Смотрицький Мелетій Герасимович

Біографія

В історії української культури і суспільної думки кінця XVI — першої половини XVII ст. Мелетій Смотрицький виділяється як найяскравіша і водночас найсуперечливіша постать. Його багата і цікава літературна спадщина допомагає глибше пізнати особливості ренесансно-реформаційних умонастроїв тих буремних часів.

Мелетій (світське ім'я Максим) Смотрицький походить із української шляхетської небагатої родини. Батько його Герасим Данилович Смотрицький — відомий письменник-полеміст і поет, у 80-х роках XVI ст. був ректором Острозької академії. Він разом з першодрукарем Іваном Федоровим у 1581 р. видав знамениту Острозьку біблію. Мелетій Смотрицький народився в с. Смотричі на Поділлі близько 1575 р. Про дитячі роки письменника інформації немає. Навчався і виховувався спочатку в Острозькій академії. Його вчителем і наставником був учений грек Кирило Лукарис (згодом — константинопольський патріарх). Мабуть, за рекомендацією київського воєводи і мецената Острозької академії К. Острозького, а, може, й самого Кирила Лукариса, молодого Смотрицького направляють до Віленської єзуїтської академії, яку він успішно закінчує. У 1600 р. служить домашнім учителем у князя Соломирецького під Мінськом. Незабаром як наставник молодого княжича Соломирецького М. Смотрицький дістав нагоду поїхати за кордон для завершення своєї освіти. Майбутній письменник-полеміст мав можливість слухати лекції у Вроцлавському, Лейпцизькому, Нюрнберзькому, Віттенберзькому університетах, довершуючи там свої знання з філософії, теології, філологічних наук, а також медицини. Очевидно, в одному з цих університетів він здобуває науковий ступінь доктора медицини, про що довідуємось із короткого напису на титульній сторінці "Апології".

Навчання в західноєвропейських університетах допомогло М. Смотрицькому не тільки свідомо зіставити єзуїтську схоластичну науку, набуту у Віленській академії, з раціоналістичними поглядами протестантських гуманістів, а й самому піднятися на передові позиції у розв'язанні суспільно-політичних проблем, у кардинальних питаннях розвитку гуманітарних наук і літератури. На Заході письменник ширше знайомиться з античною культурою і провідними мислителями Відродження.

Із Західної Європи М. Смотрицький повернувся близько 1604 р. Він зупиняється в маєтку князів Соломирецьких під Мінськом і включається в активну громадсько-релігійну і культурну діяльність, стаючи одним із палких оборонців прав гнобленої православної української та білоруської суспільності. М. Смотрицький в очах громадськості стає визнаним авторитетом. До нього "як до оракула" звертаються люди у болючих церковних справах. Під його впливом міщани Мінська засновують церковне братство, будують нову церкву, дехто з них, хто вже прийняв унію, повертається назад у православ'я.

Треба гадати, що саме на ці роки припадає остаточне формування поглядів Смотрицького на філософсько-соціологічні питання і церковні справи. Ще навчаючись у західноєвропейських університетах, він стає прибічником ідей релігійного вільнодумства і раціоналізму. Він рішуче заперечує сліпу церковну авторитарність і папський абсолютизм, проповідувані єзуїтами і Ватиканом, і воднораз виявляє жвавий інтерес до земного життя і духовних потреб простої людини. Такі настрої заповнювали душу вразливого та енергійного Смотрицького, спрямовуючи його громадську діяльність і літературну творчість.

Незабаром М. Смотрицький переїжджає до Вільно і стає членом Віленського церковно-міщанського братства. Від імені Віленського братства він пише полемічний твір "Антиграфи" (відпис), виданий у 1608 р. у відповідь на уніатські писання Іпатія Потія "Герезія" і "Гармонія". Це був дебют молодого, але досить ерудованого і талановитого полеміста, який заявив про себе як поборник правди і справедливості. Маючи високу академічну освіту, М. Смотрицький був надзвичайно обдарованою людиною. Він написав близько 20 творів, серед яких є великі за обсягом змістові книжки, гідні бути серед кращих надбань європейської гуманістичної літератури. Таким, зокрема, є "Тренос, або плач" (1610), який сучасники читали і цінили на рівні з писаннями Івана Златоуста. Цією книгою письменнику вдалося заполонити уми і серця українського православного народу.

