Хвойка Вікентій В'ячеславович

Біографія

Вікентій (Чеслав) В'ячеславович Хвойка — один із найвидатніших дослідників-археологів кінця XIX — початку XX ст. Він народився 8 лютого 1850 р. в с. Семіні в Північній Чехії. Сім'я його була старовинного лицарського роду, який після Білогорської битви 1620 року втратив свою маєтність і родові документи (все було спалене). Тому предки Хвойки стали вже звичайними поселянами. Батько Вікентія займався фермерством — мав молочне господарство, а сам хлопець був старшим з дев'яти дітей в сім'ї.

Після отримання початкової освіти В. Хвойка навчався в комерційному училищі в Хурдимі, після закінчення якого в 1864 р. переїхав до Праги. Тут він захопився вивченням старожитностей і, закінчивши навчання, в 1877 р. переїжджає до Києва — міста, в якому прожив до кінця свого життя.

У Києві Вікентій Хвойка спочатку вчителював, а також займався сільським господарством: культивував і поширював насіння чеського проса, виводив нові сорти хмелю. За свої досягнення отримав "Похвальний лист" на сільськогосподарській виставці у Ромнах, а також його було обрано членом Французької національної сільськогосподарської і промислової академії.

Але його все одно ваблять старожитності, якими так багата київська земля. Вікентій В'ячеславович активно займається самоосвітою, спілкується з археологами, весь свій вільний час віддає пошукам пам'яток старовини, з 1890 р. на приватні кошти почав археологічні дослідження Середнього Подніпров'я.

У 1893 р. він робить своє перше визначне відкриття — пізньопалеолітичну Кирилівську стоянку. Під час земляних робіт на Кирилівській вулиці в Києві були виявлені кістки вимерлих тварин — мамонтів. Про цю знахідку В. Хвойка повідомив В. Антоновича. Після того, як тут були знайдені також крем'яні знаряддя праці, стало ясно, що це залишки життєдіяльності людини кам'яної доби. В. Хвойка отримав дозвіл у власника садиби проводити дослідження, які тривали за участю В. Антоновича до 1900 р. Знахідками на Кирилівській стоянці, зокрема бивнем мамонта з різьбленим малюнком, зацікавилися не лише російські, а й західноєвропейські вчені. На розкопках Кирилівської стоянки були присутні науковці із Франції, туди ж була передана для експонування колекція кременевих виробів.

Тут, на вулиці Кирилівській, В. Хвойка відкриває і перше поселення доби енеоліту — землеробської культури IV—III тис. до н. е. Подібні пам'ятки були досліджені ним в околицях с. Трипілля Київської області — саме тому ця пам'ятка отримала назву трипільська культура. Зі своїми відкриттями він знайомить В. Антоновича, який у 1896 р. з дозволу автора робить доповідь на X Археологічному з'їзді в Ризі і на засіданні Товариства Нестора Літописця в Києві.

Значний внесок робить В. В. Хвойка у вивчення пам'яток бронзового та ранньозалізного віку. Він досліджує пам'ятки на Київщині та Черкащині, зокрема Пастирське і Мотронинське городище. Понад 3 тисячі знайдених предметів він передав у 1896 р. до Імператорської археологічної комісії в Петербурзі.

Ще одним славетним надбанням В. Хвойки було відкриття в 1899—1901 pp. пам'яток так званих "полів поховань", названих ним зарубинецькою та черняхівською культурами. З першою пов'язані його розкопки могильників з похованнями-тілоспаленнями біля сіл Зарубинці, Віта-Поштова, Вишеньки, а з другою — аналогічні поховання в селах Черняхів і Ромашки на Київщині. Він відзначив їх належність до стародавніх східних слов'ян, які жили на цій території в останні століття до нової ери і перші століття нової ери. Вчений-дослідник висунув і обґрунтував припущення про автохтонність (місцевість) давньослов'янського населення на Середньому Подніпров'ї.

В 1897 р. в Києві було створене Товариство старожитностей і мистецтв, до якого входив і В. В. Хвойка. Під егідою цього Товариства і при найактивнішій участі археолога почалося будівництво Київського художньо-промислового і наукового музею (зараз Національний музей історії України). З 1897 р. і до кінця свого життя В. Хвойка працював у цьому музеї завідувачем (хранителем) основного на той час археологічного відділу. На цій посаді він здійснював експозиційну та виставкову роботу, проводив цікаві екскурсії, поновлював колекції музею за рахунок власних розкопок і дарунків відомих київських меценатів — родини Терещенків і Б. І. Ханенка. Вікентій Хвойка започаткував музейну інвентарну книгу, в якій фіксувались усі надбання музею — так, останній запис у ній зроблений його рукою в червні 1914 р.

