Ольга

Біографія

Мало кому з руських володарів літописи приділяли стільки уваги, як княгині Ользі. Княгиню Ольгу (у святому хрещенні Олена) православна церква почитає як святу і рівноапостольну, її княжіння припало на визначний період у суворий середньовічний час. У всій Європі панувала фізична сила, кожен можновладець передусім був воєначальником, а на Київському престолі володарювала жінка. Прийнявши християнство, вона ненасильницькими методами сприяла його поширенню на Русі. Безумовно, це свідчило про управлінську мудрість, вольовий характер і талант княгині. Згідно з літописною традицією, Ольга була родом із Пскова. Будучи правнучкою Гостомислові, вона доводилася родичкою правлячого тоді на Русі Олега. Найпоширенішою серед науковців є думка, що дитинство майбутньої княгині минуло в с. Вибути поблизу Пскова, де, певно, вона й зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком, якого вразила її краса і надзвичайний розум. Батьки Ольги ще змалечку прищепили доньці правила чинного, порядного, розумного і виваженого життя. Їхній приклад, сумління й неабиякі вроджені здібності формували у дівчинки серйозне й відповідальне ставлення до всього, з чим їй доводилося мати справу, що зачіпало її інтереси чи потребувало звичайного житейського вирішення. У 903 р. Ольгу віддали заміж за Ігоря, сина Рюрика, майбутнього великого князя, якому на той час виповнилося 25 років. Оскільки в 903 р. вона була ще маленькою дівчинкою, шлюб спочатку був номінальним. За свідченням Нестора, лише через 30 років у подружжя народився єдиний син — Святослав.

Юність Ольги припала на другу половину правління Олега, період бурхливих подій, походів на Візантію і в Прикаспій. Близько 913 р. Олег здійснив грандіозний похід на Каспійське море і пограбував Азербайджан. На зворотному шляху, на Нижній Волзі, на його ослаблене і перевантажене здобиччю військо напали мусульмани, які були на службі у хозарів, і перебили більшу його частину. Вірогідно, саме тоді і загинув Олег, про смерть якого літописна традиція містить суперечливі відомості. Принаймні в Київ він більше не повернувся, і чоловік Ольги — Ігор Рюрикович, якому виповнилось 35 років, став повновладним правителем Русі.

Початковий період правління видався для Ігоря складним і насиченим важливими подіями. Доводилося вести нескінченні запеклі війни із сусідніми державами, захищати свою землю від постійних ворожих зазіхань. Взагалі про роки правління Ігоря відомо дуже мало. У 914 р. йому довелося знову завойовувати древлян, яких раніше підкорив Олег. У наступному році він виступив проти печенігів, що вперше з'явилися у степах Причорномор'я, проте цього разу все обійшлося мирно. На цей же період припадають успішні зарубіжні походи княжої дружини.

У 930 р. намітилось зближення Візантії і Русі, й невдовзі дружини русичів за згодою з візантійським імператором Романом І захопили хозарське місто Самкерц на Таманському березі Керченської затоки, але були розбиті хозарським полководцем Песахом. У результаті Ігор, очевидно, під тиском хозар, змушений був виступити проти Візантії. Здійснений у 941 р. морський похід на Константинополь закінчився невдало: візантійці спалили його флот "грецьким вогнем". Не змирившись з поразкою, у 944 р. Ігор зібрав нове військо і вирушив до Візантії. Але грецькі посланці зустріли його на Дунаї і, запропонувавши дорогі подарунки, уклали з ним мир.

Оскільки далекі й довготривалі військові походи Ігоря "за землею, за славою" не залишали йому часу для внутрішніх справ, княгиня Ольга дедалі більше сама управляла державою. Восени 945 р. Ігор вирушив за даниною до древлян, але оскільки дружина не вдовольнилася її розміром, князь повернувся у Древлянську землю. Обурені древляни вбили Ігоря.