Поява "Треносу", виданого під псевдонімом Теофіл Ортолог, була викликана потребою дня. Через увесь твір ліричним мотивом проходить голосіння Церкви-Батьківщини, голосіння не безнадійного суму і розпачу, а докори і протесту, глибокого обурення, що межує з бунтарством проти Ватикану і насаджувачів унії, проти світських і церковних ренегатів, які зрадили свою матір-церкву і віддались католицькій "мачусі". "Тренос" М. Смотрицького насичений такою пристрастю і емоційною наснаженістю, що його не можна читати без хвилювання. Твір написаний польською мовою для залучення ширшого кола читачів. М. Смотрицький загалом майже всі свої твори писав польською мовою, бо ця мова в Україні служила другою літературною і вивчалась у школах.

Православні гідно оцінили "Тренос" як книгу пророчу, святу, рівну Євангелію; книга ходила по руках, нею зачитувались, її вважали неоціненним скарбом.

Уніатський табір лютував і погрожував, енергійно шукаючи засобів знешкодити книгу, а письменника і видавців суворо покарати. Дізнавшись з доносів про "Тренос", польський король Сигізмунд III видав три універсали, в яких гнівно обвинуватив Віленське братство за випуск із своєї друкарні "пасквільного писання", наказав відібрати у братства друкарню, конфіскувати весь тираж книги і спалити, а друкарів і автора книги ув'язнити.

Автора "Треносу" довелося сховати у стінах Святодухівського монастиря. Після виходу цієї книги впродовж десяти років М. Смотрицький як письменник-полеміст не виступає з новими творами, він цілком віддається педагогічній діяльності, спрямовуючи свої здібності і знання на благо вітчизняної філологічної науки. Проживаючи в мурах Святодухівської обителі у Вільно, письменник деякий час вважався монастирським послушником у архімандрита Леонтія Карповича.

Перед пострижениям у ченці М. Смотрицький деякий час перебував у Києві, маючи намір залишитися там на педагогічній роботі у новозаснованій школі київського Богоявленського братства. За свідченнями київського митрополита Сильвестра Косова, М. Смотрицький виконував обов'язки ректора Києво-братської школи, викладав також латинську мову. Це могло бути в 1616—1617 pp., оскільки у 1617 р. він знову повертається до Вільно, у Святодухівський братський монастир і незабаром приймає пострижения в ченці під іменем Мелетія. Знаємо достовірно, що чернечу рясу і клобук М. Смотрицький одягнув після тривалих роздумів і вагань.

Ставши монахом, письменник став провідною фігурою серед наставників і вчителів Віленської братської школи. В цей час він наполегливо працює над створенням слов'янської граматики, яка стала першорядною фундаментальною працею в історії філологічної науки.

Ця знаменита праця, що вийшла друком під титулом "Грамматіки славенския правилное синтагма", має дві дати видання — Вільно, 1618 і Єв'є, 1619.

"Граматика" Смотрицького створила цілу епоху у вітчизняному мовознавстві, а також у всій славістичній науці. Вона на тривалий час стала неперевершеним взірцем шкільного підручника, побудованого з педагогічним смаком і бездоганною методичною майстерністю. Водночас "Граматика" несла в собі могутній ідейно-політичний заряд; у боротьбі українського та білоруського народів проти асиміляторської політики Речі Посполитої цей підручник відкрив напрям у вивченні рідної мови. Дослідники "Граматики" Смотрицького одностайні в думці, що ця праця написана на високому науковому рівні, не поступається перед найавторитетнішими граматиками того часу. За цим підручником навчався М. В. Ломоносов.

