Федоров Іван

Біографія

Іван Федоров — засновник книгодрукування в Росії та Україні.

Книгодрукування народилось у Німеччині в 40-х роках XV ст. Перша друкована книжка в Європі побачила світ у 1450 р. в німецькому місті Майнці у друкарні Гуттенберга, і до кінці XV ст. друкарні з'явилися майже в кожній європейській країні.

Перша книжка українського автора "Передбачальне судження" вийшла у Римі латинською мовою в 1483 р. Її написав Юрій Котермак із Дрогобича, який деякий час був ректором Болонського університету. Першим друкарем українських книжок був німець Швайпольт Фіоль, який надрукував у Кракові кирилицею в 1491 р. "Октоїх" та "Часословець". Обидва видання містять багато ознак живої української мови.

Першим власне руським друкарем був Франциск Скорина, книги якого, видані у Вільні в 1525 p., справили помітний вплив на раннє українське друкарство. Але на східнослов'янських землях книгодрукування розпочалося лише у другій половині XVI ст.

У 1551 р. московський цар Іван Грозний і Стоглавий Собор, спираючись на думку просвітителя Максима Грека, вирішили з метою уникнення помилок у церковних книгах переписувачами запровадити друкування книг на взірець тих, що виходили у Греції та Італії. Близько 1552 р. в Москві було запроваджено друкарський верстат з літерами, виготовленими у західноєвропейських землях.

У 1553 р. в Москві на Микільській вулиці розпочалось будівництво друкарського двору. В 1563 р. друкарню було відкрито, де під керівництвом датського місіонера-протестанта Місінгейма і за допомогою диякона Івана Федорова, його підмайстрів Петра Мстиславця і Маруші Нефедьєва розпочато друкарську справу. В 1564 р. вийшла перша книга "Апостол" московського друку за участю Івана Федорова і Петра Мстиславця.

Біографія і творчість Івана Федорова ще мало відомі науці, вчені досі сперечаються щодо походження, місця народження, головних етапів життя східнослов'янського першодрукаря. Він народився близько 1525 р. Поширені версії про те, начебто Іван Федоров походив з російських міст Калуга або Новгород, білоруського містечка Пітковичі, перш ніж потрапити в Москву, закінчив Краківський університет. В архівах Краківського університету навіть було знайдено в 1969 р. документ, який свідчив, що ступеня бакалавра у Кракові був удостоєний "Іван Федоров Московитин". Однак останнім часом дослідники (Я. Ісаєвич) схиляються до думки, що він народився у Москві, або її околицях. Він писав про себе: "Іван Федоров, друкар з Москви". До 1553 р. він служив дияконом у церкві Миколи Гостунського в Московському Кремлі. Був високоосвіченою і підприємливою для свого часу людиною. У 1553—1563 pp. керував будівництвом державної друкарні, був різностороннім майстром у друкарській справі: гравером-різьбярем, ливарником (відливав літери), столяром, складачем, друкарем і палітурником. З 19 квітня 1563 р. по 1 березня 1564 р. тривала робота над "Апостолом". У 1565 р. надруковано два видання "Часовника" — збірки різного роду молитов. "Часовник" був першою книгою, за якою навчались читати. "Часопис", як і "Апостол", має післямову, в якій Федоров говорить про користь друкарської справи. Але друкарський двір пропрацював у Москві недовго. Що відбувалось далі, не зовсім зрозуміло. Існує непідтверджена інформація про його загибель від пожежі. В Росії настали часи опричнини. Після смерті московського митрополита Макарія, протектора друкарської справи, почалися конфлікти між конкурентами — переписувачами книг і новозаснованою друкарнею, що переросли у ворожнечу, яка закінчилася вигнанням друкарів з Москви. Вони змушені були тікати. Іван Федоров і Петро Мстиславець опинилися у Литві. На початку 1566 р. вигнанці звернулися до гетьмана Великого князівства Литовського Григорія Ходкевича, мецената й просвітителя, який планував заснувати друкарню в Заблудові, з проханням прийняти їх. Іван Федоров і Петро Мстиславець закладають друкарню в Заблудові. В 1568 р. вийшло "Заблудівське Євангеліє", пізніше "Псалтир" і "Часословець". У 1570 р. друкування книг у Заблудові припинилося у зв'язку з хворобою Ходкевича та погіршенням його фінансових справ. У 1569 р. із Заблудова виїхав Мстиславець.