Перші дії княгині, що стала регеншою при малолітньому Святославі, були спрямовані на зміцнення єдності руських земель і централізованої влади. Важливим заходом на цьому шляху стала помста древлянам за смерть чоловіка, якій вона надала державно-ритуального характеру. Літописні свідчення з цього приводу, як слушно зазначав академік Б. Рибаков, настільки просякнуті духом епічних переказів, що, можливо, не стільки відтворюють історичну реальність, скільки набувають форми переказу. Справді, помста Ольги була страшною: живими закопано у велику яму перших послів древлян до Києва, живими спалено наступних древлянських посланців, забито 5000 древлян під час поминальної тризни по Ігореві, зруйновано і спалено їхню столицю Іскорестень, а на тих, хто уникнув смерті, накладено величезну данину. За тих часів жорстокий вчинок княгині не осуджувався, а навпаки — здобув загальну схвалу й повагу і навіть потрапив на сторінки "Повести временных лет", "Жития святых", "Хроники Феодосия Софоновича", "Синопсиса" Гизеля. Помста вдови констатувалась як прояв мудрості, сміливості, розуму.

Опір древлян було зламано, і більше ніхто з данників Русі не повставав проти Ольги. І хоч фольклорні мотиви в літописних оповіданнях очевидні, безсумнівне одне — древляни були суворо покарані. Водночас епічні сюжети передають характерні риси реальної княгині Ольги: державницький розум, виваженість дій, послідовність у досягненні мети. Вже це багато в чому пояснює її тривале перебування при владі (приблизно до 964 p.).

З обставин гибелі чоловіка княгиня здобула уроки. У перші роки свого правління, побоюючись нових заворушень і намагаючись упорядкувати норми феодальних відносин, вона змінила попередній порядок оподаткування — полюддя. Згідно з літописом, княгиня з дружиною пройшла Русь від Древлянської землі до Новгородчини, закладала нові міста й села і призначала там урядників. І найважливіше — вперше в історії Київської держави Ольга регламентувала збирання та розмір данини, встановила норми податків — "устави й уроки". Фактично були визначені податки й державні повинності для людності. Представникам влади було визначено пункти збирання данини — погости. Князівські дружинники, збираючи данину, виконували як господарські, так і адміністративні й судові функції.

Новий порядок збирання данини зміцнив князівську владу, сприяв економічному й політичному зростанню держави: 2/3 податків везли в Київську казну, а 1/3 — у Вишгород, де жила Ольга. Реформи, що проводила княгиня, фактично були першими спробами регламентації данини й адміністративно-судової системи.

У 946 р. Ольга ліквідувала місцеве княжіння, древньоруська земля підпорядкувалась безпосередньо її владі. Воднораз проводилося розмежування земель. Закріпивши за княжою скарбницею незаперечні права на багаті хутровим звіром території, княгиня Ольга забезпечила княжу владу постійними прибутками. Саме за княжіння Ольги з'явився новий спосіб поповнення державної скарбниці за рахунок хутродобичі й полювання. Набуло розвитку бортництво, продукція якого — мед і віск — стала експортним товаром.

Зміцнивши своє становище всередині країни, Ольга перейшла до активної зовнішньої політики, започаткованої її попередниками. Основну увагу княгиня приділяла відновленню взаємовигідних контактів з Візантією і Німеччиною. Науковці не дійшли одностайності в питанні щодо визначення часу візиту княгині до Константинополя (існують дві дати — 946 та 957 p., дехто вважає, що Ольга була у Візантії двічі). Згідно з давньоруським літописом, вдова Ігоря прибула в Константинополь до імператора Костянтина VII Багрянородного в 955 р. Факт її перебування у візантійській столиці засвідчено у різних джерелах. Візантійський самодержець був настільки зачарований нею, що буцімто запропонував руку і серце, проте змушений був вдовольнитися роллю хрещеного батька.

