Солов'яненко Анатолій Борисович

Біографія

Анатолій Борисович Солов'яненко народився 25 вересня 1932 р. в Донецьку в сім'ї шахтаря. Змалку захоплювався музикою. Батько та мати його в молодості брали участь в аматорських постановках опер "Наталка Полтавка" М. Лисенка та "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського. Змалку Анатолій брав участь у художній самодіяльності, співав дискантом. Після закінчення школи в 1949 р. вступив у Донецький політехнічний інститут на гірничий факультет. В інституті виступав із сольними номерами у супроводі інструментального ансамблю. В 1952 р. спробував поступити в Ленінградську консерваторію, але невдало. Бере уроки у соліста Донецького оперного театру О. Коробейченка. У 1954 p., закінчивши інститут, почав працювати асистентом кафедри графіки та нарисової геометрії. Водночас продовжив заняття у Коробейченка. У 1962 р. вперше взяв участь у концерті художньої самодіяльності Донецької області в Києві, де виконав кілька романсів, зокрема романс Я. Степового "Розвійтеся вітром" на слова І. Франка. У липні 1962 р. під час Всесвітнього конгресу профспілок у Москві брав участь у концерті й був обраний для стажування в Італії, в Мілані, у театрі "Ла Скала". З січня 1962 р. А. Солов'яненко півроку стажується в "Ла Скала" у відомого співака Дженнардо Барра. 22 листопада 1963 р. у Київській опері відбулася прем'єра опери "Ріголетто", в якій А. Солов'яненко виконав роль герцога Мантуанського. У січні 1964 р. А. Солов'яненко знову перебуває на стажуванні в Італії. Того ж року бере участь в концерті трупи Великого театру в "Ла Скала". У 1965 р. стає переможцем конкурсу естрадної пісні "Неаполь проти всіх" в Італії. Після конкурсу повертається в Москву й виступає у Великому театрі. Бере участь у численних гастрольних поїздках в Радянському Союзі та за кордоном. У Київському оперному театрі А. Солов'яненко виконав близько 20 партій в операх українських, російських і зарубіжних авторів, зокрема Герцога в опері Дж. Верді "Ріголетто", Манріко в опері Дж. Верді "Трубадур", Андрія в опері С. Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм", Фауста в опері Ш. Гуно "Фауст", Маріо Каварадоссі в опері Дж. Пучіні "Тоска" та ін. Всесвітню славу Солов'яненку принесла його концертна діяльність у багатьох країнах світу, особливо виконання українських і російських романсів. У 1975 р. А. Солов'яненку було присвоєне найвище в Радянському Союзі звання — народного артиста СРСР. У 1977—1978 pp. А. Солов'яненко співає у славетному нью-йоркському театрі "Метрополітен-опера". У 1980 р. співакові присуджено Ленінську премію. У 1985 р. на екрани виходить фільм "Прелюдія долі", присвячений творчості А. Солов'яненка. У 1987 р. співак бере участь у серії концертів у Чорнобилі. У 90-х роках артист через незгоди з керівництвом залишає Київський оперний театр і займається лише концертною діяльністю у країнах СНД та за кордоном. У 1999 р. славетний співак у розквіті творчих сил раптово помер. Поховано його у селищі Козин поблизу Києва.

Життя Анатолія Солов'яненка, улюбленого народом співака, було сповнене безперервної й напруженої праці над удосконаленням голосу. Щоб досягти успіху, він зрікався простих радостей життя задля того, щоб у хвилини найвищого злету свого таланту досягати вершин виконавської майстерності. Він співав у найкращих театрах світу. Йому аплодували в міланському "Ла Скала" та нью-йоркському "Метрополітен-опера". Він був одним з небагатьох українських співаків, таких як Володимир Мишуга, Соломія Крушельницька, Борис Гмиря, Іван Козловський, Євгенія Мірошниченко, завдяки яким світ дізнався про українську культуру, про незрівнянну красу пісенної творчості українського народу.

А. Солов'яненко досконало оволодів так званим італійським стилем, віртуозно виконуючи тенорові партії в операх Верді, Пучіні, Доніцетті, Масканьї. Він вільно володів іспанською мовою, і його тенор звучав настільки проникливо й лірично, що вимогливі італійські слухачі визнали його переможцем конкурсу "Неаполь проти всіх", віддавши йому перевагу перед славетним італійським співаком Клаудіо Вілла.

Український співак досконало оволодів французькою манерою співу й блискуче співав у багатьох операх французьких композиторів, зокрема Обера, Бізе, Массне. Особливо майстерно виконував він арію Надира в опері Бізе "Шукачі перлин". У ній чудові природні дані голосу Солов'яненка за тембром і характером дивовижно точно збіглися з виконавськими канонами цієї партії. Вражаюче натхненно й лірично виконував А. Солов'яненко славнозвісний романс "У сяйві місяця її побачив я...", коли м'який, ніжний голос співака наче линув у наповненому місячним світлом просторі.

