

Цей напад виявився вдалим. І хоча зупинити орду наливайківцям не вдалося, здобич мали велику — до 4 тис. коней. Гетьман повстанців послав на Січ своїх гінців і табун на півтори тисячі сідел. Від імені Наливайка ці гінці подарували коней козакам і просили пробачити їхнього командуючого за те, що, придушуючи повстання Косинського, той пролив чимало козацької крові. Цей акт примирення слід сприймати як підготовку до майбутнього повстання. Северин Наливайко розумів: скільки б війська він не зібрав, без підтримки запорожців йому не перемогти. І примирення відбулося. Восени 1594 р. війська Наливайка і гетьмана запорозького козацтва Григорія Лободи здійснили спільний похід у Молдову проти турків. Похід був надзвичайно вдалим: козаки захопили великі фортеці у Цецорі та Сучаві, розбили війська молдавського господаря Аарона, захопили столицю Молдови Ясси. Історики вважають, що цей похід мав велике значення для подальшої долі Молдови. Завдяки йому Молдова звільнилася з-під опіки Туреччини.

Момент для повстання було вибрано дуже вдало. У цей час поляки вели війну з Туреччиною. Прорахунки польського командування обернулися для Галичини катастрофою. На початку липня 1594 р. татари вдерлися на Покуття через буковинські землі. Немов смерч, вони пронеслися Прикарпаттям, спалили міста Снятии, Товмач, Тисменицю, Галич, Калуш, Долину. Дізнавшись про татарський прорив, Северин Наливайко спішно вирушив з Брацлавщини на Західне Поділля, маючи у своєму розпорядженні "чималий полк людей, які зібралися з різних сторін — близько чотирьох тисяч". Однак він не зміг наздогнати ординців, які тим часом прорвалися через Карпати в Угорщину. Зупинившись під Теребовлею, Наливайко використав зручну нагоду помститися своєму давньому ворогові Мартинові Калиновському. У нього було забрано 16 тис. золотих, золоті й срібні прикраси, коштовний посуд, дорогий одяг та інші цінності. Козаки забрали також "усі скриньки з привілеями на його спадкові права". Наливайківці "забрали гармату, 150 сміговниць з гаківницями, 200 півгаків з рушницями і 10 півбочок пороху, 500 куль до гармати, 3 барила куль до сміговниць, 3 барила куль до півгаків і рушниць", а також різне спорядження, у тому числі й казани. Прихопили й 310 коней. Загалом Калиновський зазнав загальних збитків на 50 тис. злотих. На 20 липня 1594 р. Наливайко спустошив шляхетські замки в Городку, Сатанові, Тлу стому, а також у Зінківському та Барському повітах, забравши там понад 2 тис. коней і багато зброї. Безумовно, в діях Наливайка присутній і звичайнісінький розбійницький елемент. Однак визначальними чинниками його дій були елементи соціальної боротьби і військової необхідності. Після рейду на Західне Поділля Северин Наливайко відмовився від служби у князя Острозького. Він повернувся на Брацлавщину, а звідти наприкінці липня вирушив у Молдову на чолі чотиритисячного загону.

Здобувши штурмом найбільше на Придністров'ї турецьке місто Тягин, Наливайко захопив багату здобич і через місяць повертався додому. Однак молдовський господар Аарон напав на нього із семитисячним військом на переправі через Дністер. Козаки зазнали поразки і майже повністю втратили обоз із здобиччю.

Прибувши на Поділля, Северин Наливайко почав розсилати місцевій шляхті вимоги щодо покори козацьким порядкам і утримання козаків. Однак небезпека з боку татар уже не загрожувала, і шляхта прагнула позбутися козацького війська. Саме через це й виник між ними перший відкритий конфлікт. Козаків активно підтримали міщани Брацлава. Вигнані з міста шляхтичі, не бажаючи миритися з подібним становищем, зібралися у Вінниці й постановили відмовити козакам у "стаціях" — постачанні, вигнати Наливайка з Брацлава й примусити міщан до покори. Проте козаки й міщани першими напали на їхній табір, завдавши противнику поразки. Повернувшись до Вінниці, шляхтичі писали скарги королю й уряду, король надсилав козакам вимоги, щоб вони роз'їхалися, але ті, звісно ж, не послухалися. Головним своїм завданням Наливайко вважав походи в Молдову й підтримував тісні стосунки з усіма, хто міг сприяти його діяльності, зокрема з польським дипломатом Андрієм Тарновським.

