Параджанов Сергій Йосипович

Біографія

Сергій Йосипович Параджанов народився у Тифлісі (нині Тбілісі) у 1924 р. У 1942—1945 pp. навчався на вокальному відділенні Тбіліської консерваторії та на будівельному факультеті Тбіліського інституту інженерів залізничного транспорту.

У 1949—1960 pp. працював асистентом режисера на Київській кіностудії ім. О. Довженка, а потім режисером на студіях "Армен-фільм" і "Грузія-фільм". У 1952 р. Сергій Параджанов закінчив режисерський факультет ВДІКу, де вчився в майстерні І. Савченка: дипломною роботою був кінофільм-казка "Андрієш"(1954).

До 1964 р. режисер створив кілька кінофільмів, зокрема "Перший хлопець" (1958), "Українська рапсодія" (1961), "Наталія Ужвій", "Думка", "Золоті руки", але справжню славу Сергію Параджанову започаткував кінофільм "Тіні забутих предків" (1964), який він поставив за власним сценарієм за мотивами М. Коцюбинського. Після цього були інші кінострічки — "Колір граната", "Легенда про Сурамську фортецю", "Ашик-Керіб", "Етюди про Врубеля", "Лебедине озеро. Зона-1990", однак неперевершеним витвором С. Параджанова став кінофільм "Тіні забутих предків".

Кінофільм "Тіні забутих предків" отримав 28 нагород на міжнародних фестивалях і конкурсах у 21 країні світу, що було неймовірним успіхом і визнанням.

У житті і творчості Сергій Параджанов блискуче і максимально гармонічно поєднував культури двох братніх, але надто різних народів — вірменського і українського. Він фактично був другим після Олександра Довженка режисером, хто на світовий рівень так високо підніс і звеличив українське кіно.

Діапазон його природного таланту був надто великим і важко осяжним. Він з дитячих років займався балетом, класичним співом і, коли б доля не закинула Сергія Параджанова до Москви у ВДІК, міг би стати оперним співаком.

Він писав сценарії, був художником кількох спектаклів. Список його професій й умінь загалом вражає. С. Параджанов чудово малював, був консультантом з кераміки, скла, фарфору, середньовічного мистецтва, антикваріату, зброї, ювелірних виробів. Його вважали визначним авторитетом у галузі історії, етнографії, археології, фольклору, літератури Стародавнього Сходу. І це відбувалося в той важкий час, коли влада робила все, аби Сергій Параджанов не мав можливості працювати і творити.

Неперевершений майстер-режисер від Бога С. Параджанов, що знімав кінофільми, далекі від проголошеного "соціалістичного реалізму", не лише недолюблював тодішню владу, а й намагався бути максимально вільним, незалежним від неї. Він дорого заплатив за таку життєву позицію: звинувачений у "гомосексуалізмі та незаконній торгівлі іконами" С. Параджанов кілька років перебував у тюрмах і, зрозуміло, аж ніяк не мав можливості сповна реалізувати свій блискучий талант.

Уперше С. Параджанов опинився за ґратами без суду і слідства у Тбілісі в 1947 p., а вдруге, вже в Україні, — в 1971 р. Після другого тюремного ув'язнення Сергія Йосиповича Параджанова виключили із Спілки кінематографістів, у цей самий час безслідно зникли написані ним 17 сценаріїв: частину цих матеріалів конфіскувала влада, інші розібрали "добрі" друзі.

У в'язниці С. Параджанов пройшов через побиття і тортури, йому не давали можливості навіть малювати. Тоді він почав збирати фольгові кришки від молочних пляшок і винайшов власну техніку гравірування на фользі: заливав фольгу смолою і отримував відомі "Талери Параджанова" — зображення Петра І, О. Пушкіна, М. Гоголя, Б. Хмельницького. Кажуть, що ці вироби С. Параджанова були відправлені на психіатричну експертизу до Москви, щоб довести його психічну неспроможність, однак з Москви надійшла зовсім інша відповідь: "Талановитий, дуже".

Останній свій фільм "Ашик-Керіб" за мотивами М. Лермонтова Сергій Параджанов зняв у 1988 p., коли був уже серйозно хворим. Помер талановитий режисер в Єревані у 1990 р.