Шаповал Микита Юхимович

Біографія

Микита Юхимович Шаповал народився на Катеринославщині в с. Сріблянці (звідси його псевдонім М. Сріблянський). Батько його був шахтарем, а мати — селянкою-козачкою.

У 1898 р. Микита закінчує з відзнакою двокласову школу, а через два роки, в 1900 p., — Ново-Глухівську державну лісову школу також з відзнакою і стає фахівцем лісової справи. Працюючи лісоводом, знайомиться з О. Макаренком, через якого прилучається до українського руху, стає свідомим українцем. Він спрямовує всю свою енергію на захист національних і соціальних інтересів українського народу, за кращу долю своєї нації.

Саме пошук шляхів звільнення рідного народу підштовхнув Микиту Шаповала до посиленого вивчення соціальних і економічних наук. Він не погоджується і рішуче відкидає марксистську інтерпретацію соціалізму, хоча саму ідею соціалізму підтримує як науку про повне соціальне визволення народу.

М. Шаповал обґрунтовує ідею українського народницького соціалізму виходячи з особливостей української дійсності, її історії. Саме глибокий аналіз української минувшини робить його непримиримим ворогом російського більшовизму, шкідливу природу якого він таврував до останнього дня свого життя (наприклад, у праці "Більшовизм і Україна" та ін.).

У 1904 р. він вступає до школи юнкерів у м. Чугуєв, але українську організаційну роботу не полишає. Він є одним із керівників українського гуртка. Після закінчення юнкерської школи в 1906 р. проводить революційну пропаганду серед жовнірів і створює з їх числа революційний комітет. За ці дії він був арештований і відбував покарання впродовж восьми місяців у Варшавській цитаделі, після чого, звичайно, був звільнений від військової служби і повернувся в Україну.

У 1907 p. M. Шаповал стає студентом історико-філологічного факультету Харківського університету. Тут він із захопленням слухає лекції професорів Багалія та Сумцова, відомих українських істориків і славістів. Крім того, М. Шаповал багато часу приділяє українській студентській громаді, одним із керівників якої він був. У студентські роки він підготував і видав кілька поетичних збірок ("Сини віри", 1908, "Самотність", 1910 та ін.). Поліція продовжує переслідувати його. М. Шаповал переїздить до Києва, де спільно з П. Багацьким видає журнал "Українська хата". Навколо журналу гуртується молодь, яка шукала нових шляхів утвердження України як в літературі, так і в громадському житті. Серед них М. Євшан, О. Кобилянська, Г. Чупринка та ін. "Українська хата" відкрито виступає проти поміркованості і підлабузництва окремих українських діячів, які, виступаючи за соціалізм, принижують людську індивідуальність, віддаючи пріоритет стадності, і нещиро ставляться до національного питання.

У роки Першої світової війни Микита Шаповал працює лісничим у маєтках М. Терещенка, організовує паркетну фабрику тощо, створює нові робочі місця для багатьох українців.

У бурхливий період подій 1917 року як знавець своєї справи він стає на чолі Всеукраїнської Лісової Спілки, а потім директором департаменту лісового господарства, обирається заступником голови Київської земської управи. Після цього його призначають міністром пошт і телеграфів за часів Центральної Ради, обирають делегатом багатьох з'їздів, за часів Директорії він був міністром земельних справ. Пізніше, після завоювання України московськими більшовиками, М. Шаповал спочатку виїхав у Станіслав, а потім — до Чехословаччини.

Перебуваючи в еміграції, він починає активну роботу за визволення України. Так, уже влітку 1921 р. він разом з Григоріївим та іншими близькими йому людьми створює Український Громадський Комітет. Саме завдяки цьому об'єднанню невдовзі в Чехословаччині з'являються Українська Господарська Академія, Педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Українська студія мистецтв тощо, які об'єднують тисячі українців, що перебувають в еміграції. Тут поширюється українська наука, готуються висококваліфіковані фахівці з числа емігрантів.

Ця робота проводилась у надзвичайно складних умовах, її розвитку дуже заважала сильна російська діаспора у Празі з її русофільською орієнтацією. Треба було зламати промосковську орієнтацію чехів, довести, що Україна має право на своє майбутнє, незалежне від Росії.

У 1927 р. був створений Український Робітничий Університет як школа заочного навчання для української діаспори різних країн.

Свою організаторську роботу на ниві відродження українства М. Шаповал завжди поєднував з науковою роботою у галузі соціології. Вивчаючи досягнення соціологічної думки різних країн, він у своїх працях досліджував розвиток соціології на українському ґрунті. У 1924 р. його зусиллями створюється Український соціологічний інститут (УСІ). За короткий час цей інститут, який очолював М. Шаповал, видав кілька десятків праць різної тематики — із соціології, народознавства, соціально-економічного розвитку України, її соціальної структури.

Об'єднавши навколо себе українську інтелігенцію, яка опинилася за межами України, УСІ готує наукові праці із соціальної історії України Н. Григоріїва, сучасного аграрного розвитку Н. Коваля, національних відносин М. Мандрики, теорії селянства як соціальної групи А. Животко, національного виховання та національної школи С. Русової, теорії оборони нації Г. Петріва та ін. Творча спадщина співробітників інституту, зокрема П. Сорокіна, М. Січинського, І. Раковського, І. Шовгеніва, О. Ейхельмана, Т. Гриба, дотепер залишається маловідомою і недостатньо вивченою.

За час роботи в інституті М. Шаповал підготував до друку понад 30 наукових праць. Серед них монографії "Соціографія України", "Місто і село", "Загальна соціологія", в яких ґрунтовно досліджено проблеми історії українського суспільства, вперше подано понятійний апарат соціології українською мовою. Книга М. Шаповала "Соціологія українського відродження", що була видана в 1936 р. у Празі, посідає особливе місце у творчій спадщині вченого. На її сторінках автор аналізує складний процес національного відродження українського суспільства, причини поразки УНР, накреслює шляхи розвитку майбутньої України.

Співробітниця його інституту С. Русова сказала про М. Шаповала, що він "жив завжди дуже просто, віддаючи всі свої запрацьовані гроші на українську справу, на українські видання", і заслуговує великої поваги української людності.