Сєдов Георгій Якович

Біографія

Життя криголама "Георгій Сєдов" виявилося тривалішим (1909—1967) за життя дослідника, на честь якого його було названо. У 1920 р. криголам брав участь у першій радянській арктичній експедиції до гирла рік Об та Єнісей. У 1930 р. експедиція на цьому криголамі під керівництвом О. Шмідта, В. Візе і капітана В. Вороніна вперше дослідила північну частину Карського моря, були відкриті нові острови, архіпелаг Сєдова. І подальші нові наукові експедиції продовжували вивчати Арктичний басейн, дослідженню якого віддав своє життя Г. Я. Сєдов.

Видатний дослідник Арктики Георгій Якович Сєдов народився 5 травня 1877 р. на хуторі Крива Коса (нині Новоазовський район Донецької області), що на березі Азовського моря, в родині бідного та неграмотного рибака. Тільки в 14-річному віці Георгій Сєдов зміг поступити до школи. За два роки здібний хлопець здолав предмети відразу за три класи, однак невдовзі через бідність змушений був покинути школу і йти заробляти на прожиття. Він працює в бакалійній лавці.

Коли йому виповнилося 18 років, він поступає до морехідного училища у м. Ростов-на-Дону. У 1898 р. Георгій Сєдов блискуче закінчив навчання і отримав звання штурмана далекого плавання. А ще через якийсь короткий час він стає помічником капітана, а відтак і капітаном на невеличкому вантажному судні, що здійснювало рейси між Новоросійськом і Батумі.

Плаваючи на Чорному морі, молодий капітан Георгій Сєдов прагнув продовжити свою морську освіту і тому весь вільний час віддавав навчанню. У 1900 р. він здає екзамени на чин прапорщика військового флоту. Після цього Г. Сєдов їде до Санкт-Петербурга, щоб дістати дозвіл на здачу екзаменів за повний курс Морського корпусу. Зробити це було нелегко. Адже до цього корпусу, що готував кадрових офіцерів флоту, приймали дітей дворян і лише у разі недоукомплектування — дітей високих чиновників і духовенства. Однак Г. Сєдов блискуче здав екзамени і в чині поручика по Адміралтейству був призначений до Головного гідрографічного управління. Ось тут почала здійснюватися заповітна мрія Георгія Сєдова — стати моряком-дослідником.

Уже в 1902 р. 25-річного Сєдова було включено до складу Гідрографічної експедиції Північного Льодовитого океану, він уперше потрапив до Арктики. Керівник експедиції генерал О. І. Варнеке відразу оцінив здібності молодого гідрографа, йому доручалися такі завдання, які він виконував з енергією, необхідною обережністю і знанням справи. Вже в цій першій експедиції Георгій Сєдов усією душею закохався у Північ. Він так і твердив: "Моє місце на Півночі". Перечитував усі книги про Північ і про полярних мандрівників. Мабуть, саме в цей час зародилася у Георгія Сєдова думка про похід до Північного полюсу, яка стала заповітною мрією всього його життя.

У 1905 p., під час російсько-японської війни, Г. Я. Сєдов командував міноносцем Амурської флотилії. Після закінчення війни він знову поступив на службу до Гідрографічного управління і працював гідрографом на Каспійському морі. У 1909 р. Г. Я. Сєдову доручають самостійну і дуже відповідальну справу: дослідити гирло ріки Колими з метою з'ясування можливості заходу до неї морських пароплавів. Це завдання було успішно виконано. Молодий дослідник здійснив обстеження берегів Колими, визначив астрономічні і магнітні пункти та виконав інші важливі роботи. Рекомендації Г. Я. Сєдова допомогли вже через два роки заходити вантажним пароплавам з Владивостока на Колиму.

Влітку 1910 p., коли Г. Я. Сєдов працював на Новій Землі, де здійснював опис Хрестової губи, у нього остаточно визрів план організації першої російської експедиції на Північний полюс. Через два роки він подає проект своєї експедиції начальникові Головного гідрографічного управління. У своєму рапорті Г. Я. Сєдов зазначав:

"Першими піонерами в Північному Льодовитому океані були промисловці, які кинулися туди за багатою здобиччю морського звіра, а пізніше подорожувачі з науковою метою. Багато з мандрівників плавали сюди для пошуку вільного морського шляху на схід, багато для відкриття нових земель і фізичного вивчення океану загалом. Нарешті, багато для відкриття Північного полюсу, щоб з'ясувати світову загадку як з боку наукових пізніших спостережень, так і з боку відкриттів. Людський розум до того ж був зайнятий цим нелегким завданням, що вирішення його, незважаючи на сувору могилу, яку мандрівники переважно тут знаходили, зробилося суцільним національним змаганням. Тут, окрім людської цікавості, головним керівним стимулом ще, безумовно, були народна гордість і честь країни. У цьому змаганні брали участь майже всі культурні країни і тільки не було росіян, а поміж цим гарячі поривання у російських людей щодо відкриття Північного полюсу проявлялися ще у часи М. В. Ломоносова і не згасли до нашого часу".

