Пулюй Іван Павлович

Біографія

Іван Павлович Пулюй народився в сім'ї землероба і бджоляра. З раннього дитинства Іван надихався красою природи рідних місць. Усе своє життя вчений уболівав за об'єднання українських земель по обидва боки Збруча, який на той час був межею між Польською і Російською державами.

Початкове навчання І. Пулюй розпочинає в Тернопільській класичній гімназії, в якій проявляє себе як ярий українець-націоналіст, формує серед гімназистів товариство "Громада". У 1865 р. після закінчення гімназії він одразу вступає на теологічний факультет Віденського університету. Під час навчання в цьому закладі також проявляє себе як активний громадський діяч, який дуже пишається тим, що він українець-галичанин. Спочатку створює серед сокурсників-галичан Товариство українських богословів. А потім, у 1867 p., входить до складу членів відомого товариства "Січ", де був головою у 1872—1873 pp. Під час навчання І. Пулюй складає і починає здійснювати велику програму видання підручників українською мовою. До цієї роботи він залучає своїх товаришів — так було створене товариство "Праця". А ще постає питання вироблення нової української спеціальної термінології, яке І. Пулюй блискуче вирішує. Особливо важливо ставиться він до літератури духовного характеру. У 1869 р. у світ виходить "Молитослов" у перекладі І. Пулюя українською мовою, тиражем 3 тис. примірників. Але найвищим щаблем в теологічній роботі над духовною літературою стає повний переклад Біблії на українську мову. Новий Заповіт було перекладено І. Пулюєм і П. Кулішем та надруковано в 1880 p., a Старий Заповіт їм допомагав перекладати І. Нечуй-Левицький. Повністю вся Біблія побачила світ у 1903 р. і перевидавалась п'ять разів. Але особистість І. Пулюя була настільки широкомасштабною, що поряд з духовною і літературною діяльністю він захоплюється природничими науками — фізикою, математикою, механікою, астрономією. Цей потяг до точних наук і вирішує його подальшу долю. Закінчивши в 1869 р. теологічний факультет, Іван Пулюй приймає рішення про вступ на філософський факультет Віденського університету, щоб присвятити своє життя науці.

Наукову діяльність І. Пулюй розпочинає в 1872 р. у фізичній лабораторії професора Віктора Ланга при Віденському університеті. Результати своїх перших експериментальних досліджень він викладає в 1874 р. у двох статтях на тему залежності внутрішнього тертя повітря від температури, опублікованих у журналі "Доповіді Віденської Академії наук". У цьому ж році він отримує пропозицію обійняти посаду асистента-викладача кафедри фізики, механіки і математики Військово-морської академії у місті Рієці, що в Хорватії. Поряд з викладацькою діяльністю активно працює на науковій ниві і невдовзі розробляє прилад для вимірювання новим методом механічного еквівалента теплоти, який у 1878 р. на Всесвітній виставці у Парижі отримує срібну медаль. Майже одразу цей прилад Пулюя дістає широке визнання і поширення в середовищі наукового і педагогічного світу.

З 1875 р. Іван Пулюй навчається у Фізичному інституті професора А. Кундта, який був засновником визнаної в Європі наукової школи з експериментальної фізики. На цьому етапі І. Пулюй остаточно обирає новий напрям для вивчення — електротехніку. Першим результатом цієї діяльності стає праця "Телефонний сигнальний апарат" (1878). І вже в 1876 р. І. Пулюй захищає дисертацію на тему "Залежність внутрішнього тертя газів від температури", отримує у Страсбурзькому університеті ступінь доктора філософії (спеціалізація з фізики) і продовжує працювати у Відні на своїй старій посаді асистента-викладача в лабораторії В. Ланга.

Основними напрямами наступного етапу наукової діяльності І. Пулюя стали молекулярна фізика та природа катодних променів. У 1881 р. на Всесвітній електротехнічній виставці у Парижі декілька апаратів, сконструйованих І. Пулюєм, мали великий успіх, серед яких вакуумна "лампа Пулюя". Далі вчений продовжує роботу над електричними лампами, стає технічним директором електротехнічного бюро у Відні.

