Черняховський Іван Данилович

Біографія

Іван Данилович Черняховський народився 29 червня 1907 р. в с. Оксанино Уманського повіту Київської губернії (нині с. Оксанино Уманського району Черкаської області) в сім'ї селянина-бідняка. Його батько, Данило Миколайович, працював конюхом у пана Новинського, мати, Марія Людвигівна, виховувала шістьох дітей: Марію, Олену, Михайла, Івана, Сашка, Настю.

Навесні 1914 р. сім'я Черняховських переїхала в с. Вербово, що біля станції Вапнярка, де пан Новинський придбав новий маєток. Життя Черняховських у Вербові нічим не відрізнялось від попереднього. Як і раніше, не було ні землі, ні власного будинку. Сім'я постійно потерпала від злиднів. Весною 1919 р. від висипного тифу померли батько та мати. Шестеро дітей залишились сиротами. Старша сестра вісімнадцятирічна Марія вийшла заміж і забрала з собою меншеньку Настеньку, яка тільки почала ходити. Чотирнадцятирічного Михайла зарахували вихованцем у кавалерійську бригаду Г. Котовського. Дванадцятирічного Івана, чотирнадцятирічну Олену та десятирічного Сашка взяв у свою сім'ю сусід, машиніст зі станції Вапнярка Іван Петрович Цешковський, товариш батька. Цешковські робили все, щоб замінити сиротам батьків, не відрізняли своїх дітей від чужих. Але Іван, не бажаючи бути тягарем для сім'ї Цешковських, пішов у найми пасти череду, щоб заробити на кусень хліба. З настанням морозів він спорядився в дорогу шукати щастя на стороні. Після довгих поневірянь, не знайшовши роботи, Іван повернувся у Вапнярку. Біля станції несподівано зустрівся з Цешковським, який йому дуже зрадів і забрав додому.

Невдовзі Іван за допомоги сина Цешковського, також Івана, влаштувався колійним робітником. Друзі сказали, що він 1906 року народження замість 1907 року. Іван був рослим, фізично сильним і дуже здібним. Не пройшло й півроку, як його перевели підручним слюсаря залізничних майстерень на станції Вапнярка. Працюючи, Іван вирішив здобути освіту. Школа у Вербові не працювала і тоді він став брати приватні уроки у хворого вчителя Михайла Корнійовича Бочкарьова. Вчився він жадібно і читав усі книжки, які потрапляли йому в руки.

Навесні 1922 р. Іван Черняховський склав екстерном іспити за неповну середню школу.

Настав 1923 рік, у сім'ї Цешковських попідростали діти, витрати збільшились, сім'я ледве зводила кінці з кінцями. Іван поїхав у Новоросійськ на заробітки, де влаштувався на цементний завод "Пролетарій" бондарем — робити бочки для цементу. Без відриву від виробництва закінчив курси водіїв і став працювати шофером. Працюючи, він захопився спортом і технікою, також займався у стрілецькому гуртку.

Влітку 1924 р. Черняховський поступив у Одеську піхотну школу, твердо вирішивши присвятити життя захисту Вітчизни. Військова служба Івану подобалась, прийшли до нього і перші успіхи в навчанні. Багато часу він витрачав на вивчення спеціальної літератури, самостійно вивчав історію воєнного мистецтва. Продовжуючи активно займатися спортом, стає чемпіоном Одеського округу зі стрільби. І. Черняховський успішно засвоював усі предмети бойової підготовки, за що неодноразово заохочувався начальником Одеської піхотної школи.

У ті роки в Червоній Армії все більше уваги приділяли артилерії, відповідно поширювалася мережа артшкіл. Думка про перехід до артилерійської школи зародилася у Івана Черняховського вже давно, ще підлітком він мріяв стати артилеристом, коли в дитинстві відвідував розташований у Вапнярці артилерійський полк.