Наприкінці жовтня 1594 р. загін Северина Наливайка і запорожці під орудою Г. Лободи вирушили в похід у Молдову. Повернувшись на Поділля в місто Бар, наливайківці й запорозькі козаки на загальній раді постановили домагатися від шляхти видачі харчів і повного утримання війська. У лютому 1595 р. Лобода вирушив походом на турецькі фортеці, розташовані в Причорномор'ї, а Наливайко здійснив рейд на Волинь.

На початку березня 1595 р. Наливайко вирушив у південну Молдову до турецьких фортець, де зустрівся з Лободою та іншими союзниками. Вони захопили кілька міст — Тягин, Акерман, Килію, Ізмаїл. Однак успішні дії розладналися через чвари придунайських володарів, зокрема румунських й угорських. Із червня по вересень 1595 р. Наливайко зі своїм військом перебував на службі в австрійського цісаря. На початку жовтня його військо підійшло під Луцьк. Купці, католицьке духовенство та багаті міщани зібрали декілька тисяч золотих і просили не руйнувати місто. Наливайко прийняв дарунок і вирушив на північ. Наприкінці жовтня він зайняв Слуцьк, вимагаючи у жителів 5 тис. золотих "на залізця до стріл, які на неприятеля хреста святого вистріляв у Венгерах". Йому дісталася велика здобич: 9 гармат, багато рушниць і пороху. Після того Наливайко здійснив рейд по Білорусі.

Як свідчать історичні джерела, Северин Наливайко планував створити в межиріччі Дністра та Бугу, нижче Богуслава, козацьке поселення з центром у новозбудованому місті-фортеці. Це козацтво, за його задумом, разом із запорожцями мало захищати українські землі від татар і турків. Походи Северина Наливайка сприяли активізації боротьби селян проти шляхти. В Україні та Білорусі селянські повстання досягли найбільшого розмаху наприкінці 1595 р. Разом зі шляхтою селяни громили й противників православ'я.

На початку січня 1596 р. Северин Наливайко зупинився в Острозі у свого старшого брата, який також приєднався до повстанців. Звідси вони здійснили визвольний рейд у Білорусь, в Пінські ліси, розгромили фільварки луцького єпископа Кирила Терлецького — ініціатора Берестейської унії. Повернувшись на початку лютого 1596 р. до Острога, загін Северина Наливайка вирушив у Східну Україну.

Тим часом польський король наказав шляхті збирати ополчення й рішуче покінчити з повстанцями. Зауважимо, що між Наливайком, з одного боку, та Лободою й Шаулою — з іншого, існували протиріччя. Лобода і Шаула належали до заможного козацького середовища з поміркованими поглядами. Вони не хотіли прийняти Наливайка до Війська Запорозького, вважаючи його ватажком "своєвольних елементів". Однак коли польське військо розпочало переслідувати як одних, так і інших, наливайківці об'єдналися з козаками для спільної боротьби.

У грудні 1595 р. польський уряд кинув на придушення повстання військові сили під командуванням Станіслава Жолкевського. Наприкінці січня 1596 p. C. Наливайко з невеликим загоном (1500 вояків) відступив на Волинь, а звідти через уманські ліси до Білої Церкви. Загони С. Наливайка, М. Шаули, Г. Лободи об'єдналися під Білою Церквою. Польське військо на чолі з гетьманом С. Жолкевським у січні 1596 р. вирушило на придушення повстання. У боях під Білою Церквою поляки зазнали поразки. У березні 1596 р. повстанці під натиском переважаючих сил противника відійшли до Дніпра. Біля Трипілля, в урочищі Гострий Камінь, карателі наздогнали повстанців і нав'язали їм генеральну битву. Саме тут, у ході жорстокого бою Северина Наливайка було поранено кулею, а М. Шаулі гарматним ядром відірвало руку, загинуло чимало повстанців. Але й Жолкевський втратив убитими і пораненими 60 шляхтичів і 300 солдат, а тому змушений був тимчасово припинити погоню. Він розіслав листи до уряду й магнатів, благаючи про допомогу, бо "вся Україна покозачилася", і тому треба остаточно покінчити з повстанням. Отримавши численне підкріплення, Жолкевський кинувся навздогін за повстанцями, які прямували на Київ, а потім на Переяслав та Лубни.