З часу прийняття Люблінської унії 1596 року активізувався наступ католицизму на православ'я. Роль захисника православної віри, українського народу взяли на себе братства, які дбали про освіту, створювали школи, шпиталі, друкарні. Особливу роль в історії відіграло найстаріше в Україні Львівське братство.

У 1572 р. Іван Федоров переїжджає до Львова, де за допомогою духівництва, міщан і ремісників закладає нову друкарню. Друкарня, заснована в 1572—1573 pp. у Львові емігрантом, московитином Іваном Федоровим, поклала початок постійному українському друкарству. 25 лютого 1573 р. друкар Іван Федоров почав друкувати "Апостол" — першу відому нам друковану книгу в Україні. 15 лютого 1574 р. "Апостол" побачив світ. Він був подібний до московського видання 1564 р. і закінчувався спеціально написаною післямовою, в якій описано історію створення львівської друкарні. Того самого року друкар видав один з найвидатніших своїх творів — "Буквар", що був першою спробою створення навчального посібника з граматики старослов'янської мови в історії української науки. Через деякий час Івана Федорова запрошує до себе Костянтин Острозький і з 1575 р. він перебуває у нього на службі з метою видати слов'янську біблію. Острог — видатний науковий й просвітницький осередок того часу, який іноді називають "українськими Афінами". В Острозі діяла школа вищого типу — Острозька академія. Деякий час, з 1575 по 1576 р., Федоров був управителем Дерманського монастиря поблизу Острога. У 1576 р. він виконує підготовчі видавничі роботи, бере участь у діяльності вченого гуртка, до якого належали Герасим Смотрицький, Даміян Наливайко, Василь Суразький, які, ймовірно, допомагали Федорову готувати книги до друку. 12 липня 1580 р. в Острозькій друкарні Іван Федоров надрукував "Острозьку біблію", наклад якої вийшов 12 серпня 1581 р. Це був шедевр церковної вченості свого часу. Острозька Біблія стала першим повним друкованим виданням книг Старого та Нового заповітів у перекладі церковнослов'янською мовою. Вихід у світ Острозької Біблії був помітною подією в культурному житті не лише України, а й усіх слов'янських народів. Сам факт появи слов'янської друкованої Біблії сприяв зміцненню самосвідомості православних народів, підносив престиж старослов'янської мови як знаряддя літературної творчості й міжслов'янського спілкування. Окрім величезної ролі, яку ця книга відіграла в боротьбі українського народу за релігійну незалежність, проти експансії католицизму, вона стала для Заходу свого часу своєрідним свідченням ідеологічної та моральної зрілості українців, білорусів, росіян.

Джерелами біблійних текстів, використаних в Острозі для підготовки видання, були надісланий з Москви рукописний список так званої Генадіївської Біблії, наявні друки Ф. Скорини, грецькі, латинські та інші переклади Біблії. Видавці доклали чимало зусиль, щоб зробити адекватний для тих умов переклад. Вони прагнули виправити генадіївський збірник, коригуючи його за латинськими і грецькими виданнями. Дослідники здавна відзначали прагнення острозьких перекладачів і редакторів зробити слов'янський текст більш зрозумілим і відповідним для вираження Святого Письма. Впродовж 170 років, до виходу так званої Єлисаветинської Біблії 1751 р., весь православний слов'янський світ користувався винятково текстами Острозького видання. Нині відомо понад 300 примірників Острозької Біблії.

В Острозі також було видано буквар і кілька книжок. У 1582 р. І. Федоров повернувся до Львова, плекаючи плани відновлення книгодрукування в цьому місті. Та їм не судилося збутися.

Іван Федоров був безмежно відданий своїй справі. Тривалий час він наполегливо вчиться друкарству й різьбярству у Москві, винаходить нові зразки книжкових шрифтів і окрас на основі давніх традицій слов'янської рукописної книги та західноєвропейських взірців книжкового мистецтва. Підступи заздрісників змушують його залишити Москву й успішно почату друкарську справу. Він їде у край, де були кращі умови, щоб, за його словами, "розсівати по землі зерна духовні". Він кидає нажите місце у литовського гетьмана Ходкевича в Заблудові, щоб мати можливість продовжувати улюблену справу після смерті свого покровителя. Осівши у маєтку багатого й впливового в Польщі, Литві й Україні князя Острозького, Іван Федоров виявляє себе як здібний організатор і невтомний ентузіаст друкарства.

