Фітільов Микола Григорович
(Хвильовий)

Біографія

Микола Хвильовий — письменник, "романтик революції", полеміст, основоположник романтичної течії в українській літературі XX ст. — належав до так званого розстріляного відродження.

Микола Григорович Фітільов народився в селищі Тростянець на Харківщині (нині Сумська область). Навчався у початковій школі, в Богодухівській гімназії. Брав участь у Першій світовій війні — тут в окопах, серед звичайних солдат усталюються його демократичні, частково й більшовицькі симпатії. З 1921 р. — він у столичному Харкові, де й дебютує як поет. Самобутній голос автора збірок "Молодість" і "Досвітні симфонії" не загубився в поетичному розмаїтті перших пореволюційних років. Та все ж за творчим обдарованням Микола Хвильовий був прозаїком, він сам це скоро відчув і після виходу другої збірки до поезії звертався лише епізодично.

Микола Хвильовий був надто прозірливим і чесним митцем, щоб закривати очі на драматичну невідповідність між ідеалом і його реальним втіленням. Основним композиційним принципом таких новел, як "Синій листопад", "Арабески", "Сентиментальна історія", "Дорога й ластівка" (частково "Повість про санаторійну зону"), є бінарне протиставлення сцен реальних і вимріяних, уяви й дійсності, романтичних злетів і прикрих приземлень.

Своєрідним ключем для розкриття стильової магії Миколи Хвильового можна вважати новелу "Арабески" (1927).

Неперевершений майстер малої прозової форми Микола Хвильовий витворив у нашому письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. Вже у середині 20-х років він став визнаним лідером цілого літературного покоління і був незмінним детонатором гострої критичної полеміки про шляхи розвитку пореволюційної української культури, зокрема започаткував знамениту літературну дискусію, що тривала впродовж 1925—1928 pp.

Б'янка ("Сентиментальна історія"), горбун Альоша ("Лілюлі"), в якого "очі нагадують Голгофу". Для всіх цих революційних романтиків теперішнього часу ніби не існує. У багатьох романтичних творах письменника звучить туга за цим втраченим часом, втраченим раєм — короткою миттю втіленого ідеалу. Що ж до надії, то її у міфологізованій світобудові прозаїка символізує Марія — людська і Божа мати, материнське всепрощення й любов. Це вона з'являється перед внутрішнім зором комунара-чекіста у перших рядках новели "Я (Романтика)". У непримиренній суперечності зіткнулися найсвятіші для героя почуття: з одного боку, синівська любов, синівський обов'язок перед матір'ю, з іншого — революційний обов'язок, служіння найдорожчій ідеї. Герой перестає бути особистістю, яка сама розпоряджається власним життям і власними рішеннями, він стає гвинтиком і заручником могутньої системи.

Хвильовий-романтик умів бути й пильним спостерігачем, аналітиком пореволюційної дійсності. Критичний, сатиричний струмінь з'являється вже у ранній його прозі. Невеликою повістю "Іван Іванович" (1929) письменник засвідчив своє віртуозне володіння сатиричним жанром. Гостра іронія, нищівний сарказм письменника спрямовані тут проти вічних обивателів, світової сволоти, яка скористалася плодами революції й проникла в усі стільники нового суспільного організму.

Загалом у творчій еволюції письменника можна досить чітко виокремити два етапи. Перший — це романтична, лірико-імпресіоністична, переважно безсюжетна проза. Другий, початок якого можна датувати приблизно 1926—1927 pp., — це період поступового переходу до врівноваженої, конкретно-реалістичної манери письма, опанування майстерністю сюжетобудови у великих прозових формах, а водночас і посилення іронічних, сатиричних інтонацій.

Уже опублікована на початку 1924 р. "Повість про санаторійну зону" була багатообіцяючою заявкою молодого письменника на оволодіння жанрами "великої" прози. Дійсність давала якнайреальніші підстави для зневіри. Нездатним щось змінити, багатьом героям Миколи Хвильового єдиним виходом бачиться самогубство.

Влітку 1926 р., у розпал літературної дискусії, була опублікована перша частина роману "Вальдшнепи". Його персонажі, так само невтомно полемізуючи, шукають відповіді на найгостріші питання доби. Йдеться про болючі проблеми національного буття, національно-культурного відродження України, про осмислення непростих уроків революції. Отже, українські революційні інтелігенти опиняються на страшному роздоріжжі. У цьому полягає трагедія кількох поколінь, трагедія самого Миколи Хвильового.

Своїми памфлетами Микола Хвильовий висловив значною мірою позиції всієї творчої інтелігенції. Його стаття «Про "сатану в бочці", або про графоманів, спекулянтів та інших "просвітян"» (1925) була вагомим аргументом у знаменитій літературній дискусії 1925—1928 pp. Водночас ця публікація розкрила ще одну грань блискучого таланту Миколи Хвильового — таланту незрівнянного памфлетиста, пристрасного полеміста. Впродовж 1925—1926 pp. з'явилася ще низка памфлетів, об'єднаних у цикли "Камо грядеши", "Думки проти течії", "Апологети писаризму". Написаний у 1926 р. памфлет "Україна чи Малоросія?" був заборонений і став відомим читачеві лише в 1990 р.

Стиль Хвильового-памфлетиста досить своєрідний, він і тут позначається як стиль неповторного художника. Афористичність висловлених гасел, багатство й розмаїтість метафоричної образності, історичних, літературних ремінісценцій, виваженість аргументації, поєднання гнівних інвектив із тонкою іронією — усі ці риси індивідуального стилю дають можливість оцінити памфлети Миколи Хвильового як мистецьке явище.

Своїми памфлетами Микола Хвильовий виступав проти засилля сумнозвісного масовізму, профанації мистецтва, зведення його до ролі ідеологічного обслуговування партійної та державної політики.