Сірко Іван Дмитрович

Біографія

Іван Дмитрович Сірко, якого німці звали Цірком, а росіяни Сєрком і Сєриком, був могутньою особистістю серед усіх низових козаків і за всіх часів історичного існування Запоріжжя. Україна — Лівобережна, Правобережна, Слобожанщина — в 60—70-ті роки XVII ст. не знала людини, яка могла б зрівнятися популярністю з Іваном Сірком.

Загальне визнання й безмежну вдячність сучасників набула в той час очолена Іваном Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд, що загрожували геноцидом українському народові. Запорозький витязь ставив найпершою й найголовнішою метою кожного походу врятування бранців із полону, визволення невільників, які конали в тяжкому рабстві у султанській Туреччині та Кримському ханстві. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і звитяга поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі.

Відзначаючи ці якості, треба наголосити й на суто людських рисах характеру Івана Дмитровича: розважливий і мудрий, демократичний, до аскетизму скромний у побуті й глибоко віруючий. На Січі жив у курені, разом із козаками їв з одного казана, носив, як і всі, простий одяг. Історики вважали, що за своїми спартанськими звичками він нагадував київського князя Святослава.

Іван Дмитрович Сірко народився у слободі Мерефа на Харківщині (за іншими даними — походив із дрібної шляхти на Поділлі). Час його народження, ймовірно, припадає десь на початок XVII ст. Про народження Сірка легенда свідчить, що він з'явився на світ із зубами, і тільки-но повитуха піднесла його до столу, він одразу ж ухопив звідти пиріг з начинкою і з'їв його. Це нібито було знаменням того, що йому судилося весь свій вік гризти ворогів. Але в якому році народився Сірко, хто були його батьки, як і коли обрав він свій історичний шлях — усе це залишається для нас невідомим.

Уже на схилі віку він згадує в листі до російського царя Олексія Михайловича, що наприкінці 20-х років йому разом із Богданом Хмельницьким випало бути в морському поході запорозьких козаків проти турецької фортеці Трапезунд.

З українським гетьманом він також перебував у 1646 р. у Франції, спільно з армією принца Конде воював під Дюнкерком. В історичних документах зафіксовано участь Івана Сірка у визвольній війні українського народу проти панування шляхетської Польщі, зокрема в битві під Жванцем 1653 р. Деякі дослідники ототожнюють Сірка із черкаським отаманом на царській службі Іваном Дмитрієвим, який близько 1644 р. керував будівництвом Ольшанського острогу (пізніше м. Ольшанськ).

І свої й чужі, і друзі й недруги — всі однаково відгукувалися про Сірка як про людину видатного військового хисту. Польський король Ян III Собеський писав про нього: "Сірко — воїн славний і в ратній справі великий мастак". Українські літописці Самовидець, Граб'янка, Величко називають його сильним і великим ватагом, славним кошовим отаманом, а інші історики прирівнюють його до Чингізхана або Тамерлана.

Два з половиною десятиліття Іван Сірко боронив рідну землю від ханських орд і ніколи не знав поразки (явище у світовій історії унікальне). Він провів близько ста великих і малих походів козаків у Крим і ногайські степи, давав відсіч ордам, що вдиралися на територію України, намагався перешкодити грабіжницьким нападам ворогів. Татари називали Сірка урус-шайтаном, тобто руським дияволом, а татарські матері лякали його ім'ям своїх дітей. Турецький султан, якому Сірко постійно дошкуляв то набігами на Крим в ногайські степи, то походами у Чорному морі, наказав молитися в мечетях про загибель козацького отамана.

Будучи в душі й на ділі справжнім християнином, Іван Сірко завжди боронив православну віру, відстоював волю руської людини; через це він постійно з особливою заповзятливістю піклувався про визволення з татарської і турецької неволі якомога більше християн, незалежно від того, чи то великорос, малорос, поляк або литовець.

Із запорожцями Іван Сірко вирушав у походи під Перекоп, на татарські фортеці в пониззях Дніпра, на Очаків, Акерман, Бендери, на буджацьких татар, Чорний і Кучманський шляхи. Походи здійснювалися човнами Дніпром, верхи степами, використовували козаки славнозвісний табір, були в них і гармати. Своєю ініціативою, енергією і воєнною вдачею Сірко здобув собі на Запорожжі небувалу шану.

Перебуваючи все своє життя у воєнних походах, Іван Сірко водночас відзначався великодушністю та рідкісною безкорисливістю — він ніколи не переслідував слабкого ворога, а в позавоєнний час ніколи не брав якоїсь здобичі. На війні отаман був самовіддано хоробрий і винахідливий — він умів з десятками козаків розбивати сотні ворогів, а із сотнями молодців перемагати тисячі неприятелів.

Ім'я Сірка було оточене ореолом непереможності, тому вороги боялися його більше за вогонь, більше за бурю, більше за пошесть морову. Дужче за всіх діставалося від Сірка ворогам Христової віри: мусульман Сірко ненавидів усією своєю козацькою душею і всім щирим козацьким серцем. І за вдачею, і за своїми діями Сірко являв собою тип справжнього запорожця.

У 1658—1660 pp. — полковник вінницький. У 1659 р. він виступив проти політики гетьмана І. Виговського. Організував воєнний похід на Акерман, що призвело до розпаду українсько-польсько-татарської коаліції, спрямованої проти Московського царства і не дало змоги гетьману І. Виговському скористатись наслідками перемоги під Конотопом для зміцнення державності України.