Після завершення першого курсу в Одеській піхотній школі Іван написав рапорт з проханням про переведення до Київської артилерійської школи, але отримав відмову: керівництво не хотіло втрачати здібного курсанта. Але Черняховський був дуже впертим, він пише рапорт Народному комісару з воєнних і морських справ.

У 1926 р. він був переведений до Київської артилерійської школи. Заняття в артшколі одразу захопили Івана, особливо подобалося йому вирішувати артилерійські завдання, теоретичне навчання чергувалося з практичними та польовими заняттями, стрільбами на полігонах і стажуванням у військах. Завдяки допомозі друга дитинства Івана Цешковського він дуже швидко адаптувався до нових умов і наприкінці навчального року за багатьма показниками випереджав своїх однокурсників.

У 1928 р. Черняховський закінчив Київську артилерійську школу за першим розрядом. Після випуску його призначили командиром навчального взводу 17-го корпусного артилерійського полку у Вінниці. На новому місці він з головою поринув у роботу, свій час розраховував по хвилинах, навіть знаходив час для підготовки у Воєнну академію. Нелегко було поєднувати службу з навчанням, перша перевірка бойової підготовки взводу показала задовільні результати. Проаналізувавши стан справ, І. Черняховський став приділяти більше уваги не тільки бойовій підготовці, а й виховній роботі з особовим складом. Це одразу позначилося на результатах бойового навчання. Його було призначено на посаду політрука батареї, яка найближчим часом стала однією з кращих у полку.

У 1930 р. Іван Данилович успішно закінчив вечірню середню школу і почав готуватися до вступу у Воєнну академію. На інспекторських стрільбах батарея Черняховського отримала добрі і відмінні оцінки, за що командувач округу нагородив його цінним подарунком і надав право поступити в Академію.

У травні 1931 р. І. Черняховський поступив у Ленінградську Воєнно-технічну академію. У повсякденних турботах непомітно промайнув рік. У 1932 р. на базі факультету, де навчався І. Черняховський, у Москві створили Воєнну академію механізації і моторизації РСЧА. Йому з досвідом артилериста необхідно було оволодіти новою спеціальністю — командира-інженера механізованих і танкових військ. Учився він тільки на "відмінно". В Академії Іван Данилович продовжував приділяти багато уваги спорту, особливо легкій атлетиці та лижам. Його знали як чемпіона по бігу і стрілковому спорту. Численні нагороди, серед яких були іменні годинники, велосипед, мисливська рушниця, свідчили про його успіхи у змаганнях. Навчання в Академії підходило до завершення, І. Черняховському відкривались перспективи служби на високих командно-штабних посадах, але сталося непередбачене: його звинуватили у приховуванні свого соціального походження. Але завдяки втручанню Марії Іллівни Ульянової з нього були зняті всі обвинувачення.

У жовтні 1936 р. старший лейтенант Черняховський закінчив Академію з дипломом з відзнакою і був призначений на посаду начальника штабу 2-го танкового батальйону 8-ї механізованої бригади в Києві. За короткий час він своїм ставленням до служби завоював авторитет у командирів і підлеглих. У кінці 1936 р. йому було присвоєно військове звання "капітан" і призначено на посаду командира батальйону.

У 1938 р. батальйон Черняховського на інспекторській перевірці був кращим, за що командиру було присвоєне військове звання "майор". У тому ж році його було призначено командиром 9-го окремого легкого танкового полку Білоруського Особливого військового округу (БОВО).

Так тридцятиоднорічний Черняховський став командиром полку. Він енергійно взявся за справу, багато часу приділяв польовій виучці і тренуванням особового складу полку в умовах складної тактичної обстановки. Танковий полк Черняховського за результатами інспекторської перевірки посів перше місце в окрузі, йому достроково присвоїли військове звання "підполковник" і призначили командиром танкової бригади БОВО.

У серпні 1940 р. Івана Даниловича призначили на посаду заступника командира 2-ї танкової дивізії Прибалтійського Особливого військового округу (Прибалтійський ОВО). Командування округу вважало підполковника Черняховського спеціалістом і вмілим організатором бойової підготовки в танкових військах.

