Тобілевич Микола Карпович
(Садовський)

Біографія

Микола Карпович Тобілевич народився в с. Кам'яно-Костувате на Херсонщині (нині Миколаївська область). Батько, Карпо Адамович, походив із зубожілих дворян, служив прикажчиком у панських маєтках. Мати, Євдокія Зінов'ївна, була кріпачкою, яку викупив з неволі Карпо Тобілевич. Четверо з шести дітей сім'ї Тобілевичів стали професійними акторами. В історії культури важко знайти сім'ю, яка б дала одночасно таке сузір'я талантів. Брати Миколи Карповича відомі театральні діячі, актори і драматурги — Іван Карпенко-Карий та Панас Саксаганський і сестра Марія Садовська-Барілотті, співачка, яка володіла чудовим сопрано, актриса. "Університети" починалися для Миколи Тобілевича в 1864 р. з Бобринецької повітової школи, потім були гімназія у Херсоні та Єлисаветградське реальне училище. З Бобринця бере початок дружба з М. Кропивницьким, який часто заходив до І. Карпенка-Карого, де мешкав Садовський. Вони втрьох утворювали музичне тріо, де Микола грав на віолончелі.

Служив піхотним офіцером в Бендерській фортеці і при офіцерському зібранні організував драмгурток, де й зустрівся з дружиною артилериста Марією Адасовською-Хлистовою, яка з часом і стала його дружиною. Добровольцем пішов на російсько-турецьку війну 1877—1878 pp. Захищав Шипку від турецьких завойовників, за що одержав орден і Георгіївський хрест.

На професійну сцену Микола Карпович вийшов у 1881 р. і до 1888 р. працював поруч з М. Кропивницьким і під його режисерською рукою, але і не уникнув мистецького впливу М. Старицького, який був деякий час (1883—1885) директором трупи, створеної М. Кропивницьким. Використовував у своїй сценічній діяльності прізвище своєї матері — Садовський. Сценічні образи М. Садовського відзначалися історичною й соціальною конкретністю, психологічною глибиною та ідейною чіткістю.

Діапазон творчих можливостей актора був надзвичайно широкий. Щедро наділила його матінка-природа: високий на зріст, мав прекрасну будову тіла, виразне і вродливе обличчя, чудово розроблений рівний в усіх регістрах голос. Микола Карпович прославився як винятковий виконавець народної пісні (він не вчився співу у спеціалізованих закладах). Живучи тривалий час на селі, серед простого люду, у простій мужицькій хаті, слухаючи пісні своєї матері і тих людей, які збиралися у них у дні свят, ще з дитинства він перейняв від народу його співочий хист і вміння співати так, що, слухаючи, хотілося то плакати, то сміятись. Та й декламатор з нього був чудовий і надзвичайно оригінальний виконавець українського танцю. Взагалі характерною рисою його натури була глибока любов до народної творчості.

М. Садовський найбільш уславився в ролях героїчних, переважно в історичних п'єсах "Богдан Хмельницький", "Назар Стодоля", "Сава Чалий"; з побутових ролей особливо відзначимо ролі Дмитра ("Не судилося" Старицького), Подорожнього ("Зимовий вечір" Старицького), Писаря ("По ревізії" Кропивницького); комедійних — Карася у "Запорожці за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, Мартина Борулі в однойменній комедії І. Карпенка-Карого, городничого в "Ревізорі" М. Гоголя та ін. Він належав до так званих акторів "нутра" з типовою для них нерівністю гри. Характерний для творчості М. Садовського був момент імпровізації, і він ним талановито користувався, хоч ніде не зраджував вірності психологічного малюнку, "логіці типу", і особливість трактування ролей крилася в характері і манерах актора. Як актор М. Садовський був самобутнім майстром, сценічна творчість якого ґрунтувалася на глибокому знанні життя народу, його психології, його історії, традицій і побуту.

В 1888 p. M. Садовський очолив колишню трупу М. Кропивницького як режисер, її керівник. П'єси М. Старицького поруч з драматичними творами М. Кропивницького стають основою репертуару трупи. Ті ж самі принципи народності і реалізму, який утверджував Садовський-актор, лежали в основі і його режисури. Вирішальне значення для формування Садовського-режисера мали уроки режисерської школи М. Кропивницького, від якого він сприйняв глибоке розуміння поняття ансамблю вистави, новаторський підхід до таких невід'ємних її компонентів, як декорації, реквізит, бутафорія, грим, костюм, підпорядкування цих компонентів мистецькому завданню — правдивому зображенню на сцені життя народу. А це так необхідно було, адже театр залишався одним джерелом поширення публічно української мови і в умовах переслідування і заборон єдиним механізмом, який мав демонструвати самобутність української культури.

