Руданський Степан Васильович

Біографія

"Найвизначнішим поетом в українській літературі третьої чверті XIX ст." називав Степана Руданського Іван Франко, який зазначав, що той "належить, без сумніву, до найбільш талановитих українських поетів серед тих, що появилися по смерті Шевченка".

Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 р. в с. Хомутинці на Вінниччині в бідній родині священика. У побуті своєму багатодітна сім'я Руданських нічим не відрізнялась від односельчан, хоч батько майбутнього поета у взаєминах із селянами тримався соціальної "дистанції", дбаючи, за старосвітським звичаєм, про духовну кар'єру свого молодшого сина. Батькові не подобалося, що хлопець захоплюється українськими піснями, постійно спілкується із селянами.

З 1841 по 1849 р. Степан Руданський навчався у Шаргородському духовному училищі, потім вступив до Кам'янець-Подільської духовної семінарії.

Розрив з батьком настав у 1856 p., коли, приїхавши до Петербурга, Степан, усупереч батьковій волі, подає заяву не до духовної, а до медико-хірургічної академії, що досягла на ту пору свого особливого розквіту. Тут працював відомий хірург М. Пирогов, такі славетні вчені, як І. Сєченов і С. Боткін. С. Руданського не відразу зарахували у студенти, бо, за існуючими порядками, він за своїм походженням належав до духовного стану. З цієї причини медико-хірургічна академія могла зарахувати його лише "вільним слухачем". Але й духовна академія не бажала поступитися своїми правами на добре атестованого випускника Кам'янець-Подільської семінарії. Щоб стати повноправним студентом-медиком, Руданському треба було вийти з духовного стану. А здійснити це було можливо лише із санкції священного Синоду. Юнак розпочав клопотання, і 26 березня 1856 р. на засіданні Синоду справу було вирішено позитивно і передано на оформлення до Подільської консисторії, звідки лише 26 вересня 1856 p. C. Руданський одержав свідоцтво про вихід з духовного стану, що надало йому право стати повноправним студентом другого курсу медико-хірургічної академії.

Живучи у Петербурзі, С. Руданський дуже бідував. Спочатку він жив тільки з приватних уроків. Ставши повноправним студентом, він почав одержувати стипендію, якої на життя не вистачало, а на допомогу з дому не можна було сподіватися. І. Руданський активно взявся за творчу роботу. Впродовж лютого 1859 р. він опрацював понад чотири десятки співомовок, деякі з його гуморесок було надруковано в одному з петербурзьких тижневиків. Збірку "Нива" він надіслав до цензурного комітету, на що отримав дозвіл 15 липня 1861 р. Однак С. Руданський не мав ні грошей, ні часу, щоб надрукувати збірку. За станом здоров'я він не міг залишатися для роботи в північних районах Росії. Клопотання випускника при призначення йому місця лікаря десь у південному регіоні знайшло підтримку в керівництві академії. 1 серпня 1861 р. з медичного департаменту надійшло повідомлення про призначення С. Руданського в Ялту на посаду міського лікаря. Того ж дня він покинув Петербург.

Ставши міським лікарем курортного міста, С. Руданський з полегшенням зітхнув. Проте це зовсім ще не означало, що він назавжди покінчив з бідністю, навіть коли у 1863 р. одержав додаткову платну практику в маєтках князя Воронцова. Молодий лікар самовіддано поринає у роботу. Одночасно він поєднував обов'язки міського лікаря, завідуючого лікарнею, лікаря в алупкінських маєтках Воронцова, карантинного лікаря в порту і навіть лікаря Ялтинського повіту.

С. Руданський ніколи не розмежував свої громадські й службові обов'язки. Міську бідноту він лікував безкоштовно. Молодого лікаря ялтинці любили за веселу вдачу, безкорисливість і доброту. Про громадський авторитет Руданського свідчило обрання його в 1869 р. почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи.

