Скрипник Микола Олексійович

Біографія

Микола Олексійович Скрипник народився 26 січня 1872 р. в с. Ясинувате Катеринославської губернії в родині дрібного залізничного службовця. Батько спочатку працював телеграфістом, потім заступником начальника станції.

Освіту Микола здобув у Барвенківському двокласному училищі Ізюмського уїзду Харківської губернії, потім в Ізюмському реальному училищі та Курському реальному училищі. У 1900 р. він вступив до Петербурзького технологічного інституту, з якого був виключений в 1902 р. за революційну діяльність.

До революційної діяльності Микола Скрипник долучився ще в 1897 p., коли він навчався в Ізюмському реальному училищі. Вступивши до Петербурзького технологічного інституту, він увійшов до соціал-демократичної групи "Рабочее знамя". За активну участь в політичній демонстрації проти рішення уряду віддати у солдати 183 студентів Київського університету за непокору властям, що відбулась на Казанській площі в Петербурзі 4 березня 1901 p., він був уперше заарештований і висланий під адміністративний нагляд до Катеринослава. Далі була активна робота в соціал-демократичних організаціях у надзвичайно важких умовах боротьби з царатом та внутрішньопартійної боротьби, більше двох десятків арештів, вісім вироків на заслання загальним строком на 34 роки, один смертний вирок (заочно, під чужим прізвищем), сім втеч, еміграція, тривале конспіративне життя під псевдонімами.

Лютневу буржуазно-демократичну революцію М. О. Скрипник зустрів на засланні у містечку Моршанськ Тамбовської губернії і одразу поринає в роботу організованої ним Ради робочих депутатів. Наприкінці травня 1917 р. за рішенням ЦК РСДРП(б) він повертається в Петроград, де очолює Центральну Раду фабрично-заводських комітетів. Липень 1917 р. — делегат VI з'їзду партії, який обрав його кандидатом у члени ЦК РСДРП(б). У жовтні 1917 р. М. О. Скрипник входить до складу Військово-революційного комітету при Петроградській Раді робітничих і солдатських депутатів — органу, який координував підготовку збройного повстання проти буржуазного Тимчасового уряду.

У грудні 1917 p. M. О. Скрипник за рекомендацією В. І. Леніна був направлений в Україну, де більшовики розгорнули боротьбу з "націоналістичною" Центральною Радою. І Всеукраїнський з'їзд Рад обрав М. Скрипника народним секретарем (міністром) праці, а далі — торгівлі і промисловості. Він брав участь у роботі І Всеукраїнської конференції селянських депутатів у січні 1918 p., конференції представників Рад у Полтаві, де був обраний головою Робітничо-Селянського уряду України та народним секретарем закордонних справ. Після окупації України австро-німецькими військами разом з Народним Секретаріатом виїхав у Росію. Там у квітні 1918 р. на Таганрозькій партійній нараді і І з'їзді КП(б)У виступав за створення самостійної КП(б)У, яка була б зв'язана з РКП(б) через Міжнародну комісію (Комінтерн на той час ще не був створений).

Активний учасник громадянської війни. Обіймав відповідальні посади в органах Всеросійської Надзвичайної комісії.

Після відновлення Радянської влади М. О. Скрипник повернувся в Україну, де в період 1920—1933 pp. обіймав відповідальні посади в українському радянському уряді — керував наркоматами робітничо-селянської інспекції (1920), внутрішніх справ (1921), юстиції, був Генеральним прокурором УСРР (1922—1927), очолював Народний Комісаріат освіти (1927—1933), був Головою Держплану і заступником Голови Ради Народних Комісарів УСРР (1933).

М. О. Скрипник неодноразово обирався до складу ЦК ВКП(б), ВЦВК і ЦВК СРСР, з 1918 по 1933 Р. був членом ЦК КП(б)У, в 1923—1925 pp. обирався кандидатом у члени Політбюро, а в 1925—1933 pp. — членом Політбюро ЦК КП(б)У.

М. О. Скрипник брав активну участь у світовому комуністичному русі, був делегатом усіх конгресів Комінтерну, що відбулися за його життя. Він обіймав відповідальні посади у структурі Комінтерну. В 1928 р. на VI конгресі його було обрано членом Виконавчого комітету Комінтерну.

Особливим напрямом діяльності М. О. Скрипника була його теоретична та здебільшого практична робота в галузі національно-державного будівництва. Його погляди на шляхи розвитку української національної державності визначалися марксистським світоглядом. Він щиро і незмінно прагнув посилення дружніх стосунків українського народу з іншими народами, всебічного розвитку, зміцнення Союзу радянських республік. Воднораз, вірячи в універсальність вимоги права націй на самовизначення, Скрипник сподівався на можливість ефективного національно-державного будівництва в Україні. Така послідовна позиція призвела навесні 1918 р. до його дискусії з наркомом Й. В. Сталіним, який цинічно назвав Українську радянську республіку "грою".

М. О. Скрипник послідовно відстоював свої позиції в 1922 р., в період обговорення і вироблення форм взаємовідносин радянських республік, критикуючи сталінський "автономістичний" підхід до формування співдружності радянських республік.

Однією з найбільш яскравих і трагічних сторінок в діяльності М. О. Скрипника був період 1927—1933 pp., коли він очолював Народний Комісаріат освіти, який був на той час центром здійснення політики українізації. Наркомові освіти довелося долати величезні труднощі — матеріальні, кадрові, політичні. Але, незважаючи на складнощі, українізація освіти та культурного життя в Україні відбувалася досить швидко. Українська освіта і культура своїми успіхами значною мірою завдячували діяльності М. О. Скрипника.

Однак країна входила в період згортання непу і заміни його адміністративно-командною системою, яка визріла у глибині сталінського апарату. Адміністративно-командній системі стояли на заваді всі, хто не сприймав її сліпо і беззастережно.

До них належав і М. О. Скрипник. Проти нього система застосувала вже напрацьовану схему, що полягала у звинуваченнях в місцевому націоналізмі — поширене звинувачення тим, хто намагався чинити опір наростаючим централізаторським тенденціям адміністративно-командної системи.

Почалась організована кампанія цькування М. О. Скрипника з боку "вірних ленінців". Його було усунено з посади наркому Народного Комісаріату освіти, переведено на високу посаду Голови Держплану і заступника Голови Ради Народних Комісарів УСРР. Таке призначення мало тактичний характер і було здійснено для того, щоб звинувачений не міг скористатись підтримкою однодумців. Від Скрипника раз за разом вимагали принизливого каяття, не приймаючи його пояснень. У такій атмосфері Микола Олексійович Скрипник прийняв останнє трагічне рішення... Постріл обірвав його життя у власному кабінеті 7 липня 1933 р.