Йдучи разом із сім'ями, повстанці добре усвідомлювали перевагу ворожих сил, а тому хотіли прорватися до Росії, де і раніше знаходили притулок від польської шляхти, але поблизу урочища Солониця (біля міста Лубни Полтавської області) їх наздогнали передові частини ворога. В урочищі Солониця повстанці спорудили табір, сподіваючись на допомогу запорожців. Повстанці повирубали дерева понад Сулою та Удаєм, насипали високі вали, зробили дерев'яні укріплення. Потім вони поставили в декілька рядів вози, з'єднавши їх між собою, вирили окопи, влаштували гармати. З тилу їхній табір надійно прикривали болота та річки. 16 травня 1596 р. Жолкевський почав облогу табору, яка тривала близько двох тижнів. Раз за разом повстанці відбивали штурми карателів, завдаючи їм великих втрат. Але ситуація з кожним днем погіршувалася. Танули запаси пороху, провіанту, фуражу. Нестерпна спека призвела до вичерпання запасів води, падежу коней, хвороб, а кинути табір і прориватися, залишивши напризволяще жінок і дітей, повстанці не могли.

Тим часом Жолкевський отримав свіжі підкріплення, йому доставили гармати та порох, ядра. З червня 1596 р. розпочався шалений обстріл табору, який тривав два дні. Від ворожої картечі загинуло понад 200 повстанців, чимало було й поранених. Це викликало розпач у таборі і загострення суперечностей між козаками і селянськими повстанцями. Скориставшись ситуацією, знаючи про тертя між Лободою і Наливайком, коронний гетьман Жолкевський почав демонстративно вести переговори з Лободою, обіцяючи його козакам амністію. Наливайківці довідалися про це і внаслідок збройної сутички, що виникла 28 травня, було вбито Г. Лободу. Його прихильники 6 червня підступно схопили Наливайка та 12 найближчих його соратників і видали полякам. Під час переговорів військо Жолкевського раптово напало на табір і перебило кілька тисяч повстанців та їхні сім'ї. Лише незначна їх частина на чолі з Криштофом Кремпським вирвалася з оточення. Наливайка та інших ватажків закували в кайдани і повезли до Варшави. По дорозі процесія заїхала до королівської резиденції Уяздов, оскільки стара королева хотіла побачити Наливайка. Присутній на цій події німецький торговий резидент з Данцига повідомляв, що Наливайко на вигляд був "гарний чоловік, сильний і стрункий, з вихованим і відвертим обличчям, та ні одним рухом не виказував малодушності або страху, і так багато хто шкодував, що він свою чесноту й мужність, замість на користь батьківщині (йшлося про Польщу.), обернув їй на згубу". Польський хроніст з цього приводу також шкодував: "Була то особа красна, муж, яких небагато, був би на добре обертав, що йому Бог дав, до того ж пушкар знаменитий".

До Варшави Северина Наливайка та його соратників привезли 12 серпня. Почалися тортури і страти повстанців. Трьох із них було помилувано, решта загинули в тяжких муках. Северина Наливайка катували впродовж 300 днів: пекли розжареним залізом, обливали на холоді водою, жорстоко били, викручували руки, ламали пальці, морили голодом і тижнями не давали спати. Щирі друзі прагнули організувати йому втечу, але ця спроба закінчилася невдачею. Останній допит йому вчинили 9 квітня. 11 квітня 1597 р. Северина Наливайка стратили на площі у Варшаві: йому відрубали голову, а тіло четвертували й для остраху порозвішували його частини у різних місцях. Пізніше козацькі літописи переповідали про незвичайну смерть народного ватажка — царя Наливая — у розпеченому мідному бику або на розпеченій залізній кобилі із залізною короною на голові. Ім'я Наливайка жило в пам'яті народній, аж поки події Національно-визвольної війни 1648—1657 pp. і Руїни не приглушили його звучання. Поразка цього повстання була великою трагедією для України, однак ідея визвольного руху продовжувала жити. Діяльність Северина (Семерія) Наливайка об'єктивно відображала зрослу силу козацтва, яке наприкінці XVI ст. безжурно розгулялося на волі. За життя він мав широку підтримку серед населення, а після смерті став одним з улюблених народних героїв України, що відбилося в історичних піснях про Северина Наливайка.