У березні 1941 р. підполковника Черняховського призначили командиром нової, ще не сформованої 28-ї танкової дивізії Прибалтійського ОВО. Він одразу приступив до формування дивізії, особисто знайомився з кожним командиром, вважав, що знання сильних і слабих боків командного складу є запорукою успішного керівництва військами.

28-ма танкова дивізія, яку прийняв Черняховський, налічувала близько 200 танків і 100 бронемашин, близько 10 тис. солдат і командирів. Керувати таким з'єднанням було важко, але Черняховський працював із захопленням, як і завжди, він у всьому подавав особистий приклад. Командування округу високо оцінило діяльність Черняховського на посаді командира танкової дивізії, у квітні 1941 р. йому було достроково присвоєно військове звання "полковник".

Талант Черняховського як полководця проявився в період Великої Вітчизняної війни. Він показав себе талановитим воєначальником, командував великими загальновійськовими з'єднаннями.

Війна застала полковника Черняховського на посаді командира танкового з'єднання. У перших же боях, що розгорілися у Прибалтиці, особовий склад його з'єднання показав високі бойові та моральні якості. У зустрічному танковому бою під Шауляєм з'єднання Черняховського, незважаючи на велику чисельну перевагу ворога, нанесло серйозну поразку 8-й німецькій танковій дивізії і затримало її просування вперед на добу. В грудні 1941 р. за рішенням Ставки Верховного Головнокомандувача 28-ма танкова дивізія стала іменуватися 241-ю стрілецькою дивізією, яка увійшла до складу 34-ї армії.

Самовіддано билися воїни-танкісти Черняховського, захищаючи Новгород. За ці бої 16 січня 1942 р. він був нагороджений орденом Червоного Прапора.

За успішне керівництво бойовими діями по оточенню частин 16-ї німецької армії в районі Демянська 3 травня 1942 р. Черняховський був нагороджений другим орденом Червоного Прапора, а 5 травня йому було присвоєно військове звання "генерал-майор".

У червні 1942 р. І. Черняховського викликали до Москви, де в Головному автобронетанковому управлінні вручили припис про призначення його командиром тільки що сформованого 18-го танкового корпусу. У Москві він на короткий час зустрівся з сім'єю: дружиною Анастасією Григорівною, тринадцятирічною донькою Неонілою і п'ятирічним сином Олегом.

З'єднання, яке І. Черняховський вилетів приймати, складалося з трьох танкових та однієї мотострілецької бригади і було укомплектоване новими танками Т-34 і КВ. 18-й танковий корпус разом зі з'єднаннями 40-ї і 60-ї армій зупинив подальше просування німців на Воронезькому напрямі. Бойові дії, проведені Черняховським влітку 1942 p., висунули його в ряд талановитих молодих генералів, спроможних вміло керувати військами, що були озброєні сучасною бойовою технікою. 25 липня 1942 р. генерала Черняховського було призначено командувачем 60-ю армією.

25 січня 1943 р. війська 60-ї армії під командуванням Черняховського, які брали участь у Воронезько-Касторненській операції, звільнили Воронеж. За цю операцію він був нагороджений третім орденом Червоного Прапора.

За час загального наступу Червоної Армії зимою 1942—1943 pp. війська під командуванням Черняховського брали участь у визволенні Курська. За ці бої Черняховського було нагороджено орденом Суворова 1-го ступеня, а 14 лютого 1943 р. йому було присвоєне звання генерал-лейтенанта.