Надзвичайно красномовний рапорт. Ось чому про план Сєдова почали говорити, особливо після появи кількох заміток в газетах. Однак правлячі кола царського суспільства зустріли проект експедиції на Північний полюс досить таки прохолодно. Однією з причин цього було те, що план Сєдова був позбавлений сенсації, адже у 1909 р. в районі полюсу вже побував американець Пірі. У військово-морських колах до проекту Сєдова поставилися різко негативно, передусім тому, що для офіцерства царського флоту Г. Я. Сєдов був "чорною кісткою", а тому на нього дивилися, як на вискочку. Нарешті, не зустрів Сєдов співчуття і в широких наукових колах. Це пояснюється вже тим, що запропонований Сєдовим проект мав кілька суттєвих недоліків: Земля Франца-Йосипа, звідки, згідно з планом Сєдова, повинна почати свій шлях експедиція, була одним з найменш вдалих відправних пунктів для пішої експедиції до Північного полюсу через інтенсивний дрейф і надзвичайно нерівну поверхню льоду на меридіанах цієї землі. Для порівняння вказувалося, що Земля Гранта, звідки розпочав свій похід до полюсу американець Пірі, мала в цьому відношенні величезні переваги у порівнянні із Землею Франца-Йосипа.

Однак члени комісії, в якій розглядався проект Г. Я. Сєдова, лише обмежилися злорадним констатуванням недоліків проекту. Ніхто не запропонував Г. Я. Сєдову допомогу, щоб якось змінити зроблені комісією висновки. Державна Дума відмовила Г. Я. Сєдову в будь-якій фінансовій підтримці.

І все-таки Г. Я. Сєдов не здавався. Він уперто пропагував ідею своєї експедиції до Північного полюсу. Щоб зібрати необхідні для спорядження експедиції кошти, йому довелося прийняти пропозицію тих підприємців, які розраховували, що сенсація від експедиції принесе їм великий прибуток. Загалом гроші збиралися шляхом добровільних пожертвувань. Звичайні російські люди — солдати, студенти, робітники — пишалися Г. Я. Сєдовим, поділяли стремління впертого дослідника підкорити Північний полюс. Вони віддавали йому інколи зароблені важкою працею гроші, самі висловлювали бажання їхати в експедицію. Таким чином було зібрано 108 тис. рублів — цієї суми було достатньо, щоб спорядити експедицію. Було зафрахтовано старий звіробійний корабель "Святий мученик Фока", який був спеціально пристосований для плавання поміж кригою.

10 вересня 1912 р. "Святий мученик Фока" вийшов у море. Курс корабля лежав через Біле море до Нової Землі, а далі до бази експедиції — Землі Франца-Йосипа. Тут він мав розвантажитися і повернутися до Архангельська. Експедиційний склад повинен був зимувати в хаті, яку в розібраному вигляді везли на кораблі. Різні випробування почалися відразу після того, як було взято курс на Землю Франца-Йосипа. Невдовзі з'явилася важка багаторічна крига, принесена з північної частини Карського моря. Справитися з нею корабель не міг, до того ж морози (а був кінець вересня) почали сковувати лід. Однак Г. Я. Сєдов не хотів відступати: "Святий мученик Фока", як криголам, вибирався на лід і трощив його. Так пройшли ще близько півмилі. Довелося судно повертати на південь, до відкритого моря. Г. Я. Сєдов приймає рішення повернутися до Нової Землі, дійти до її північної частини, а звідти ще раз спробувати пробитися до Землі Франца- Йосипа.

Однак виконанню цього плану перешкодив випадок. Біля півострова Панкратієвський корабель сів на мілину. Плавання затягнулося. З часом багатотонні маси льоду зсунули корабель з мілини, однак рухатися далі він уже не міг — його оточила суцільна крига. Разом з цією кригою почав дрейфувати і корабель "Святий мученик Фока". Почалися сильні морози. Довго не міг повірити Г. Я. Сєдов, що корабель потрапив до льодового полону. Було прийнято рішення — зимувати і займатися різними науковими дослідженнями. Г. Я. Сєдов не став чекати світлого часу і здійснював великі експедиції на мис Літке з метою визначення астрономічного пункту ще під час полярної ночі.

