Франко Іван Якович

Біографія

Коли ми думаємо про Івана Франка, у нашій уяві постає передусім титан думки і праці, людина, в якої дух і тіло рве до бою заради поступу і щастя людського, українець, корені якого сягають глибини народного життя і переходять у дерево, квіт якого величний, щедрий, добрий. Той корінь бере початок з батьківської хати.

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичі (нині Дрогобицький район Львівської області). Батько Яків — відомий на всю округу коваль, невтомна у праці мати Марія. В такій сім'ї насамперед привчали до праці, поваги до людей. І, звичайно ж, хотіли, щоб дитина вчилась на радість батькам, на добро людям.

Батько помер рано, проте, помітивши обдарованість сина, встиг віддати його до початкової школи в сусідньому селі Ясениця-Сільна. Потім Іван закінчив Дрогобицьку "нормальну школу" отців василіанів, де, крім іншого, навчився читати німецькою і польською. Завдяки старанням вітчима, Гриня Гаврилика, в 1873 р. вступив до Дрогобицької гімназії. Маючи виняткові успіхи в навчанні, встигаючи читати багато художньої та наукової літератури, писати вірші, Іван усе ж лишався "хлопською дитиною". Він повною мірою відчув задушливу атмосферу режиму і зневагу заможніших однокласників. Враження шкільного дитинства він згодом опише в оповіданнях "Грицева шкільна наука", "Отець-гуморист", "Олівець" та ін.

Під час навчання в гімназії Іван Франко читає твори Гете, Лессінга, Шіллера, Расіна, Корнеля — німецькою та французькою в оригіналі.

Береться й сам за літературну працю. Перший вірш Івана Франка мав назву "На Великдень 1871 року" й був присвячений батькові. Ще навчаючись в гімназії, хлопець береться перекладати твори Гомера, Софокла, Горація, "Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис" (одну із знаменитих літературних містифікацій Вацлава Ганки, що спричинилися до чеського національного відродження). Особливо треба відзначити перекладацьку діяльність Франка, яку він не припиняв усе своє життя. Франко перекладав з 14 мов.

Закінчивши Дрогобицьку гімназію в 1875 p., юнак вступає на філософський факультет Львівського університету. Стає членом "Академічного гуртка", знайомиться з М. Павликом та І. Белеєм (з якими довгі роки співпрацюватиме на громадській і редакційній ниві), бере участь у виданні журналу "Друг". З 1877 р. Іван Франко починає друкувати оповідання з життя бориславських нафтовиків. Від червня 1877 до березня 1878 р. письменник перебуває у в'язниці за сфальсифікованим звинуваченням в участі у таємній спілці, яка нібито "була відгалудженням російських соціалістичних організацій".

Вийшовши на волю, він з М. Павликом розпочав організацію нового журналу "Громадський друг", а після його конфіскації вони змінюють назву журналу на "Дзвін" і "Молот".

У 1880 р. Франка заарештовують удруге. Цього разу він перебував за гратами три місяці, а коли звільнився, ледве не помер від голоду без роботи, оскільки влада повністю обмежувала його діяльність. Щоб забезпечити собі хоча б мінімальний рівень прожитку, з 1887 р. письменник десять років змушений був працювати "в наймах у сусідів" — членом редакції польської газети "Kurjer Lwowski".

У журналі "Світ" (виходив за редакцією І. Белея у 1881—1882 pp.) І. Франко друкує "Борислав сміється", яка стає етапним твором української літератури. У 1883 р. публікує в журналі "Зоря" свою історичну повість "Захар Беркут", в якій опоетизовано героїчну боротьбу Прикарпаття проти монголо-татарської навали. Далеке минуле в повісті дало письменникові змогу виразніше висвітлити проблему патріотизму, самопожертви в ім'я народу і його майбутнього.

Один з найважливіших віршів у поезії І. Франка — "Каменярі". Це гімн, який прославляє працю людей заради однієї мети — "скалу оцю розбити". "Ні жар, ні холод" ніякі муки не зіб'ють їх з обраного шляху до світлого життя, потрібно лише руйнувати скелю гноблення і неправди. За цей вірш І. Франка в народі з любов'ю називали "Наш Каменяр".

Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів покладав І. Франко на Київ, куди він прибув наприкінці лютого 1885 р. Зустрічі з О. Кониським і В. Антоновичем не виправдали сподівань щодо видання газети. Теплий спогад залишили зустрічі з родинами Лисенків, Старицьких і Косачів. Приїхавши в Київ наступного року, Іван Франко одружується з Ольгою Хорунжинською.

Пізніше саме за посередництва Франка в Західній Україні будуть видані "Гамлет" у перекладі М. Старицького, "Книга пісень" Г. Гейне в перекладах Лесі Українки і М. Славинського та ін.

У прозі Іван Франко виявив себе видатним майстром складних характеристик. Складними психологічними характеристиками відзначаються повісті "Основи суспільності", "Для домашнього вогнища", "Лель і Полель", у яких показано занепад аристократії та значної частини інтелігенції.

