Тесленко Архип Юхимович

Біографія

Архип Юхимович Тесленко народився 2 березня 1882 р. в с. Харківці Лохвицького повіту на Полтавщині. Його батько, Юхим Якимович, походив із безземельних козаків сусіднього села Безсали, а мати, Явдоха Сидорівна Строй, за молодих літ наймитувала в поміщицьких економіях.

Початкову освіту Архип здобув у однокласній церковнопарафіяльній школі, яку він успішно закінчив у 1894 р. Того ж року батьки віддали його до двокласної церковно-вчительської школи, закінчення якої давало право на вчителювання у початковій школі.

У церковнопарафіяльних школах перевага надавалась передусім викладанню закону божого, слов'янської мови й співу. Для інших загальноосвітніх предметів залишалося мало часу.

Якщо вивчення творів російської літератури у школі велося в обмеженому вигляді, то про вивчення рідного красного письменства навіть не йшлося. До пізнання української літератури Архип Тесленко йшов через засвоєння фольклору, а також художньої спадщини Миколи Гоголя, який поєднував у собі дві культури — російську й українську. Тому, придбавши для власної бібліотеки переклад "Сорочинського ярмарку" М. Гоголя, здійсненого М. Старицьким (1883), на титульній сторінці книжки Архип Тесленко написав слова з "Кобзаря":

"Учітесь, брати мої, учітесь, читайте і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, того Бог карає".

Відверті розмови юного Тесленка зі своїми односельчанами про соціальну нерівність у суспільстві та протиріччя між релігійними догмами й поведінкою церковнослужителів стали тоді однією з причин виключення юнака з другого класу Харківецької церковно-вчительської школи. Таким чином, А. Тесленко так і не отримав повноцінної офіційної освіти.

На сімнадцятому році життя Архип Тесленко звернувся з листом до дядька по матері — Григорія Сидоровича Строя, щоб той допоміг "исходатайствовать место" в Маріуполі. Однак з невідомих причин місця там не знайшлося, і Тесленко змушений був шукати заробітку в Лохвиці, де він став писарчуком у волості. Писарчуки, як відомо, були на побігеньках у старшини й волосного писаря. Платні їм не належало. Пропрацював Тесленко у волості якийсь короткий час.

12 серпня 1899 р. Архип переходить у контору повітового нотаріуса Ф. І. Кисловського. Але тут, крім низькопоклонства й хабарництва в конторі нотаріуса, йому довелося зазнати знущання примхливої, обмеженої дружини п. Кисловського, яка намагалася перетворити Тесленка на свого наймита. На діловодство часу було обмаль. Уриваючи вільну від роботи хвилину та не досипаючи ночами, Архип береться за перо, бо ще в початковій школі він потроху віршував: складав "байки" про однокласників, і пробує нотувати свої настрої російською мовою ("С праздником", "С душой, полной смиренья"). У віршах, написаних Тесленком під час служби у п. Кисловського, відчувається доросла людина, яка не знає бога, а лише "безжалостную судьбу" та "божественно-святую природу" і шукає "смысла бытия".

На кожному кроці п. Кисловський та його дружина підкреслюють "мужицьке" походження юнака, переслідують його за читання книжок. Не витримавши наруги, 3 серпня 1901 р. він покидає нотаріуса й виїздить на станцію Долинську Південно-Миколаївської залізниці — на "залізничного телеграфіста вчитись". Але лікар, який перевіряв зір, виявив у Тесленка "слабість на очі", і через чотири місяці він був звільнений. "Став жить дома". За цими скупими словами з автобіографії письменника, надісланої до видавця повісті "Страчене життя", — наполеглива самоосвіта, підготовка до складання екзамену на право вчителювати.

Восени і влітку 1902 р. в Харківській і Полтавській губерніях спалахували повстання селян, доведених до відчаю злиднями та знущаннями поміщиків і царських чиновників. А. Тесленко брав активну участь у революційних виступах селян Лохвиці в 1905 р. Зазнав арештів, ув'язнення і заслання. Все це підірвало його здоров'я, і він навіки залишився 28-річним.

Більшість письменників першої половини XX ст. ледве переступали тридцятирічний вік.

У літературу Архипа Тесленка ввів Б. Грінченко, опублікувавши на сторінках газети "Громадська думка" та журналу "Нова громада" перші оповідання письменника.

Із розрізнених оповідань він творить вражаючий образ наймитської України, заглиблюється у психологію народу, виразними штрихами відтворює драматизм життя. Якщо Панас Мирний подає образ "пропащої сили", то Архип Тесленко дав образ "страченого життя" простої, знедоленої, але прекрасної людини.

Єдина збірка оповідань Архипа Тесленка "З книги життя" (1913) побачила світ уже після його смерті.

Сергій Єфремов відзначив: "Але єсть у йому і щось правдиво своє, оригінальне, чого ні в яких зразках не знайти. Це, насамперед, своєрідний, чисто селянський стиль і та запашна народна мова, секрет якої, на жаль, утратили всі — опріч хіба одного Васильченка — сучасні наші письменники".