Результатом переговорів княгині з імператором стало підтвердження попередніх союзницьких зобов'язань. Однак найважливішою причиною заморського посольства русичів науковці вважають порушення питання про хрещення Русі, оскільки тоді у розвитку держави як першорядне поставало питання ідейного обґрунтування нових форм суспільного життя. Для Європи такою ідеологією ставало християнство. Відчуваючи потреби нового устрою, Ольга, певно, вбачала у християнстві державну релігію.

Сама княгиня ще до подорожі у Візантію прийняла хрещення в Києві. Можливо, і цю обставину було взято до уваги візантійцями, які влаштували пишний прийом "архонтесі русів". Ольгу благословив константинопольський патріарх, що було сприйнято у середньовічному світі як дійсне хрещення і набуло значення важливого державного акту.

Поїздка в Константинополь не виправдала більшості надій княгині щодо розвитку партнерських відносин з Візантією. Хоча торговельні відносини було підписано, Ольга повернулася додому невдоволеною. У 959 р. вона відправила посольство до німецького короля Оттона І, який претендував на імператорське достоїнство. Згідно із західними джерелами, княгиня, яку іменували Оленою, "королевою русів", просила прислати єпископа. Її прохання було задоволено, і посольство на чолі з Адальбертом прибуло в Київ у 961 р. Його метою було схилити княгиню до визнання першості Рима. Зусилля послів були марними, і через рік посольство повернулося до Німеччини. Русь на той час уже приєдналась до грецького християнства, проте княгиню не влаштовувало місце, відведене їй Візантією на міжнародній арені.

Як свідчать джерела, повернувшись з Візантії, княгиня наказувала руйнувати язичницькі капища, встановлювала на місці зруйнованих капищ хрести і будувала храми. Саме за Ольгиним наказом було збудовано церкву Св. Миколи на могилі Аскольда, дерев'яну церкву Св. Софії поблизу Золотих Воріт (Іоакимівський літопис). Пізніше, за Ярослава Мудрого, на цьому місці було побудовано Софійський собор. Хоча Ользі не вдалося християнізувати Київську Русь (це зробив пізніше її внук Володимир), однак православна церква канонізувала її як рівноапостольну.

Не озираючись на Константинополь, Ольга проводила самостійну політику. Зробивши остаточний вибір на користь включення Русі у християнський світ, вона прагнула для країни незалежного статусу при рівноправних стосунках з Візантією і Німеччиною, з грецьким Сходом і латинським Заходом, визначивши цим загальний характер зовнішньої політики Києва на два наступні століття.

Під час правління Ольги розширилось будівництво в Києві. Старокиївська гора, де до цього часу був могильник з давнім капищем, поступово перетворювалася на парадний палацово-адміністративний центр столиці. У створеному новому палацово-храмовому центрі в 968 р. княгиня з онуками витримала печенізьку облогу, коли князь Святослав воював на Балканах.

З 964 p., як вважають історики, повнота державної влади зосереджується в руках Святослава, який не поділяв християнських устремлінь своєї матері. Але весь час проводячи у походах, молодий князь рідко бував у своїй столиці, практично не переймаючись управлінням державою. Тому фактично Руссю управляла до кінця свого життя Ольга. При цьому вона не заперечувала проти розширення володінь Русі на схід, але була категорично проти війни з Візантією, справедливо вважаючи, що добром для сина це не закінчиться.

Княгиня Ольга померла 11 липня 969 р. Поховали її за християнським звичаєм. Коли князь Володимир побудував Десятинну церкву, останки княгині було поховано у цій величній споруді. Давні перекази нарекли Ольгу хитрою, православна церква ще у домонгольські часи прилучила її до сонму святих. Сучасні науковці називають її мудрою правителькою, адже правління Ольги було вирішальним поворотом в історії Київської Русі. Країна здобула упорядковане управління, почавши інтегруватися у політичну систему християнського світу. Християнство одержало могутній імпульс для поширення серед місцевих язичників. Упродовж двох десятиліть після смерті княгині точилася жорстока боротьба між християнською і язичницькою партіями, яка завершилася перемогою онука Ольги Володимира.