Ханенко Богдан Іванович

Біографія

Богдан Іванович Ханенко — юрист за освітою, камергер Двору Його Імператорської Величності, член верхньої законодавчої палати Російської імперії, дійсний Статський Радник, голова і член більше десятка промислових, наукових і культурно-мистецьких товариств, але більш відомий і пошанований як високоосвічений мистецтвознавець, колекціонер, щедрий меценат, який зробив найвагоміший внесок у розвиток культури України.

Богдан Ханенко народився 23 січня 1849 р. в с. Лотоки Суразького повіту Чернігівської губернії (нині Брянська область). Батько його, Іван Іванович, походив з давнього українського дворянського роду, що своїм корінням сягав Запорізького війська, і мав чин колезького секретаря. Мати, Катерина Богданівна Нілус, була дочкою генерал-майора. Батьки Богдана Івановича останні роки жили в Києві, померли в 1891 р. і обоє були поховані на території Видубицького монастиря. Богдан був старшим з чотирьох дітей подружжя Ханенків.

Освіту Б. Ханенко отримав у Москві: навчався в 1-й московській гімназії, а потім на юридичному факультеті Московського університету, який закінчив в 1871 p., одержавши звання кандидата права. Після цього переїздить до Петербурга, де займається адвокатською практикою. У столиці він потрапляє в художнє середовище, відвідує зібрання художньої інтелігенції, зустрічається з відомими художниками — Айвазовським, Шишкіним, Крамським, Куїнджі та зарубіжними антикварами.

Наприкінці 1873 р. Б. І. Ханенка зараховано на державну службу — у департамент юстиції з чином колезького радника. Під час служби в Петербурзі він посилено вивчає історію мистецтв, збирає бібліотеку мистецької літератури, яка з часом стала налічувати понад 3 тисячі примірників, купує цінні предмети мистецтва, у тому числі полотна західноєвропейських художників XVI—XVIII ст. Саме вони започаткували його колосальну колекцію.

У своїх починаннях він має розуміння і підтримку своєї дружини Варвари Николівни, яка була не лише вірним і відданим соратником чоловіку, а й освіченою і від природи обдарованою високими чеснотами жінкою. Варвара народилася 9 серпня 1852 р. в м. Глухів у родовому маєтку козаків Терещенків, була старшою донькою відомого підприємця, "цукрового короля", а також мецената і колекціонера Николи Артемієвича Терещенка. Отримала домашню освіту і благородне виховання. За припущенням, зі своїм чоловіком познайомилася в Москві.

У 1875—1876 pp. Б. І. Ханенко виконував обов'язки мирового судді в Санкт-Петербурзі, а потім був призначений членом Варшавського окружного коронного суду. В березні 1880 р. він залишив службу у Варшаві, а в червні цього ж року отримав чин колезького асесора і був зарахований до Міністерства юстиції. У 1881 р. Богдан Іванович залишає державну службу, іде у відставку і з цього часу обіймає різні посади на приватних підприємствах та у комерційних структурах, зокрема на заводах свого тестя Н. А. Терещенка.

У 1884—1885 pp. сім'я Ханенків переїжджає до Києва. Тут на вулиці Алексіївській (нині Терещенківська, 15) вони купують і реконструюють особняк для зберігання своїх колекцій і перетворюють його в загальнодоступний художній музей. Поруч будується семиповерховий будинок для здачі квартир у найм, кошти за які використовуються для утримання музею.

Діяльність Б. І. Ханенка у Києві поширюється на такі сфери, як сільське господарство, промислове підприємництво, фінанси, державна законотворчість, охорона здоров'я, народна освіта, історія, мистецтво. З 1886 р. його обирають почесним мировим суддею в різних округах, де він мав майнові інтереси. Колекціонер починає відвідувати зарубіжні мистецькі аукціони (в Берліні, Відні, Парижі, Мадриді, Римі, Флоренції), на яких збільшує свої зібрання, щоб представити їх у своєму музеї на огляд киянам. Він активно фінансує археологічні розкопки в Києві та за його межами, які проводить київський дослідник-археолог Вікентій Хвойка, викуповує предмети старовини. Своїм коштом він видає кілька томів "Древности Приднепровья", де опубліковані археологічні і давньохристиянські пам'ятки з цієї території. Діяння Б. І. Ханенка не залишилися непоміченими науковою та мистецькою громадськістю — Петербурзька академія художеств, Імператорське археологічне товариство, Антропологічне товариство у Парижі визнали його як блискучого знавця мистецтва і старожитностей і обрали своїм членом.

Творила добрі благодійні справи і Варвара Ханенко. У своїх родових маєтках в с. Райгородка Черкаського повіту, Оленівка Васильківського повіту вона будує початкові загальноосвітні та ремісницькі школи, будинки для вчителів, виплачує їм зарплатню, всіляко підтримує діяльність народних майстрів, популяризує надбання української народної культури, організовує так звані кустарні виставки, на яких експонуються вироби народних майстрів.

Оселившись у Києві, подружжя Ханенків безпосередньо вплинуло на розвиток його культурної сфери та розбудову музейної справи. І коли виникло питання про створення в Києві Художньо-промислового і наукового музею, Богдан Іванович активно підтримав це починання, залучив меценатів, колекціонерів, науковців. На засіданні Товариства старожитностей та мистецтв, головою якого був Б. І. Ханенко, 6 листопада 1897 р. було створено будівельну комісію музею, яку він же і очолив. Завдяки його дивовижній енергії будівництво йшло успішно і в серпні 1899 р. приміщення (хоч і незавершене) було освячене. Музей прийняв учасників XI Всеросійського археологічного з'їзду, до якого була відкрита археологічна виставка, організована В. В. Хвойкою. Значну частину своїх колекцій старожитностей до фондів музею передав Б. І. Ханенко.

У 1905 р. наказом по Міністерству Імператорського Двору Б. І. Ханенко був призначений членом Імператорської археологічної комісії. Останні шість років він був членом Верховної законодавчої палати Російської імперії — Державної Ради, а в січні 1914 р. удостоєний поважного чина дійсного Статського Радника за діяльність на користь торговельних шкіл у Києві.

Після тяжкої і тривалої хвороби Богдан Іванович Ханенко помер 26 травня 1917 р. і був похований у Видубицькому монастирі. Виконуючи волю свого чоловіка, Варвара Николівна почала робити описи колекцій, щоб оформити їх як музейні. Ця благородна жінка пішла з життя 7 травня 1922 р.

Відповідно до декрету Раднаркому України від 23 червня 1919 р. про приватизацію приватних збірок колекції Ханенків було надано статус державної музейної установи — зараз це Київський музей західного та східного мистецтва.

Навряд чи можна назвати ще одну таку сім'ю, яка б понад 40 років свого життя, значні власні кошти та особисті надбання і майно віддала на служіння своєму народові, на розвиток української культури, як це зробили Б. І. Ханенко і В. Н. Ханенко (Терещенко). Незалежна Україна шанує діяння і пам'ять цих меценатів: Київському музею західного та східного мистецтва по праву присвоєно ім'я Богдана Івановича і Варвари Николівни Ханенків, а вулиця, на якій він знаходиться, називається Терещенківською.