Однак головна робота щодо дослідження Нової Землі почалася все ж весною 1913 р. В кінці березня Г. Я. Сєдов подався на Південні Хрестові острови і першим зафіксував їх на карті. В результаті походів Г. Я. Сєдова на Новій Землі карта цього регіону отримала абсолютно новий вигляд. Було відкрито нові затоки, льодовики, гірські хребти (один з них Сєдов назвав ім'ям Ломоносова). Інтенсивна дослідницька робота тривала і влітку 1913 р. Одночасно судно активно готувалося до походу на Землю Франца-Йосипа. Із серпня особовий склад експедиції зменшився — Сєдов вирішив відправити на "Велику Землю" групу людей на чолі з капітаном корабля "Святий мученик Фока" Захаровим. З цією групою мандрівник відправив свій звіт про наукові роботи експедиції разом з проханням завезти на Землю Франца-Йосипа вугілля.

У Петербурзі зі звітом експедиції за перший рік її роботи познайомився норвезький полярний дослідник Ф. Нансен. Він високо оцінив цей звіт. Проте літо завершувалось, а корабель все ще був скутий кригою біля півострова Панкратієвський. У цьому році лід розкрився дуже пізно, аж 6 вересня. Отже, "Святий мученик Фока" був скутий кригою 352 дні. Прощання з бухтою було радісним — з одного боку, членам екіпажу вдалося непогано попрацювати, з іншого — корабель йшов до Землі Франца- Йосипа.

Те, що експедиції все ж вдалося дістатися берегів, є абсолютною заслугою Г. Я. Сєдова, без його стійкості і таланту кригового капітана успіху не було б. 13 вересня корабель кинув якір біля мису Флора. Було і друге зимування, яке відбувалося в тяжких умовах. Палива не вистачало, каюти відволожилися. Їх стіни освітлювалися однією свічкою, навколо якої учасники експедиції і пересиджували полярну ніч. Відчувалася нестача продовольства. Але найгірше було те, що учасники експедиції почали хворіти, передусім на цингу. 2 січня 1914 р. ознаки цієї хвороби з'явилися і у Георгія Сєдова. Але відмовитися від походу до полюсу відважний дослідник не хотів. Сєдов сказав, що буде йти на північ, аж поки вистачить харчів.

Причини, що штовхали Сєдова на цей крок, були зрозумілі. У своїй доповідній записці про проект експедиції до Північного полюсу Г. Я. Сєдов писав: "...російський народ повинен принести на цю національну справу невеликі гроші, а я віддаю своє життя". Для нього це не була порожня фраза. У січні 1914 p., ще прикутий хворобою до ліжка, він остаточно вирішив прямувати до полюса, чого б це йому не коштувало. Він не міг повернутися додому, не досягши мети. Там, на батьківщині, його чекали вороги (передусім кадрове офіцерство, яке не прощало Сєдову "золотих погон на хлопських плечах"), які закрили б перед ним назавжди всі двері. На будь-які умовляння своїх друзів залишитися на кораблі Г. Я. Сєдов відповідав відмовою.

15 лютого 1914 р., за десять днів до завершення полярної ночі, Георгій Якович з матросами-добровольцями Линником і Пастушним покинули бухту Тиху і попрямували до Північного полюса. Вже у перші дні походу через сильну біль у попухлих від цинги ногах Сєдов міг долати тільки невелику відстань. Згодом з'явилася біль у грудях. На сьомий день походу він уже не міг іти і ліг на нарти. Навіть лежачи, Г. Я. Сєдов тримав у руках компас і перевіряв по ньому, чи справді матроси Линник і Пастушний везуть його на північ. Невдовзі Георгію Сєдову стало дуже погано і 5 березня 1914 р. він помер на руках у матросів.

Спочатку Линник і Пастушний хотіли везти тіло до корабля, але їм довелося відмовитися від цієї думки і вони поховали відважного дослідника на мисі Аук, що на острові Рудольфа. Над невеликою купкою каменів, навалених на тіло, було встановлено хрест із лиж і поряд закріплено прапор, який Георгій Сєдов хотів підняти над Північним полюсом. Місце поховання Г. Я. Сєдова впродовж тривалого часу було невідоме, тільки у 1938 р. співробітники полярної станції на острові Рудольфа віднайшли на мисі Аук флагшток і шматки того самого прапора.

31 березня 1914 р. матроси-добровольці Линник і Пастушний повернулися на корабель. Лише через кілька місяців, 12 серпня 1914 p., "Святий мученик Фока" знявся з якоря і з різними пригодами, але все ж доплив до Мурманська.

Повернення експедиції Сєдова збіглося у часі з початком Першої світової війни. У газетах було надруковано декілька заміток про трагічну смерть Г. Я. Сєдова, і через воєнні дії його ім'я було забуте. І лише в радянські часи згадали про експедицію нашого відважного земляка. Були опубліковані наукові результати цієї експедиції. І сьогодні наш народ пам'ятає про відважного дослідника, який своїм життям показав усім зразок героїчного служіння Батьківщині.