Особисте життя С. Руданського залишилось невлаштованим. Їдучи до Петербурга на навчання, він залишив в Україні свою першу любов — Марію Княгницьку, якій адресувалася широко відома й досі пісня "Повій, вітре, на Вкраїну".

Основу літературної спадщини С. Руданського становлять три рукописні книжечки, начисто переписані самим автором: "Співомовки козака Вінка Руданського. Книжка перша, з 1851 по 1857", "Співомовки козака Вінка Руданського. Книжка друга, 1857, 1858, 1859" та "Співомовки Вінка Руданського, 1859—1860. Петрополь".

На матеріалі цих рукописних книжок автор упорядкував для видання дві збірки, які, проте, не були надруковані. Ліричні пісні, передаючись усно від одного до одного, ставали народними піснями, дотепні гуморески Руданського сприймалися як народні анекдоти й приповідки.

Поетична спадщина С. Руданського значна за своїм обсягом, різноманітна за змістом і формою. Вона охоплює понад два десятиліття (50—70-ті роки) і поділяється на три періоди: кам'янець-подільський, петербурзький і ялтинський. Творчий розквіт припадає на другий період, коли чітко визначились усі особливості його мистецького обдарування. Перші спроби оригінальної творчості Руданського з'явилися на початку 50-х років. Він почав з балад і романсів. Способи розробки тем, сюжетів і образів у баладах поета різні, але майже всі вони народнопоетичного походження.

У ліричній поезії Степана Руданського наявне схрещення уснонародних і літературних традицій. Особливу увагу приділяв поет ліричним поезіям, призначеним для співу. Складаючи свій пісенник "Копа пісень" з нотами, він, крім народних пісень, увів до збірки шість власних пісень і так само з нотами: "Кажуть люди, що щаслива", "Ой з-за гори, ой з-за кручі", "Ой ти, калино, ой ти, малино", "Голубонько-дівчинонько", "Хлопці-молодці", "Звела мене не біда". Мотиви самотності, тихої зажури, розлуки, жалю за втраченим наповнюють ліричну поезію Руданського. Іван Франко так характеризував цей доробок поета: "Пісень ліричних Руданського не багато, та всі вони мають високу стійкість артистичну, виявляючи, хоч не дуже, глибоке та щире почуття, чесну та правдиву душу поета".

У 1860 р., у період найвищого творчого піднесення, С. Руданський раптом захопився "поетичною хронікою Гетьманщини", написавши декілька історичних поем: "Мазепа, гетьман український", "Іван Скоропада", "Павло Полуботок", "Павло Апостол". "Вони інтересні, — зазначав І. Франко, — як документи історично-літературні, що показують нам, чим в ту пору (1860—1861) займався в Петербурзі молодий студент медицини..."

Найбільше Степан Руданський виступає як поет-гуморист, поет-сатирик. Перевагу сатирично-гумористичних елементів в його творчості відзначав ще Іван Франко: "Найоригінальнішим і заразом найбільше народним явився Руданський у своїх "співомовках", в тих коротких епічних анекдотах, котрих сюжет звичайно взятий з уст народу і прибраний в легеньку, сказати б можна, куцу форму народної коломийки".

Ідучи за теорією самого Руданського, його балади мають називатися "небилицями", ліричні твори — "піснями", гуморески — "приказками", поеми — "співами". Усі ж свої поетичні твори автор називав "співомовками", надаючи терміну не жанрове, а родове значення.

Усі приказки Руданського написані в петербурзький період його життя і являють собою художню обробку мандруючих в усному передаванні анекдотів з обов'язковим соціально-побутовим і національним колоритом. Головним об'єктом гумористично-сатиричного зображення є людські вади. Інколи сюжетами приказок Руданського ставали всім відомі народні афоризми: "Хтів пан когось ошукати, та й сам ошукався", "Бачили очі, що купували...", "Бога не гніви, а чорта не дражни". Мету своїх приказок як творів гумористично-сатиричних автор розглядав у повчально-розважальному аспекті.

