Стражеско Микола Дмитрович

Біографія

Микола Дмитрович Стражеско — видатний лікар-терапевт, академік Всеукраїнської АН з 1934 p., академік АН СРСР (з 1943 p.), дійсний член Академії медичних наук СРСР (з 1944 p.).

Народився майбутній академік в Одесі 30 грудня 1876 р. в сім'ї юриста. Закінчивши успішно Одеську гімназію в 1894 p., він приїхав до Києва і вступив на медичний факультет Університету св. Володимира. Після завершення у 1899 р. навчання був зарахований ординатором на кафедру внутрішньої патології, яку очолював один із засновників Київської школи терапевтів — професор В. П. Образцов. Працював під керівництвом В. П. Образцова у Київській міській лікарні. У 1901 р. М. Стражеско відбув у творче відрядження за кордон (Париж, Берлін, Мюнхен), а після повернення за ініціативи В. П. Образцова поїхав працювати у Військово-медичну академію (Петербург). Під керівництвом академіка І. П. Павлова провів експериментальні дослідження у галузі фізіології травлення, викладені у докторській дисертації (1904). З 1904 р. М. Стражеско — ординатор у терапевтичній клініці Київського університету. У 1907—1919 pp. — професор Київського жіночого медичного інституту і водночас у 1908—1919 pp. — приват-доцент Київського університету, а в 1917—1919 pp. — завідувач терапевтичного відділення Київської міської лікарні. У 1919—1922 pp. — завідувач кафедри Новоросійського університету, з 1922 р. — Київського медичного інституту. Водночас керував клінічним відділенням Інституту експериментальної біології та патології, з 1934 р. — Інституту клінічної фізіології АН УРСР.

З початку лікарської діяльності М. Стражеска цікавили хвороби серця, особливо такі, що вирізнялися дуже тяжким перебігом і діагноз яких, на жаль, здебільшого встановлювався на секційному столі. Його виняткові спостереження і цілеспрямованість невдовзі дали свої наслідки.

Ще у грудні 1909 р. на І з'їзді російських терапевтів професор В. П. Образцов і приват-доцент М. Д. Стражеско виступили з доповіддю "До симптоматики та діагностики тромбозу вінцевих артерій серця", що була результатом їхніх сумісних спостережень і глибокого аналізу цієї патології. Заслуга вчених полягала не лише в тому, що вони одними з перших здійснили прижиттєву діагностику коронарного тромбозу, а здебільшого в тому, що вперше у світовій літературі подали чіткий і розгорнутий опис його клінічної картини, що відкрило практикуючим лікарям шлях до своєчасного розпізнавання цієї недуги. За кордоном дослідження такого характеру почалися на 11 років пізніше. Таким чином, у класичній роботі київських учених-терапевтів уже на початку XX ст. було закладено підґрунтя для подальшого розвитку вчення про інфаркт міокарда. Але пріоритети Стражеска в діагностиці захворювання серця і судин на цьому не вичерпуються. У 1908 р. у праці "Про мелодію серця при хворобі Едемс-Стокса" він уперше у світовій літературі описав різке підсилення першого тону у хворих з цієї патологією і детально пояснив механізм його утворення. З цього часу цей акустичний феномен прийнято називати "гарматним тоном Стражеска".

У 1911 р. вчений вперше дав пояснення механізму утворення додаткового діастолічного тону при недостатності клапанів аорти.

Визначним є внесок Стражеска в теорію ревматизму, з викладом якої він виступав на міжнародних форумах як основний доповідач від своєї країни. Всупереч унітарній теорії Шотлмюллера М. Стражеско показав, що ревматизм є захворюванням поліетіологічним, але монопатогенетичним і розвивається в алергізованому організмі. Він виявив зв'язок між сепсисом, ендокардитом та ревматизмом.

У своїй праці "Строфантин як серцевий засіб" він на основі особисто проведених експериментів та клінічних спостережень вперше докладно пояснив фармакодинаміку цього препарату, встановив показання та протипоказання до його призначення, розробив ефективні методи його використання у лікувальній практиці.

Зазначимо, що М. Стражеско першим діагностував тромбоз правої гілки ворітної вени за життя хворого. Він описав низку синдромів та симптомів при серцево-судинних захворюваннях, розробив вчення про функціональну недостатність кровообігу. Визначною подією в кардіології стала розробка М. Стражеска разом з В. X. Василенком класифікації недостатності кровообігу.

Інший важливий напрямок дослідницької діяльності М. Д. Стражеска — це вивчення черевної порожнини. Всесвітньо відомою є методика фізичного дослідження органів черевної порожнини, розроблена та впроваджена В. П. Образцовим і М. Д. Стражеском. Класичним твором стала монографія Миколи Стражеска "Основи фізіологічної діагностики захворювань черевної порожнини" (1924). Йому належать також праці з питань гематології, алергії, туберкульозу. Упродовж десятиліть М. Д. Стражеско займався також клініко-експериментальним дослідженням проблем кисневої недостатності і кисневої терапії, обміну речовин і реактивності організму.