Коли фінансові обставини склалися для нього несприятливо, Іван Федоров іде на службу до короля Стефана Баторія й береться відливати гармати за своєю технологією. У той час у Римі за наказом Папи Урбана VIII кардинал Птолемео Галлі вирішив удосконалити друкарські шрифти. "Острозька біблія" Івана Федорова була вже відома на той час у Східній Європі, тому звернулися по допомогу до князя Костянтина Острозького, який відправив до Рима свого "дуже вмілого друкаря, щоб надати посильну допомогу".

Людина всебічно обдарована, Іван Федоров був інженером-винахідником, який не тільки вдосконалював шрифти, друкарський верстат, а й зробив відкриття в артилерійській справі. Навесні 1582 р. він їде у Відень, щоб запропонувати австрійському імператорові Рудольфу II швидкострільну багатоствольну гармату, свого роду "катюшу" XVI ст. Як писав сам винахідник у листі до імператора, гармату можна було "розбирати на п'ятдесят, сто або, якщо потрібно, на двісті частин" і змонтувати за три дні і три ночі. На той час такої гармати світ ще не знав. Іван Федоров привіз гармату у Відень і продемонстрував імператору. За словами майстра, "всі дуже хвалили його", але хотіли дізнатися про секрет без винагороди винахідника. А Івану Федорову були конче потрібні кошти для продовження видання слов'янських друкованих книг. Тому він звертається до саксонського курфюрста Августа. Подальша доля винаходу Івана Федорова невідома, але цей факт його біографії засвідчує, окрім таланту, його наполегливість і підприємливість у досягненні мети.

Останній рік життя, 1583-й, був трагічним для Івана Федорова. Не добувши достатніх коштів ні у Римі, ні у австрійського імператора, ні у саксонського курфюрста, він потрапляє у скруту, його майно, друкарське обладнання, книги описують за борги. Не витримавши цього, він захворів і в ніч з 5 на 6 грудня 1583 р. помер на руках у сина Івана.

Збереглася його могила біля церкви Онуфрієвського монастиря у Львові. Ігумен Марк Гринивецький зробив відповідний запис в "Апостолі" і замалював надгробок, що знаходився у правому притворі церкви з таким написом-орнаментом: "Иван Федоров — друкарь московитин, который чаяньем своим друковение занедбалое обновил. Преставился во Львове 5 декабря 1583 года. Друкарь книг перед тем не виданный".

Нині дискутується факт першості Івана Федорова як українського першодрукаря, оскільки напис на надгробку свідчить, що він відновив занедбану раніше справу, проте роль його в тогочасному культурному житті важко переоцінити. Він добре знав традиції давньоруської книги, оскільки після приїзду з Москви в Україну швидко зумів на основі багатої української і російської народної орнаментики та кращих взірців тогочасного західноєвропейського книжкового мистецтва витворити свій стиль книжкової графіки, що став взірцем для наступних поколінь майстрів.

Під опікою церкви, православних братств та шкіл відновлене Іваном Федоровим книгодрукування швидко розвивалося по всій Україні. Друкарні відкривалися наприкінці XVI — на початку XVII ст. у багатьох містах та при монастирях, зокрема друкарня Львівського братства, друкарні в Крилосі, Стрятині, Дермані, Уневі, Почаєві, Чернігові, нарешті, у Києво-Печерській лаврі. Традиції Івана Федорова у книжковій графіці та в художньому оформленні плідно продовжували його учні: син Іван, друкар Гринь Іванович із Заблудова, Сачко Сенькович Сідляр, Сенько Корунка та Мина, чернець Онуфріївського монастиря у Львові, де була перша друкарня Івана Федорова, в якій після Івана Федорова нові "ремесници і люде ученіе показалися", як пише у своєму листі в 1586 р. львівський єпископ Гедеон. У наш час у Львові діє Поліграфічна академія імені Івана Федорова, встановлено пам'ятник видатному українському та російському просвітителю.