І. Пулюй мав мрію стати професором Віденського університету, але на той час вважав її нездійсненною. Тому він погодився на пропозицію Верндля, генерального директора акціонерного товариства, яке готувало призначену на літо 1884 р. електротехнічну виставку в Штайрі. Там І. Пулюй активно береться за роботу і за короткий час налагоджує виготовлення жарових ламп для виставки. А невдовзі отримує пропозицію стати професором фізики і електротехніки Чеського політехнічного університету в Празі.

На основі праць Пулюя з електротехніки віденського періоду в майбутньому було розвинуто два основних наукових напрями: фізика рентгенівських променів і дослідження катодних променів.

Празький період життя і діяльності І. П. Пулюя починається з 1884 р. і тягнеться аж до кінця життя вченого. У цей час він досягає найвищого щабля у своїй науковій і педагогічній діяльності. Через чотири роки після переїзду він стає ректором Німецької політехніки у Празі. Вчений активно мобілізує курси викладання, відокремлює електротехніку в окремий курс, організовує машинарню для електричних машин, електричну майстерню. У 1890—1891 pp. обіймає посаду декана машинобудівельного факультету. А в 1902 р. завдяки значним зусиллям ученого утворюється кафедра електротехніки під його керівництвом. І. П. Пулюй є постійним консультантом під час будування кількох електростанцій. За визначну наукову діяльність його удостоєно ордена Залізної корони (1906), кантурського хреста ордена Франца-Йозефа, високого титула радника двору (1910). Тільки підірване здоров'я заважає вченому стати міністром освіти австрійської монархії.

Відзначимо, що у 1883 р. І. Пулюй стає одним із засновників електротехнічного товариства у Відні. Також організовує і головує в електротехнічному товаристві у Празі. У 1905 р. засновує академічне товариство, яке мало на меті підтримувати малоімущих студентів-електротехніків.

І. Пулюй зробив вагомий внесок у галузі вивчення Х-променів, які сьогодні ми називаємо "рентгенівськими". Він став першим ученим, який відкрив іонізаційну властивість нових променів під час їх проходження через розріджені гази, дослідив місце їх виникнення та просторовий розподіл, а також уперше дав наукове пояснення природи і механізму утворення Х-променів. Учений Рентген на той час не мав ще такого повного розуміння цього питання. Тільки за іронією долі у свій час було проігнороване ім'я Пулюя і висвітлене ім'я Рентгена.

Проживши майже все своє життя на чужині, І. Пулюй сумує за рідною Україною. Йому вдалося лише двічі відвідати батьківщину — влітку 1876 р. він побував у Борзні на Чернігівщині в родині Бєлозерських, побачив Київ і Дніпро; влітку 1880 р. був запрошений до родини Куліша на хутір Мотронівка. Також відвідав і Харків на запрошення лікаря В. С. Александрова.

Велику увагу приділяв І. Пулюй громадській діяльності. Він хоч і був громадянином Австро-Угорської держави, але завжди пам'ятав Україну, не забував української мови. Учений активно відстоював право української молоді здобувати освіту українською мовою, зокрема був серед тих учених, які вимагали відкриття українського університету у Львові. І. Пулюй тривалий час активно працював у Науковому товаристві ім. Т. Г. Шевченка (НТШ) і мав звання дійсного члена товариства. Допомагав колегам, які опинились у важкому матеріальному становищі, очолював комітет з допомоги українським переселенцям, які опинились у Празі під час Першої світової війни. Близько і дружньо співпрацював з Іваном Горбачовським, ученим-біохіміком, який в той час також жив і працював у Празі.

Але найвизначнішою радістю для вченого стало здійснення його давньої мрії — проголошення 22 січня 1918 р. України як незалежної держави. Але так сталося, що вже через 9 днів, 31 січня 1918 p., Івана Пулюя не стало.

І. Пулюй залишив світу свої вагомі дослідження — вивчення властивостей, природи і практичного використання Х-променів, винахід досконалих джерел електричного освітлення, телефонні станції, дистанційне вимірювання температури, електростанції змінного струму, а також безліч різноманітних електротехнічних приладів.