Після виходу перших серйозних праць авторитет М. Стражеска невпинно зростав. У 1910 р. його було обрано професором кафедри патології і терапії вищих жіночих медичних курсів, у 1917 р. він очолив кафедру пропедевтичної терапії, а потім і кафедру факультетської терапії в Київському медичному інституті.

Академік О. О. Богомолець, з яким М. Стражеско пов'язувала багаторічна творча співпраця, зазначав, що М. Стражеско створив в Україні клінічну школу патофізіологічного напряму, яка була визнана не лише вітчизняною, а й світовою медициною.

За офіційними доповідями і публікаціями, що принесли школі заслужену славу, крилася кропітка повсякденна робота: клінічні лекції, наукові дослідження, огляд хворих. Це була школа клінічного мислення.

Свою філософську концепцію М. Д. Стражеско виклав в одній з останніх публікацій "Від присмерків до світла" (1950), де підсумував творчі здобутки його школи. Він показав, що тогочасна криза внутрішньої медицини пов'язана із застарілими морфологічними поглядами "целюлярної патології" Р. Віхрова і тодішньої мікробіології. На думку Стражеска, для виходу з кризи потрібні нові, комплексні методи поєднання клініки з експериментом. Такого прогресивного патофізіологічного напряму він дотримувався впродовж усієї своєї науково-практичної діяльності. Отже, не випадково О. О. Богомолець ще в 1931 р. запросив М. Стражеска очолити клінічний відділ щойно організованого Інституту фізіології АН України. Але найбільш важливий період в діяльності Стражеска і в розвитку Київської терапевтичної школи загалом пов'язаний з Українським НДІ клінічної медицини, заснованим у березні 1936 р. за ініціативи М. Д. Стражеска, якого було призначено його першим директором.

У роки Великої Вітчизняної війни М. Стражеско з групою учнів був евакуйований в Уфу, де очолив кафедру терапії Башкирського медичного інституту. Він був консультантом евакуаційних госпіталів, керував дослідженнями в Центральному госпіталі Радянської Армії, вивчав проблему сепсису ран, розробляв нові засоби боротьби з ним. За ініціативи Миколи Дмитровича до цієї проблеми були залучені видатні вчені О. О. Богомолець, Н. М. Бурденко.

Після звільнення столиці України від фашистських окупантів М. Стражеско повернувся у свій інститут і заглибився в його роботу. Відповідно до розробленої ним програми основними напрямами наукової діяльності інституту були ревматологія, недостатність кровообігу, гіпертонічна хвороба, функціональна діагностика. В міру того, як серед проблем клінічної медицини особливої актуальності набувала проблема хвороб серця і судин, інститут все більше зосереджував на ній тематику своїх досліджень і в серпні 1977 р. був реорганізований в Український НДІ кардіології.

М. Д. Стражеско був всебічно обізнаною людиною і не схвалював професійної обмеженості. Він добре розумівся на питаннях літератури і мистецтва, особисто знав багатьох діячів культури — М. Коцюбинського, М. Рильського, П. Тичину, М. Заньковецьку, Г. Юру. В домашньому кабінеті вченого висіли полотна Рєпіна, Сурикова, Полєнова, Айвазовського, його знайомими були художники В. Васнецов і М. Дубовський.

Академік не поважав нескромності ні в житті, ні в науці, для учнів був взірцем чесності і порядності. Навіть у тяжкі часи лихоліття не поступався високими моральними принципами, хоча ризикував життям. У середині 1933 р. він надрукував в українському журналі "Врачебное дело" статтю "К вопросу о патогенезе отека". Здається, це суто академічний текст, але, аналізуючи причини набряків, він пише про хворих, які за браком харчування страждали "голодними набряками". У висновках зазначається, що ці хворі одужували з відновленням нормального харчування. Інакше кажучи, таких хворих, коли вдуматися в натяк, треба лікувати не тільки в лікарнях, а насамперед соціальними заходами.

Це було мужнім і благородним вчинком ученого, до речі, єдиного, хто публічно сказав про голод в період розпалу голодомору в Україні і загального його замовчування.

Усе творче життя академіка Стражеска було яскравим прикладом служінню людині. Він стверджував, що для справжнього вченого, для лікаря "немає більшого щастя, ніж служити одночасно розуму і добру".

Діяльність М. Д. Стражеска не раз високо відзначалася державою. З послужного списку 1912 р. відомо, що надвірний радник, доктор медицини М. Д. Стражеско був кавалером орденів Св. Анни III ступеня, Св. Станіслава II і III ступеня та бронзової медалі з нагоди 300-річчя дому Романових.

За радянських часів М. Д. Стражеско удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, відзначений різними нагородами.