Після розгрому гітлерівських військ на Курській дузі армія Черняховського брала участь у визволенні України. 11 вересня 1943 р. за вміле керування військами в операціях по звільненню міст Глухова, Конотопа, Бахмача і Ніжина Черняховського було нагороджено вже другим орденом Суворова 1-го ступеня. Розвинувши стрімкий наступ, розгромивши та відкинувши ворожі дивізії, 60-та армія однією з перших вийшла до Дніпра і форсувала його. Впродовж усього жовтня 1943 р. армія генерала Черняховського вела безперервні бої з розширення плацдарму на західному березі Дніпра, обходячи Київ з північного заходу. За мужність і героїзм, виявлені під час форсування Дніпра, 306 воїнам 60-ї армії було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

За вмілу організацію форсування Дніпра і проявлену при цьому особисту мужність генерал-лейтенант Черняховський 17 вересня 1943 р. був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

У листопаді 1943 р. 60-та армія брала участь у Київській, Житомирсько-Бердичевській, Ровенсько-Луцькій і Проскуровсько-Чернівецькій операціях.

5 березня 1944 р. І. Д. Черняховському було присвоєно звання генерал-полковника, а 15 квітня цього ж року його призначили командувачем військами Західного фронту, потім 3-го Білоруського фронту. Цю довіру Черняховський виправдав з гідністю. Влітку 1944 р. під час Білоруської стратегічної операції ще більше розкрилися полководницький талант Черняховського та його вміння швидко і правильно оцінювати обстановку та приймати сміливі рішення. Війська фронту під його керівництвом разом з 1-м Прибалтійським фронтом розгромили вітебське угруповання противника, а разом з 1-м та 2-м Білоруськими фронтами завершили оточення понад 100 тис. німецьких військ біля Мінську, звільнивши від ворога столицю Білорусії.

За успішне проведення цієї операції І. Д. Черняховському було присвоєне звання генерала армії.

У липні 1944 р. війська 3-го Білоруського фронту провели Вільнюську операцію, в результаті якої звільнили міста Вільнюс і Ліду, вийшли на річку Німан і форсували її.

29 липня 1944 р. І. Д. Черняховський був нагороджений другою медаллю "Золота зірка". В Указі Президії Верховної Ради СРСР зазначалось:

"За зразкове виконання бойових завдань Верховного Головнокомандування на фронті боротьби з німецькими загарбниками нагородити другою медаллю "Золота зірка" Героя Радянського Союзу генерала армії Черняховського Івана Даниловича, спорудити бюст і встановити його на постаменті на батьківщині нагородженого".

У липні-серпні війська 3-го Білоруського фронту провели Каунаську операцію, звільнивши місто Каунас. Надалі війська фронту брали участь у Мемельській операції 1-го Прибалтійського фронту, а потім провели Гумбіненську операцію, вийшли на державний кордон СРСР, увійшли у Східну Прусію і Південно-Східну Польщу.

На початку 1945 р. Радянська Армія розгорнула величезний за розмахом наступ одночасно на всіх напрямах — від Балтійського моря до Карпат. Війська 3-го Білоруського фронту здійснювали прорив оборони ворога у Східній Прусії, завдали глибокий розсікаючий удар у напрямі Кенігсберга. Під час Східно-Пруської операції війська фронту в січні 1945 р. здійснили Інстергбурзько-Кенігсберзьку операцію і разом з 2-м Білоруським фронтом блокували Східно-Пруське угруповання, вийшовши на підступи до Кенігсбергу (нині Калінінград).

Під час бою у м. Мельзак (нині Польща) 18 лютого 1945 р. генерал армії Черняховський був смертельно поранений.

За успішні дії в період Великої Вітчизняної війни війська, якими командував генерал Черняховський, 34 рази відзначалися в наказах Верховного Головнокомандуючого.

І. Д. Черняховський нагороджений орденом Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, двома орденами Суворова 1-го ступеня, орденом Кутузова 1-го ступеня та орденом Хмельницького 1-го ступеня і багатьма медалями. Наказом Міністра оборони СРСР навічно зарахований у списки Київського ордена Леніна Червонопрапорного артилерійського училища ім. С. М. Кірова.

І. Д. Черняховський похований 20 лютого 1945 р. у м. Вільно (Вільнюс), перепохований 19 листопада 1991 р. на Новодєвічому кладовищі у Москві.