У 1907 р. В. В. Хвойка розпочав свої дослідження на Старокиївській Горі — давньому центрі столиці Київської Русі. Тут, на тодішній садибі лікаря М. М. Петровського (сучасна вул. Володимирська, 2), на схилах гори він побачив залишки кам'яної кладки і почав розкопки. Але проведення досліджень були ускладнені поставленою умовою власника садиби: щоб не було пошкоджене жодне дерево саду.

В результаті розкопок були зроблені цінні знахідки: залишки кам'яного палацу X—XI ст., прикрашеного фресками і мозаїками, ремісничі майстерні того часу з численними виробами, а також цеглину із зображенням тризуба. Тут же було знайдено язичницький жертовник VIII—IX ст. та братську могилу загиблих у битві з татарами киян.

Про результати своїх досліджень В. В. Хвойка звітував на XIV Археологічному з'їзді, який проходив у 1908 р. в Чернігові. Вчені винесли щиру подяку авторові і запропонували урядові придбати садибу у власність держави для подальшого проведення робіт. Незважаючи на те, що професіоналізм Хвойки як археолога високо і позитивно оцінили такі відомі археологи, як Ф. Вовк, Н. Кондаков, Н. Смірнов, П. Уварова, В. Петров, Імператорська археологічна комісія усуває його від розкопок, аргументуючи це відсутністю у нього фахової освіти. І лише завдячуючи підтримці та коштам Б. І. Ханенка він влітку 1908 р. закінчив розпочаті розкопки.

Вікентій В'ячеславович справді не мав спеціальної освіти, але він був фахівцем високого рівня, образно кажучи — "археологом від Бога". Підтвердженням цього є не лише величезна кількість відкритих і розкопаних ним пам'яток, а й професійно висока польова документація, власноруч зроблена автором: плани і креслення розкопів, замальовки об'єктів, описи речових знахідок, детальні записи в польових щоденниках.

Рукописна спадщина В. В. Хвойки зберігається в багатьох архівах Києва, Одеси, Петербурга. У науковому архіві Інституту археології НАН України є понад тисяча листів до нього, у тому числі від відомих учених-археологів — А. Спіцина, П. Уварової, В. Ляскоронського, В. Горозцова, Є. Штерна, Л. Нідерле, П. Реймке та ін. У них вони не лише всіляко схвалюють і підтримують діяльність Вікентія Хвойки, а й просять його прислати літературу, радяться стосовно розкопок, визначення і кваліфікації окремих знахідок.

В. В. Хвойка був членом 13 наукових товариств, брав участь у роботі XI—XV Всеросійських археологічних з'їздів, на яких він репрезентував свої нові сенсаційні відкриття. Свій науковий доробок він висвітлив у 36 друкованих працях.

В останні роки свого життя на кошти військово-історичного товариства дослідник проводить розкопки давньоруського Білгорода (с. Білогородка поблизу Києва). Тут він виявив рештки укріплень-валів, простежив їх складну конструктивну систему: зрубну із залишками серцевої кладки, яку визначив X ст. Він же розкопав залишки фундаменту храму XII ст. і одноапсидної церкви, а також різного призначення будівлі: житла та ремісничі майстерні, різні господарські споруди.

Чех за національністю, В. В. Хвойка всією душею любив Київ, вважав його своєю другою батьківщиною. Його заповітним бажанням було, щоб здобуті за довгі роки праці знахідки залишилися в місті. Більшість колекцій, здобутих археологом, зберігається в Національному музеї історії України, якому він присвятив майже два десятки років свого життя. Про В. В. Хвойку дуже вірно написав перший директор музею М. Ф. Біляшівський: "Ми маємо дуже завдячувати йому за те, що своїми зусиллями та енергією він врятував від загибелі, зберіг для нас ті дорогоцінні свідоцтва давнього життя нашого краю, зберігати які ми самі не вміємо".

В. В. Хвойка помер 2 листопада 1914 р. і похований на Байковому кладовищі. Для увічнення пам'яті видатного українського вченого-археолога одну з київських вулиць на Подолі названо його ім'ям, а на будинку по вулиці Борисоглібській, 1 встановлено меморіальну дошку. Національна академія наук України започаткувала премію ім. В. В. Хвойки.