Стельмах Михайло Опанасович

Біографія

Михайло Опанасович Стельмах народився 24 травня 1912 р. в с. Дяківці (нині Літинський район Вінницької області) у бідній селянській сім'ї. У 1933 р. закінчив Вінницький педагогічний інститут, працював учителем. З 1939 р. в армії, учасник Другої світової війни. У 1945—1953 pp. працює в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії.

Друкувати вірші почав у 1936 р. з поетичної збірки "Добрий ранок" (1941). Пізніше вийшли збірки "Провесінь" (1942), "Шлях світання" (1948), "Мак цвіте" (1968), у яких М. Стельмах відтворює поетичні почуття радянських воїнів, захисників Вітчизни. Його віршам притаманні глибокий ліризм, пісенність, емоційність, зміст яких надзвичайно тісно переплітається з глибинним корінням українського фольклору.

У 1944 p. M. Стельмах друкує перший філософський доробок — збірку новел "Березовий сік". У 50-х роках виходить кілька його романів. Серед них роман "Велика рідня" (1951), який після смерті Сталіна був перероблений автором і вийшов під назвою "Кров людська не водиця (1957), "Хліб і сіль" (1959). У цих романах М. Стельмах розкриває широке епічне полотно про життя українського селянства в першій половині XX ст.

Значним доробком М. Стельмаха як прозаїка є низка написаних ним повістей. Серед них "Гуси-лебеді летять" (1964), "Щедрий вечір"(1967) та ін. Характерні риси прозових творів М. Стельмаха — глибоке проникнення автора у психологію селянина, зв'язок з традиціями народу. М. Стельмах написав також п'єси "Правда і кривда" (1965), "На Івана Купала" (1966), "Дума про любов "(1971) та ін., багато книг для дітей: "У сестрички дві косички" (1955), "Бурундукова сім'я" та ін. Проза М. Стельмаха багата лексикою і за стилем подібна до творчих доробків М. Коцюбинського, Ю. Яновського, О. Довженка. Для його творчості характерним є схиляння перед сентименталізмом.

Своєю творчістю М. Стельмах розвиває, стверджує і захищає народну мову, вважає її виявом глибини людського буття, голосом людського духу. Вся філософія творчості М. Стельмаха просякнута утвердженням єдності людини з рідною землею, яка наче дуб здатна стояти лише на своїй землі. М. Стельмах через слово розкриває характер народу, ті риси, які відрізняють психологію українця від інших народів.

М. Стельмах помер 27 вересня 1983 р. в Києві. Похований на Байковому кладовищі.