Франко-прозаїк був новатором у багатьох жанрах. Наприкінці XX ст. за повістю Івана Франка "Перехресні стежки" було знято один із перших в Україні детективних телесеріалів "Пастка", автори якого кінорежисер О. Бійма та оператор Л. Зоценко одержали Державну премію України імені Т. Г. Шевченка.

Історична тема не заважала письменнику сприймати реальне життя. Сучасністю насичені повісті "Boa constrictor", "Борислав сміється", "Бориславські оповідання", новели з життя галицького селянства "Сам собі винен", "Ліси і пасовиська", "Лесишина челядь". Але найбільшої слави Іван Франко зазнав як поет. Він називав поезію "вогнем в одежі слова". При цьому використовував величезний арсенал поетичних форм, засобів, прийомів, збагативши українську літературу світовим поетичним досвідом. На час виходу першої збірки "З вершин і низин" (Львів, 1887) 30-річний Франко постає вже відомим громадським діячем, значним письменником і вченим, твори якого читають і перекладають у Києві, Петербурзі, Варшаві, Відні.

У 1889 р. в Радикальній партії відбулася криза, і Франко спільно з народовцями заснував Національно-демократичну партію, з якою співпрацював до 1904 р. і відтоді покинув активну участь у політичному житті. На громадсько-політичному шляху І. Франко тривалий час співпрацював з М. Драгомановим, цінуючи у ньому "евр. Політика". Згодом він розійшовся з М. Драгомановим у поглядах на соціалізм і в питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією ("Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова", 1906).

І. Франко вважав М. Драгоманова своїм учителем. Але учень переріс свого вчителя, став суворим, але справедливим його критиком.

Наступна збірка "Зів'яле листя" (Львів, 1896) — цикл любовної поезії, де до читача звертається ліричний герой — "людина, яка глибоко відчуває, що мало пристосована до практичного життя". Але через невдале подружнє життя через 14 років Іван Франко перевидасть цю збірку. Уже зовсім хворий (паралізовані пальці, чорна пов'язка на очах), він мужньо зізнається, що ця книга має "біографічний ключ". Була ще у нього любов без взаємності до красуні Целіни Журовської. Та її серце залишилось глухим, а душа німою.

Перу Івана Франка належать і визначні поеми: "Панські жарти" (1887), "Смерть Каїна" (1889), "Сурка" (1890), "Іван Вишенський" (1900) та ін.

Драматургія Франка — невід'ємна складова історії українського театру. Вершиною його доробку є соціально-психологічна драма "Украдене щастя" (1894), сюжет якої побудовано на живих джерелах народної творчості.

У 1889 р. І. Франка знову заарештували, цього разу на два з половиною місяці. Після ув'язнення йому вдається нарешті закінчити Чернівецький університет (1891). У 1893 р. він захищає у Відні дисертацію "Варлаам і Йосаф, давньохристиянський духовний роман та його літературна історія".

У 1894 р. трапилася нагода обійняти професорську посаду кафедри історії української літератури і мови Львівського університету. Хоч пробна лекція і мала успіх, однак лідери народовців, "москвофілів", польсько-шляхетські шовіністи вдалися до наклепів і провокацій, щоб не допустити Франка до професорства. Кандидатуру письменника було забалотовано. Це не могло не засмутити Франка, проте не зупинило його подальшого духовного поступу, яким би важким він не був.

З великим піднесенням зустрів він революційні події 1905 p.: "Схід Європи, а в тім комплексі також наша Україна, переживає тепер весняну добу, коли тріскає крига абсолютизму та деспотизму".

На хвилі піднесення він створює поему "Мойсей", в якій філософськи осмислює проблему вождя і народу, животрепетну для України. "Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, — писав про зустріч з Іваном Франком у 1905 р. Михайло Коцюбинський. — В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему "Мойсей". Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою".

Праці Франка з історії й теорії літератури, фольклористики, етнографії, мовознавства, орієнталістики, історії та економіки, суспільних галузей є могутнім внеском у розвиток української та світової науки, проте вони й досі чекають належної оцінки.

Серед найважливіших ідей Франка — ідея духовної єдності нації, всупереч її роз'єднаності через вплив різних імперських держав: "...ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів".

На початку XX ст. ім'я Івана Франка набуває досить широкої популярності. В 1905 р. його обирають членом Чеського наукового товариства, в 1906 р. Харківський університет приймає рішення "о возведении галицийского ученого исследователя Ивана Франка в степень доктора русской словесности", а в 1916 р. Російська академія наук присуджує йому премію за працю "Студії над українською народною піснею".

Гірка звістка про смерть великого письменника і мислителя 28 травня 1916 р. поширилася далеко за межі рідного краю.

Понад п'ять тисяч праць у різних галузях літератури й науки належать перу Івана Франка. Небагато можна назвати імен у світовій науці, рівних йому за всебічністю таланту, наполегливістю творчого подвигу, гідною титанів Відродження.