Керуючись принципами своєї теорії поезії і свого розуміння ролі поета, С. Руданський зробив оригінальну спробу на основі уснонародних апокрифічних оповідань про створення світу, про перших людей на землі, про Бога та його пророків написати епічну поему, щось схоже на "народну Біблію", яка б протистояла Біблії канонічній. Ідеться про поему "Байки світовії в людських співах". У передмові до неї поет намагається розкрити свій творчий намір:

"Як писав я в співах світовії байки, то три речі мав в собі на умі. Перша — в кожній оповідці затримати силу людської змислової утвори, а для того кожну оповідку розказати та так, як вона мені була розказана. Друге — вишукати нитку межи тими різними уривками, котрі мені то сям, то там удалось позбирати, і, наскільки можна, споїти в їдну співу. Третє — дати певний склад для тих хибних народних оповідань, для котрих народ не придбав іще складу і, може, й не придбає".

Степана Руданського турбувало тут ще одне: до твору потрібен музичний супровід. Тому в передмові він далі звертається за допомогою до тих, хто міг би "дати голос" на його "Світовії співи", адже твір повинен виконуватись "співомовою" під акомпанемент кобзи чи бандури.

Орієнтація віршового тексту на певну мелодію, на якийсь "голос" — одна з найважливіших особливостей поезії у розумінні Руданського. Уся його лірика має пісенне призначення не тільки за жанровою ознакою, а й за відповідним своїм складом. Мелодію до кожного твору автор добирав у процесі роботи над текстом. Так, до пісні "Тілько-м родилась" — зауваження: "голос свій"; до пісні "Ой піду я у садочок" — авторська примітка: «На голос "Гуде вітер"», тобто на мотив відомої тоді пісні, текст якої написав В. Забіла, а музику склав М. Глинка. Драматизований спів здобуває у поета жанрове визначення "дивоспів", що виявився у драмі "Чумак".

В ялтинський період С. Руданський займався також перекладами, найціннішими з яких є "Ігор Сіверський" (переклад "Слова о полку Ігоревім"), "Демон" Лермонтова, "Іліада" Гомера, текст у викладенні поета написаний відмінним від оригіналу розміром (під назвою "Омирова Ільйонянка"), "Енеїда" Вергілія.

Життя С. Руданського в Ялті було сповнене постійними громадськими клопотами, виснажливою працею.

Улітку 1872 р. в Криму спалахнула епідемія холери, і Руданський як карантинний лікар і постійний член санітарної комісії взявся винищувати з профілактичною метою джерела інфекції. Під час цієї непосильної боротьби він сам захворів на холеру. Загальне ослаблення організму викликало загострення давньої його недуги — сухоти, і 3 травня 1873 р. С. Руданський помер. Поховали його на мальовничому кам'янистому узгір'ї масандрівського цвинтаря Ялти, звідки відкривається чудова панорама Чорного моря.

Пам'ять про цього скромного трудівника, лікаря-гуманіста не зникла завдяки його поетичному таланту.

За життя поета були надруковані лише окремі його твори. У 1880 р. родина Косачів (Олена Пчілка, П. Косач і юна Леся Українка) видала маленьку, на 72 сторінки, книжечку ліричних і гумористичних творів Руданського, надавши їй коротеньку назву "Співомовки". Саме так називав свої твори автор — Степан Руданський. Пізніше зусиллями Олени Пчілки, І. Франка, Кримського та інших дослідників вдалося зібрати з різних місць твори С. Руданського і видати їх у семи томах. Приказки поета пережили свій час. Вони стали відомі не тільки в Україні, а й в інших країнах. Особливо плідними виявилися традиції Степана Руданського в українській гумористиці. Справдилися сподівання автора на поширення веселої приказки-співомовки серед народу, викликавши із забуття ім'я талановитого українського поета.