Серед найскладніших партій його тенорового репертуару — партія Маріо Каварадоссі в опері Пучіні "Тоска". Її співали Енріко Карузо, Беньяміно Джільї, Маріо Ланца, Леонід Собінов, Маріо Дель Монако. Для багатьох виконавців світу образ Каварадоссі був каменем спотикання у співацькій кар'єрі. Але у виконанні Солов'яненка ця складна партія звучала легко, просвітлено й лірично проникливо.

З великим успіхом А. Солов'яненко виступав у партіях класичних російських та українських опер — "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Наталка Полтавка" М. Лисенка, "Князь Ігор" О. Бородіна, "Євгеній Онєгін" П. Чайковського, "Борис Годунов" М. Мусоргського, "Садко" М. Римського-Корсакова. Особливо дорога для артиста була партія Андрія з опери "Запорожець за Дунаєм". "У ній багато простору для голосу, — говорив співак, — все дуже вокальне, все легко співається. Тут органічно сплетені лірика і драматизм. А скільки людяності, справді народної краси!" А. Солов'яненко в партії Андрія видобуває із свого голосу світлі неповторні барви, національну кантилену, що так вдало поєднується з романтичним настроєм героя. Все, що так наполегливо шукав Солов'яненко в українській народній пісні та українському романсі, — задушевність, ліричну простоту і природність, щирість почуттів, — він переніс у партію Андрія, і вона засяяла до того незнаними гранями завдяки таланту співака. Особливо проникливо звучало у Солов'яненка:

Важливе місце в репертуарі Солов'яненка посідали пісні та романси на слова Тараса Шевченка. Співакові були близькими пристрасна й глибоко людяна поезія Кобзаря, просякнута народним мелосом. Тому вражаюче драматично і водночас піднесено-лірично звучали в інтерпретації Солов'яненка "Огні горять, музика грає", або "Чого мені тяжко, чого мені нудно?". Співак переконливо відтворює драматургійний задум романсів, весь підкоряється рухові мелодії й поступово розвиває, нагнітає її і нарешті утверджує в кульмінаційному завершенні відчуття безмежної туги і болю:

Цей романс М. Лисенка на слова Т. Шевченка немов відображав внутрішні переживання самого актора, його тугу за високим мистецтвом, за рідним Київським оперним театром, якому він віддав десятки років свого життя, а потім змушений був залишити через несумісність його високих вимог до мистецтва і комерційних планів тогочасного керівництва Київської опери.

Незмінний успіх у слухачів мав романс Я. Степового "Ой три шляхи" на слова Т. Шевченка. Цей дуже популярний серед виконавців твір А. Солов'яненко наповнював щирою простотою, задушевністю, викликаючи в серцях почуття доброти й співчутливості.

У репертуарі співака було багато творів українського бельканто, що добре давався італійській манері виконання Солов'яненка: "Чорнії брови, карії очі", "Ніч яка місячна", "Дивлюсь я на небо", "Там, де Ятрань круто в'ється", "Повій, вітре, на Вкраїну", "Стоїть гора високая" та інші шедеври. А. Солов'яненко виконував їх особливо задушевно, просто й водночас витончено лірично, натхненно, що споріднювало його мистецтво з творчістю великих співаків — Бориса Гмирі, Оксани Петрусенко, Івана Козловського. Але у Солов'яненка була своя, певно, з глибин народної творчості почерпнута, особливо зібрана, спокійна, рівна кантилена, насичена великим почуттям, емоціональним трепетом, суголосним з глибоко народною творчістю кобзарів.

Уражений манерою виконання Солов'яненком українських народних пісень, видатний азербайджанський співак Рашид Бейбутов писав: "У концерті співав дзвінкоголосий Анатолій Солов'яненко, у якого саме прізвище — знак долі. Справді, немов для солов'я, для цього артиста немає меж діапазону. Наче граючись, бере неймовірно високі ноти, легко і просто розсипає звуки сліпучим каскадом. І все це не просто для того, щоб переконати в щедрості своїх вокальних можливостей, а щоб створити образ української народної пісні "Місяць на небі", такий ясний і правдивий".

Де б Анатолій Солов'яненко не виступав з концертами, він неодмінно включав до свого репертуару українські народні пісні. "Виконуючи народну пісню з естради, — казав митець, — я пропагую її, хочу привернути до неї увагу людей, і поки вистачить сил, я не відступлюся від цього завдання. Українську пісню чудово розуміють у всьому світі. У кожного народу пісня виражає ті ж почуття, що й у нас, — любов до батьківщини, до дівчини, до матері, до природи... Недарма кажуть, що пісня не має кордонів".