Садовський як режисер умів глибоко вникати не лише в ідейну сутність п'єси, а й в її стильові особливості. Характерна ознака творчого методу Садовського-режисера — заглиблення в людську психіку, проникнення в духовний світ образу, правдиве яскраве відтворення сподівань, бажань, думок, побуту народу, національного колориту. Основним законом творчості Садовського була правда життя на сцені — соціальна і психологічна правда поведінки, вчинків, переживань дійових осіб. Він вимагав від акторів та інших співтворців спектаклю глибокого органічного ансамблю, однієї манери гри, єдності тону і ритму вистави. Вистави українського театру вирізнялися цілковитою гармонією. Кожна з них мала свій стиль, який об'єднував усі компоненти постановки. Не було розриву між змістом і формою.

Керував М. Садовський трупою М. Кропивницького до 1898 p., пізніше брав участь у "З'єднаному товаристві П. Саксаганського і М. Садовського"(1898—1900), в "Малоросійській трупі" М. Кропивницького під керуванням П. Саксаганського і М. Садовського за участю М. Заньковецької (1900—1903) та в "Малоросійській трупі" під керуванням П. Саксаганського і М. Садовського за участю І. Карпенка-Карого (1903—1905), був директором українського театру товариства "Руська бесіда" у Львові (1905—1906). Доля Миколи Карповича тісно переплелася з долею видатних його вчителів і сподвижників М. Кропивницького і М. Старицького, його талановитих рідних братів Тобілевичів та сестри, а також славетної М. Заньковецької. По-різному складалися особисті взаємини між цими видатними митцями: вони часто розходилися в житті, іноді надовго, щоб потім знову зійтися, але ніколи не розходилися в мистецьких принципах, бо робили одну спільну справу — творили реалістичний український театр. Але найяскравіше засяяв самобутній талант М. Садовського у другий період його творчої діяльності зі створенням нової трупи та відкриттям першого і єдиного до 1917 р. стаціонарного театру в Києві в 1907 p., керівником якого він був до 1919 р. (до приходу більшовиків). Створення театру Садовського об'єктивно стало віддзеркаленням загальної боротьби за українську культуру.

Репертуар театру Садовського складався зі 105 п'єс — драм і комедій переважно українських драматургів: "Бранка Роксолана" Січинського, "Енеїда", "Утоплена", "Різдвяна ніч" М. Лисенка, "Катерина" Аркаса, "Наталка Полтавка". Для успішної постановки цих творів у театрі працювали справжні митці: хор, представлений 30 співаками, які відзначалися сильними голосами та чудовим слухом, хормейстером був відомий О. Кошиць, капельмейстером — великий знавець музичної справи чех Густав Єлінек, художником — І. Бурячок. Микола Карпович умів оточити свій театр талановитими людьми, захопленими театральним мистецтвом. Ніколи не шкодував грошей на оформлення вистав, костюми й декорації до яких спеціально виготовлялися, до кожної опери, до кожної п'єси. Це теж було великою новиною в українському театрі. Прагнув зробити театр школою просвітницьких ідей, де в живих образах змальовувалося все життя народу. З радістю вітав в театрі найбідніші верстви населення. Для цього раз на тиждень пропонувалися спектаклі вартістю квитка від 5 до 20 коп., у яких брали участь кращі актори. Такі вистави приваблювали школярів, студентів, робітників, солдатів і принесли театру щиру симпатію й прихильність, а акторам славу. Типовими рисами вдачі корифея сцени були воля, наполегливість, впертість і, певною мірою, самозакоханість, яка чимало нашкодила йому не тільки в особистому житті, а й у громадській діяльності. У житті серед колег він завжди тримався просто й щиро.

Не сприйнявши подій революції 1917 року, М. Садовський у січні 1919 р. покинув рідну країну та емігрував до Галичини, де з 1920 р. по 1923 р. очолював театр, у 1923 р. виїхав до Праги, де проживав до 1926 р. Завдяки клопотанню Г. Юри та О. Ватули вдалося одержати дозвіл на його повернення в Україну. Працював в театрі і кіно, збагачуючи своїм досвідом українську культуру.

У 1933 р. М. К. Садовського (Тобілевича) не стало. Похований на Байковому кладовищі.

Він залишив по собі спогади "Мої театральні згадки", опубліковані лише в 1956 р.

Театру в м. Вінниця, в якому неодноразово ще в 1917 р. гастролював театр Садовського, присвоєно в 1957 р. ім'я блискучого актора, режисера, засновника професійного українського театру М. Садовського.