"Граматика" Смотрицького здобула собі довголітнє і продуктивне життя в загальнокультурному процесі, формуючи мовну освіту загальної і вищої школи східних слов'ян. Вона була двічі перевидана з незначними доповненнями в Росії (1648, 1721). Термінологією Смотрицького — гласная, согласная, ударение, слог, точка, многоточие, запятая, предлог, союз, междометие, глагол, существительное, склонение та ін. — і досі користуються російські лінгвісти, навіть реформи Ломоносова виявилися менш тривалими, ніж фундаментальна праця Смотрицького.

У 1620 р. замість уніатського єпископату, якого не визнавав православний люд України, була висвячена нова православна ієрархія під охороною запорозького козацтва. М. Смотрицький обійняв посаду полоцького і вітебського архієпископа. На захист законних прав нововисвяченої ієрархії і в оборону давніх "вольностей" українсько-білоруського народу, гнобленого польськими феодалами і уніатами, М. Смотрицький пише і видає твори "Верифікація невинності" (1621), "Оборона верифікації" (1621), "Еленус писань ущипливих" (1622), "Суплікація" (1623). В ті роки письменник твердо стояв на радикальних позиціях в боротьбі за політичні і національно-релігійні інтереси українців і білорусів, гноблених польсько-шляхетською і уніатською тиранією.

Після вбивства у листопаді 1623 р. православними міщанами Вітебська уніатського архієпископа полоцького Йосафата Кунцевича і жорстоких репресій проти "схизматиків" М. Смотрицький переймається турботами про замирення православних з уніатами на компромісній основі. Письменник бачив велике зло, яке принесла унія, і побоювався поширення в Україні і Білорусі громадянсько-релігійної війни. Усвідомлюючи безперспективність поборення унії, яку підтримувала верхівка Речі Посполитої і Ватикан, М. Смотрицький починає схилятись до думки, що розумний вихід може бути єдиний — визнати зверхність папи римського у християнській церкві і прийняти унію без порушення догматично-обрядового устрою східного православ'я. Для здійснення свого задуму письменник їде до Константинополя на аудієнцію до патріарха Кирила Лукариса, а потім пише книгу "Апологія" (1628).

Але ідея М. Смотрицького не мала розвитку на самому її початку, бо ніхто із православних ні в столиці патріарха, ні в Україні її не підтримав. М. Смотрицький опинився у політичній ізоляції, його було оголошено відступником від церкви. Книгу "Апологія", де письменник виклав свою концепцію об'єднання православної і католицької церков, православний собор у Києві піддав анафемі. За такої ситуації М. Смотрицький на власний розсуд офіційно приймає унію (6 липня 1627 р.). На захист її письменник випустив у світ ще три книги "Протестація" (1628), "Паренезис" (1629), "Екзетезис" (1629), за яку католики прозвали Смотрицького польським Цицероном. Але в очах народу письменник став ворогом.

У жовтні 1629 р. Мелетій Смотрицький брав участь у Львівському соборі уніатів з православними, однак собор не відбувся. З того часу М. Смотрицький повернувся в Дерманську обитель. Він жив тільки книгами та господарськими справам монастиря, виснажуючи себе постами і власяницею. М. Смотрицький помер 27 грудня 1633 p., похований у Дерманському монастирі.

М. Смотрицький намагався віднайти шлях до національного порятунку, до згоди, примирити православ'я з уніатсько-католицьким табором на хиткій платформі "справедливої унії". Це була звичайна утопія гуманіста, неприйнята народними верствами, які вважали письменника відщепенцем. Незважаючи на це, Смотрицького можна зарахувати до когорти великих гуманістів і патріотів. Силою письменницького хисту і громадським резонансом творчості М. Смотрицький стоїть поряд із провідними західноєвропейськими гуманістами XVI — початку XVII ст., такими як Мартін Лютер, Еразм Роттердамський, Томмазо Кампанелла та ін. То були титани мислі і праці, які захищали людину від пут деспотії і середньовічної теології. Вони часом прикро помилялись у своїх ідеях і намірах, проте їхня діяльність і творчість увійшли золотою сторінкою в історію європейського Відродження. Таким у нашу історію увійшов і Мелетій Смотрицький — зі своїми сильними і слабкими рисами творчої діяльності.