Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна

Біографія

Людмила Михайлівна Старицька народилася 29 серпня 1868 р. в Києві. Батько — відомий літературний і громадський діяч Михайло Петрович Старицький, мати — Софія Віталіївна (у дівоцтві — Лисенко), рідна сестра уславленого композитора Миколи Лисенка.

На формування світогляду майбутньої письменниці вирішальний вплив мало родинне мистецьке оточення. У господі Михайла Старицького часто бували М. Драгоманов, П. Чубинський, В. Антонович, Т. Рильський, М. Лисенко, а також такі корифеї театру, як М. Кропивницький, М. Садовський, М. Заньковецька, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський.

Навчалась Людмила в Київській приватній гімназії.

Перший значний твір Л. Старицької — "Жива могила", надрукований в 1889 р. в журналі "Киевская Старина". Молода письменниця сміливо береться до всіх літературних жанрів. Вона почала історичний роман "Перед бурею" і друкувала його у львівському журналі "Правда" у 1893—1894 pp., але не закінчила.

Письменницю захоплює також громадське життя. Вона стає активним членом новоствореного Літературно-артистичного товариства в Києві. Товариство влаштовувало літературно-музичні вечори, вшановувало пам'ять видатних поетів — Шевченка, Міцкевича, Пушкіна, Некрасова, Куліша, Котляревського. Разом з чоловіком, медиком Олександром Григоровичем Черняхівським, шлюб з яким узяла в 1896 p., вона подорожує до Західної України, знайомиться з Ольгою Кобилянською, Іваном Трушем та іншими відомими діячами культури. Водночас зав'язує листування з І. Франком.

У революційний 1905-й рік Людмила Михайлівна ходить на вуличні демонстрації, у своїй домівці переховує євреїв від погромів. Найближчою темою для письменниці була соціальна драма, особливо це п'єса "Гетьман Дорошенко", (1911), яка і нині популярна на українській сцені. "Гетьман Дорошенко", як з літературного, так і з театрального боку — одна з найкращих історичних п'єс. М. Лисенко оздобив драму музикою, вона з успіхом виставлялася на сцені театру М. Садовського, та незабаром була заборонена київським губернатором.

З перемогою Лютневої революції у Петрограді та утворенням в Україні Центральної Ради відкрилося широке поле діяльності для українських радикальних сил. Була заснована партія соціалістів-федералістів, куди увійшла і Людмила Михайлівна. Програмою партії, її метою була самостійність України. Але Л. Старицька-Черняхівська залишається передусім письменницею. Вона пише п'єсу "Милость Божа" (1918). П'єса новаторська за формою, революційна за змістом, бо написана в момент піднесення національної свідомості народу. Письменниця створює в художніх образах галерею українських гетьманів. Цього разу Данила Апостола, продовжувача справи Б. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Мазепи.

"Милость Божа" виставлялася в театрі М. Садовського у супроводі прекрасних мелодій К. Стеценка і мала успіх у глядачів. Незважаючи на небезпечний час, у роки громадянської війни Людмила Михайлівна займає активну громадську позицію в діяльності "старої" української інтелігенції. На квартирі Л. Старицької-Черняхівської збирається літературний гурток, об'єднаний глибоким скепсисом до радянської літератури.

Останній драматичний твір "Іван Мазепа" написано в 1928 p., відчувається, що він створений рукою зрілої майстрині.

За півтора місяці до арешту Л. Старицька-Черняхівська поставила останню крапку в повісті "Діамантовий перстень" (1929). Рукопис пролежав без руху 64 роки, аж поки повість з'явилася в часописі "Зона" (1993).

У 30-х роках Людмила Михайлівна та її сім'я потерпають від репресивної машини радянської влади. Почалося підневільне існування. Спочатку вона була засуджена до п'яти років ув'язнення, але, певно, зважаючи на клопотання впливових людей і похилий вік, вирок був замінений на умовний.

У січні 1938 р. заарештовано Вероніку Черняхівську, доньку Людмили Михайлівни. Творча енергія, діяльність, всі помисли Людмили Старицької-Черняхівської відтоді спрямовані на одне: вона пише листи керівникам держави, але все марно. Донька була розстріляна в застінках НКВС. З туги помирає О. Г. Черняхівський, відомий вчений-гістолог. 20 липня 1941 р. НКВС заарештовує Л. Старицьку-Черняхівську. Звинуватили її як активну українську націоналістку, що проводила антирадянську діяльність. Її засудити не встигли, тому що наступали німці, і поїздом повезли до Казахстану, але дорогою вона померла.

Так закінчилася трагічна доля цілої сім'ї Старицьких-Черняхівських. Але знищити пам'ять про письменницю Людмилу Старицьку-Черняхівську неможливо. Вона залишилась для нас особистістю, а тим паче у творчості. Настав час належним чином оцінити літературну спадщину письменниці, зокрема драматургію, прозу, поезію, переклади, чим ця яскрава особистість збагатила духовну скарбницю нашої України.