Петрусенко Оксана Андріївна

Біографія

Ім'я Оксани Андріївни Петрусенко нерозривно пов'язане з періодом становлення українського національного оперного театру, з часом його розквіту, блискучих перемог на першій Декаді в Москві у 1936 p., із всесоюзним визнанням його чудових майстрів. Усього шість років, шість коротких років пробула Оксана Андріївна на київській оперній сцені, але за ці роки, сповнені невтомних творчих шукань і натхненної праці, вона встигла завоювати почесне місце серед таких уславлених майстрів українського оперного мистецтва, як М. І. Литвиненко-Вольгемут, З. М. Гайдай, М. І. Донець, І. С. Паторжинський, Ю. С. Кипоренко-Даманський та інших відомих співаків. За цей час ім'я Оксани Петрусенко набуло широкої популярності не тільки в Україні, а й у Москві, Ленінграді, усюди, де їй доводилось виступати у спектаклях чи концертах.

Секрет її надзвичайного успіху полягав у безпосередності й щирості виконання, в живому почутті, з яким Оксана Андріївна вміла передати всю красу народної пісні, глибину переживань своїх оперних героїнь. Оксана Петрусенко володіла талантом збуджувати в душах слухачів благородне хвилювання, зігрівати серця людей.

Оксана Андріївна вела велику громадську роботу, була частою гостею у військових частинах, робітничих клубах. Прекрасно описують Р. Разумова та Н. Скоробагатько її виступи на кораблях Балтійського флоту, на заводах Ленінграда. Про справді пропагандистську поїздку Оксани Петрусенко по Західній Україні, поїздку, що мала величезне політичне значення, цікаво пишуть В. Барвінський і М. Шостак. Кілька сторінок щоденника Оксани Андріївни часів цієї подорожі малюють нам його авторку як полум'яного патріота своєї Батьківщини, розкривають її зрілу громадську свідомість.

Оксана Андріївна Петрусенко народилася 5 лютого 1900 р. у місті Балаклея на Харківщині.

В одному із самодіяльних хорів починала своє творче життя скромна бідна дівчина, робітниця однієї із севастопольських фабрик, майбутня народна артистка УРСР — Оксана Петрусенко. Г. Загало, керівник самодіяльного хору, в якому виступала Оксана Андріївна, відзначає її виняткові музичні здібності. Не маючи ніякої спеціальної освіти, вона на слух вивчає партії Оксани в дуетах Оксани і Андрія з опери С. Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм" та партію Наталки у сцені Наталки і Петра з опери М. Лисенка "Наталка Полтавка". Вона виступає як солістка — виконавиця народних пісень і, що найдивніше за все, оволодіває складною за фактурою партією Тамари в останньому акті опери А. Рубінштейна "Демон".

Покинувши Севастополь з однією з пересувних українських труп, Оксана Андріївна восени 1918 р. вступає до колективу Державного українського драматичного театру, керованого І. Л. Саратовським. Це був важливий етап у творчому житті артистки. В театрі І. Л. Саратовського вона знаходить справжніх друзів і наставників, здобуває міцні практичні основи сценічної майстерності. Тут розвиваються її музично-вокальні здібності. І. Л. Саратовського та героїню трупи К. Л. Лужицьку, прекрасну актрису, виховану на великих сценічних зразках, створених М. К. Заньковецькою, Оксана Андріївна справедливо вважала своїми вчителями і завжди підтримувала з ними найтепліші стосунки. Диригент театру П. П. Бойченко систематично займається з Петрусенко розучуванням партій. Людина вже зрілого віку, він усім серцем привертається до своєї талановитої учениці, і вона через деякий час стає його дружиною.

У 1920 р. Оксана Андріївна у складі трупи І. Л. Саратовського виїжджає з концертами на Перекопський фронт.

У 1922 р. вона знову працює у трупі, керованій І. Л. Саратовським. Захоплення своїм успіхом у слухачів, таке зрозуміле й природне для молодої актриси, швидко минає. Оксана Андріївна все більше відчуває потребу в удосконаленні своєї вокальної майстерності, мріє про серйозне й систематичне навчання. Тому вона їде до Києва, де у 1924 р. стає студенткою вокального факультету Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка.

Згодом Оксану Петрусенко запрошують до театру "Сіяч". Однак у 1926 р. вона знову повертається до рідного для неї театру, керованого І. Л. Саратовським. Тут вона часто зустрічається з корифеєм українського театру П. К. Саксаганським, який приїжджає сюди на гастролі. Великий артист з інтересом стежить за роботою юної Оксани — допомагає їй порадами, відкриває таємниці великої майстерності реалістичного мистецтва.

У 1926—1927 pp. театр І. Л. Саратовського гастролює у великих волзьких містах — Саратов, Самара, Казань... Для неї це нова перевірка творчих сил. У Саратові відбуваються цікаві зустрічі Оксани Андріївни з професіональними діячами оперного театру. Один з них відомий диригент Я. А. Позен, другий — оперний тенор, перший виконавець на київській сцені партії Германа в "Піковій дамі" М. Е. Медведєв (який зберігав, як дорогоцінність, клавір "Пікової дами", подарований йому П. І. Чайковським з написом "Кращому Германові"). І Медведєв, і Позен, люди, скупі на похвалу і нездатні марно кидатися компліментами, послухавши Оксану Андріївну в кількох виставах, радять їй перейти на оперну сцену, де вона, на їхню думку, зможе на повну силу виявити багатства свого явно "оперного" голосу.

Під час гастролей театру в Казані Оксана Петрусенко погоджується на пропозицію керівництва Казанської опери проспівати партію Оксани в "Черевичках" П. Чайковського і після вдалого дебюту вступає до складу театру.

