Підмогильний Валер'ян Петрович

Біографія

Валер'ян Петрович Підмогильний народився 2 лютого 1901 р. в с. Чаплі під Катеринославом (нині Дніпропетровськ) у селянській сім'ї. Рано виявив незвичайні здібності до навчання, тому після церковно-приходської школи вступив до Катеринославського реального училища, яке закінчив у 1918 р. Одразу ж він вступив на математичний факультет Катеринославського університету. Але надто неспокійно було в той час у місті. Хвилі громадянської війни перекочувалися через цей досить важливий стратегічний центр на півдні України. Місто не встигало звикати до нової влади: часто змінювали один одного петлюрівці, денікінці, григор'євці, махновці, червоні... Навчання в університеті як такого немає. Матеріальна скрута змусила Валер'яна залишити навчання і йти працювати. Він викладав математику в одній із шкіл міста і водночас працював секретарем секції художньої пропаганди відділу народної освіти.

І ось в цей складний час з'являється перша публікація Валер'яна Підмогильного. У Катеринославському літературно-науковому і педагогічному збірнику "Січ" виходять оповідання "Гайдамака" і "Ваня". А в 1920 р. побачила світ перша книжечка Валер'яна, що складається з дев'яти оповідань. У збірнику "Вир революції" було надруковано оповідання "В епідемічному бараці", яке в автобіографії 1924 р. автор назве одним з кращих своїх творів. Написано воно в 1920 p., очевидно, під враженням тогочасних повальних пошестей в Україні.

У 1921 р. В. Підмогильний їде до Києва, а восени того ж року він уже працює бібліографом Книжкової палати в Києві. Однак це тривало недовго. Місто у цей час перебувало у неймовірно тяжкому економічному становищі.

За спогадами очевидців, жителі Києва у 1920—1922 pp. страждали від голоду й холоду. Не працював транспорт, зупинилися фабрики і заводи, електрична станція, водогін. У студентських аудиторіях викладачі й студенти сиділи при каганцях, у шапках і пальтах. Рятувалися, як могли, виїжджаючи до невеликих міст і сіл, що були неподалік від Києва.

Валер'ян Підмогильний виїхав за тридцять кілометрів від Києва до містечка Ворзель, де викладав українську мову та політосвіту у трудовій школі.

Там він зустрів й свою долю: донька місцевого священика Катерина Червінська стане його дружиною і другом упродовж тих тринадцяти років, що їм було відпущено бути разом.

У 1921 р. в журналі "Шляхи мистецтва" з'являється повість "Остап Шаптала", яку через рік харківське видавництво "Всеукрлітком" випустить окремою книжкою.

У 1923 р. виходить його оповідання про часи голоду "Син" — одне з найболючіших і вражаючих оповідань письменника. У 1924 р. журнал "Червоний шлях" друкує другу збірку його оповідань "Військовий літун", яка згодом стає основою книги "Проблема хліба". Її без перебільшення можна назвати однією з найблискучіших новелістичних книжок української літератури 20-х років. Між книгами "Військовий літун" і "Проблема хліба" з'являється як окреме видання ще один твір письменника — "Третя революція".

Валер'ян Петрович блискуче знав французьку мову і переклав кілька десятків творів українською. Серед них твори О. де Бальзака, Вольтера, В. Гюго, Д. Дідро, А. Доде, П. Меріме, Г. де Мопассана, А. Франса. Академік О. Білецький ще наприкінці 20-х років про переклади В. Підмогильного сказав, що ними може пишатися українська література.

У 1927 р. 26-річний письменник завершує роман "Місто". Твір видали наступного року в Харкові, він користувався успіхом. Видавництво "Книгоспілка" відразу ж його перевидає. Б. Єлисаветський перекладає цей твір російською, і в 1930 р. роман вийшов у серії "Творчество народов СССР".

У 1928 p. ім'я В. Підмогильного як редактора з'являється на обкладинці одного з відомих тоді журналів "Життя й революція".

У 1930 р. в цьому журналі з'являється новий роман письменника "Невеличка драма". Услід за цим романом В. Підмогильний починає писати цікавий твір "Повість без назви", але завершити його не встигає. 8 грудня 1934 р. в Заньковському будинку творчості Валер'яну Петровичу було пред'явлено ордер № 845 Харківського обласного управління НКВС на обшук та арешт громадянина Підмогильного Валер'яна Петровича — відомого прозаїка, перекладача, редактора видавництва, чоловіка й батька шестилітнього хлопчика.

Інкримінувалося В. Підмогильному те, що він нібито "брав участь у роботі терористичної організації, що ставила за мету організацію терору проти керівників партії". Слідство в Харкові, а потім у Києві велося за статтею "контрреволюційної боротьбистської організації", до якої були приписані Є. Плужник, М. Куліш, В. Вражливий, О. Ковінько — загалом сімнадцять осіб.

За вироком виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР 27—28 березня 1935 р. письменник був засуджений на десять років позбавлення волі й відправлений до Соловецького табору особливого призначення. 19 грудня 1941 р. Валер'ян Петрович Підмогильний загинув на Соловках (за іншими даними, розстріляний у 1937 p.). Реабілітований посмертно у 1956 р.

В історії української літератури В. Підмогильний ще не одне десятиліття фігурував як "провідник буржуазного індивідуалізму". Твори майстра в Радянській Україні виявилися небажаними й після його реабілітації. Вони виходили у США, Франції, Польщі, але не на рідній землі. Тому наш обов'язок сьогодні — повернути до життя його твори, бо письменник заслуговує не тільки на вдячну пам'ять, а й на те, щоб знову бути з нами.