Спочатку підтримував політику гетьмана Ю. Хмельницького, але після підписання Слободищенського трактату 1660 р. виступив проти нього. На початку 60-х років з'являється на Запорозькій Січі.

У 1660—1661 pp. брав участь у походах запорозьких козаків на Крим. У 1663 р. став кошовим отаманом і до 1670 р. обирався на цю посаду вісім разів. У жовтні та грудні 1663 р. організував два великих походи на Перекоп. У січні 1664 р. разом з московськими військами вів воєнні дії проти правобережного гетьмана П. Тетері та польських військ під командуванням С. Чернецького. Внаслідок протиріч із гетьманом І. Брюховецьким повернувся на Слобожанщину.

Упродовж 60-х років заснував слободу Артемівну, хутір Сірківку (Сєріковку, тепер у межах м. Мерефа).

З 1665 р. — харківський полковник. Неприязно ставився до московських воєвод, а тому мешкав не у полковому місті, де розташовувалася також воєводська резиденція, а поблизу, на своєму хуторі та в Мерефі (це було характерне для багатьох харківських полкових козаків того часу). На посаді полковника не поривав тісних зв'язків з Гетьманщиною і Запоріжжям.

У другій половині 60-х років брав участь у боротьбі проти претендента на гетьманську булаву П. Суховія. У 1667 р. разом із запорожцями під проводом кошового І. Рога здійснив похід на Крим, змусивши ханський двір переховуватись в горах. Виступив проти умов Андрусівського перемир'я 1667 р. між Річчю Посполитою і Московською державою.

Наприкінці 1677 р. відновив стосунки з лівобережним гетьманом І. Брюховецьким, що мав намір скинути московське управління. У березні 1668 р. підняв повстання проти царського уряду в новобудованих містах Харківського полку — Мацьку, Змієві, Валках, Мерефі. Перейшов до гетьмана П. Дорошенка. Деякий час підтримував гетьмана Дорошенка, але після укладення воєнно-політичного союзного договору Гетьманщини з Туреччиною виступив проти нього.

З 1669 р. знову на Запоріжжі. Непереможний лицар... Той, кого не могли вловити турки, татари, шляхта... Зате це вдалося зробити своїм: у квітні 1672 р. за зв'язки з керівником селянської війни у Московській державі Степаном Разіним Іван Сірко був заарештований полтавським полковником Ф. Жученком і переданий царському уряду. Спочатку його відвезли до Москви, а далі царський уряд без суду й слідства заслав "державного злочинця" Сірка до Сибіру, в Тобольськ. Москва не бажала мати в Україні гетьманом таку енергійну, неспокійну, популярну, заповзяту людину.

Для запорозьких козаків арешт і заслання улюбленого полководця були тяжким ударом. Січ одразу ж почала клопотатись перед царським урядом про повернення свого отамана — спеціальне посольство відбуло до Москви. Втрутився в цю справу коронний гетьман, а згодом і король Польщі Ян Собеський, який наполягав на звільненні Івана Сірка, вказуючи царю на загрозу Росії та Польщі з боку Османської імперії.

Влітку 1673 р. у зв'язку із зростанням турецько-татарської загрози, за клопотанням січового товариства і навіть польського уряду Івана Сірка було звільнено. Повернувшись на Січ, Сірко здійснив кілька походів на татарські володіння (Очаків, Ізмаїл, Перекоп).

У 1676 р. під час зречення П. Дорошенка Іван Сірко прийняв від нього гетьманські клейноди. Боровся проти турецько-татарських військ і загонів Ю. Хмельницького під час Чигиринських походів 1677 і 1678 р. Однак Сірко, цілковито відданий боротьбі проти Кримського ханства й Туреччини, справі захисту України від їх нападів і навал, а також справі визволення з турецько-татарської неволі полонених, недооцінював діяльність тих гетьманів-патріотів України, які прагнули здобути її повну незалежність.

Завершальна воєнна акція уславленого кошового — похід 1680 р. на Кримське ханство. Невдовзі він тяжко занедужав і поїхав із Січі за десять верст на пасіку в с. Грушівка (нині с. Іллінка Томасівського району Дніпропетровської області). Там 1 серпня 1680 р. бойовий батько козаків помер. Похований поблизу Старої (Чортомлицької) Січі (неподалік с. Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської області).

Іван Сірко — один із найулюбленіших народних героїв. Ще за життя йому було присвячено багато козацьких дум, народних пісень, переказів, легенд. Про життя його родини у Мерефі існує дума "Про вдову Сірчиху". Анонімний автор присвятив йому героїчну поему польською мовою "Короткий опис Сіркових діянь". Діяльність Сірка висвітлено у книзі Д. Яворницького "Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой атаман войска запорожских низовых казаков".

З його ім'ям пов'язаний переказ про дотепний лист запорожців до турецького султана, що став пізніше сюжетом для відомої картини І. Рєпіна. Але й у сьогодення, віддалене трьома століттями від тих бурхливих часів, коли діяв Іван Сірко, він проходить героєм історичних романів, повістей, п'єс, оповідань, поем, віршів. Героїчний образ кошового отамана Івана Сірка відтворений у багатьох художніх творах: В. Кулаковського "Іван Сірко", А. Химка "Засвіти", В. Малика "Таємний посол", а також Ю. Мушкетика "Яса". Пам'ятники на честь Івана Сірка споруджені у с. Капулівка та м. Мерефа.