З цього часу починається новий, вже "оперний" період театральної діяльності Петрусенко, який закінчився її поверненням на українську сцену вже визнаним майстром оперного мистецтва. До казанського періоду належить знайомство Оксани Андріївни з артистом В. Д. Москаленком, за якого вона незабаром виходить заміж. На перших порах В. Д. Москаленко багато допомагає співачці в її вокальних заняттях. У період 1927—1929 pp. Оксана Андріївна співає на казанській сцені багато різних оперних партій, серед яких партії Аїди ("Аїда" Д. Верді), Лізи і Тетяни ("Пікова дама" і "Євгеній Онєгін" П. Чайковського) та ін. У 1929—1931 pp. Оксана Петрусенко виступає на сцені Свердловського оперного театру, на той час одного з кращих оперних колективів Радянського Союзу.

У 1931 р. вона переїжджає до Самари, де працює в оперному театрі до 1934 р. Репертуар співачки збагачується великою кількістю партій з класичних і радянських опер. Так артистка Українського драматичного театру стає професіональною співачкою. Цілком природним і правомірним був перехід Оксани Андріївни на українську оперну сцену; шкода тільки, що цей перехід не здійснився значно раніше.

У 1934 p., коли столиця України була переведена з Харкова до Києва, до складу столичного оперного театру залучаються кращі мистецькі сили України, сюди ж запрошують і Оксану Петрусенко. Її перший виступ в "Аїді" Д. Верді одразу визначає провідне місце нової співачки у трупі театру.

Традиції молодої тоді української опери і народжуваної української оперної школи розвивалися з двох джерел. Одним з них була уславлена реалістична російська оперна школа, очолювана Ф. І. Шаляпіним, Л. В. Собіновим, А. В. Неждановою та ін., іншим — славні традиції реалістичного народного українського театру — театру М. К. Заньковецької, М. Л. Кропивницького, П. К. Саксаганського, М. К. Садовського та їхніх послідовників. Прихід на київську сцену учениці П. К. Саксаганського, його "хрещениці", як її називали, ще більше зміцнив кровний зв'язок молодого театру з мистецтвом корифеїв української сцени, близьким і зрозумілим народу.

12 травня 1935 р. в Київському оперному театрі у святковій та урочистій обстановці відзначається 75-річчя з дня народження і 50-річчя творчої діяльності П. К. Саксаганського. Цей ювілей мав своєрідне, символічне значення. Видатний художник ніби передавав творчу естафету молодому українському оперному театру. На ювілейному вечорі ставляться перша і третя дії "Наталки Полтавки", де роль Возного виконує П. К. Саксаганський і А. М. Бучма, роль Наталки — М. І. Литвиненко-Вольгемут і О. А. Петрусенко, роль Виборного — М. І. Донець і І. С. Паторжинський. Таким чином, з цього часу ім'я Оксани Андріївни Петрусенко засіяло поруч з іменами відомих майстрів української оперної сцени.

Не минуло ще повних десяти років з дня заснування Київського оперного театру, коли в березні 1936 р. молодому колективу випадає честь демонструвати досягнення мистецтва Радянської України на першій Декаді в Москві. Кияни показують на сцені Великого театру три підготовлені вистави: "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Наталку Полтавку" М. Лисенка і "Снігуроньку" М. Римського-Корсакова. Оксана Петрусенко зайнята в усіх трьох операх — у партіях Одарки, Наталки й Купави, дуже відмінних одна від одної за своїм характером. Артистці надається можливість всебічно показати своє багате сценічне обдаровання і вокальні можливості.

Своїм успіхом на пам'ятній Декаді 1936 p., який приносить йому, першому театру в Радянському Союзі, найвищу нагороду — орден Леніна, Київський театр опери та балету зобов'язаний передусім чудовому складу солістів, серед яких одне з провідних місць належало О. А. Петрусенко. Виступи артистки в декадних спектаклях привертають до неї увагу музичної громадськості. Вона стає бажаною гостею у концертних залах Ленінграда, Москви та інших міст. Керівництво Великого театру пропонує Оксані Андріївні перейти на московську сцену, але після нетривалих коливань вона вирішує не покидати Київського театру, з яким відчуває себе кровно зв'язаною.

Останні роки життя видатної актриси сповнені бурхливої діяльності. Вона готує кілька нових партій, серед яких — Лія в опері Б. Лятошинського "Щорс", Лушка в опері І. Дзержинського "Піднята цілина" та Наталя в опері Т. Хренникова "В бурю". Артистка виступає з концертами на Донбасі, у багатьох пам'ятних їй з часів мандрувань у пересувних театрах містах України. Оксана Петрусенко допомагає розвитку дитячої самодіяльності, самодіяльності Радянської Армії. Вона підтримує живий зв'язок з радянськими композиторами, охоче виконує їхні твори. Вона — часта гостя клубу письменників. Під час своєї пропагандистської поїздки до Західної України в 1939 р. Оксана Андріївна натхненно співає тільки що написану для неї композитором Д. Покрассом на слова В. Лебедєва-Кумача пісню "Україна моя, Україно":

Пісня ця набуває надзвичайної популярності, народ вимагає її виконання в кожному концерті. Оксана Андріївна співає її без супроводу також на заключному засіданні Народних Зборів у Львові, які виносять одностайне рішення про возз'єднання Західної України з УРСР. Делегати, стоячи, підспівують:

Останні виступи Оксани Петрусенко проходять у Львові, де в червні 1940 р. гастролює Київський театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. 15 липня 1940 р. життя О. А. Петрусенко обірвалося.