Шевченко Тарас Григорович

Біографія

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) в родині селянина-кріпака. Незабаром після його народження сім'я переїхала до сусіднього села Кирилівка, де й минуло дитинство майбутнього поета. Після смерті матері (1823) й батька (1825) Тарас залишився сиротою і змушений був піти у найми.

Працював і вчився у дяків. Маючи потяг до малювання, він шукав можливостей для розвитку своїх здібностей. У 14 років, коли прийшов час відробляти панщину, Тарас став козачком у маєтку пана П. Енґельгардта. З осені 1928 до початку 1932 р. він зі своїм паном був у Вільні, де відвідував лекції відомого європейського портретиста Ф. Лампі та професора Віленського університету Я. Рустемаса.

У 1831 р. П. Енґельгардт переїхав до Петербурга, взявши із собою й Т. Шевченка. Бажаючи мати дворового художника, поміщик віддав його в науку до живописця В. Ширяєва. Разом з іншими учнями цього художника Т. Шевченко брав участь у розписі Великого, Олександринського та Михайлівського театрів Петербурга. На цей же час припадають його перші поетичні спроби. У липні 1835 р. він познайомився з художником із України І. Сошенком, який, помітивши обдарування юнака, ввів його до "малоросійського" товариства столиці. Там Тарас Шевченко познайомився з Є. Гребінкою, В. Григоровичем, О. Венеціановим. Він отримав дозвіл відвідувати заняття в Академії мистецтв.

22 квітня 1838 р. К. Брюллов, В. Жуковський і М. Вієльгорський викупили Тараса Шевченка з кріпаччини. Для цього К. Брюллов намалював портрет В. Жуковського, який за 2500 карбованців (ціна, яку вимагав Енґельгардт за викуп) був проданий царській родині. Отримавши свободу, Тарас Шевченко став стипендіатом Товариства заохочення художників, продовжував відвідувати заняття в Академії мистецтв. Маючи доступ до величезної бібліотеки К. Брюллова, він наполегливо займався самоосвітою. Т. Шевченко відвідує салони столичної інтелігенції, також бере участь у літературно-мистецьких вечорах.

У 1840 р. виходить перша Шевченкова книжка віршів "Кобзар", яку досить схвально оцінила тогочасна преса. Окремими виданнями з'являються поеми "Гайдамаки" (1841) та "Гамалія" (1844). У 1842 р. Тарас Шевченко за мотивами своєї поеми "Катерина" малює однойменну картину.

У середині травня 1843 p., під час відпустки в Академії мистецтв, Т. Шевченко вирушає в Україну. Побувавши в Києві, поет познайомився з П. Кулішем і М. Максимовичем. Перебуваючи в Україні, Т. Шевченко задумує видати серію малюнків "Живописна Україна". Цей задум він починає реалізовувати після повернення до Петербурга в 1844 р. Того ж року поет пише гостру сатиричну поему "Сон".

У 1845 p. T. Шевченко закінчив Академію мистецтв, у стінах якої впродовж навчання він був тричі нагороджений срібною медаллю II ступеня. Отримавши звання художника, він знову їде в Україну, де стає співробітником Київської археографічної комісії. У складі цієї комісії Тарас подорожує Україною, збирає фольклорні та етнографічні матеріали, змальовує історичні та архітектурні пам'ятки.

У 1845 р. він пише твори "Єретик", "Кавказ", "Великий льох", "Наймичка", "Посланіє і мертвим, і живим, і ненарожденим", "Холодний Яр", цикл "Давидові псалми", "Три літа". Наприкінці 1845 р. Тарас Шевченко укладає великий альбом своїх творів "Три літа", куди включає 23 твори.

На київських літературних вечорах поет зустрівся з членами таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського братства, до якого вступив у квітні 1846 р. На початку 1847 p. T. Шевченка затвердили на посаді вчителя малювання в Університеті св. Володимира у Києві. Невдовзі, у квітні 1847 p., членів Кирило-Мефодіївського братства, у тому числі й Тараса Шевченка, заарештовують. Під вартою його відправляють до Петербурга. Впродовж двомісячного попереднього ув'язнення він створює цикл "В казематі". Як покарання поетові призначили відбувати солдатську службу в Орській фортеці в Оренбурзькій губернії. Цар особисто заборонив йому писати й малювати.

Проте, порушуючи цю заборону, Тарас Шевченко все-таки пише свої "захалявні книжечки", робить замальовки, творить автопортрет. За той час він написав поеми "Княжна", "Варнак", "Іржавець", "Чернець", "Москалева криниця", низку віршів. У 1848 р. його включають до Аральської описової експедиції, де він робить велику кількість малюнків: "Раїм", "Над Аралом", "Кос-Арал" та ін. Після завершення у 1849 р. цієї експедиції Тарас Шевченко повертається до Оренбурга. У 1850 р. за доносом у нього роблять обшук, знаходять чимало вільнодумних віршів, заарештовують знову і відправляють на Каспій — у Новопетровське укріплення на півострові Мангишлак (нині Форт-Шевченко).

У 1851 р. він бере участь в іншій експедиції, яка шукала на Мангишлаку кам'яне вугілля. Т. Шевченко залишив чимало малюнків своєрідної природи півострова. Вкотре порушуючи царську заборону, Тарас продовжував також писати. Це цикл повістей російською мовою ("Художник", "Княжна", "Музыкант", "Несчастный", "Капитанша"). Тут Тарас Григорович виконав серію малюнків "Притча про блудного сина".

Після довгих клопотань друзів поета звільняють у 1857 р. із заслання. Повернення із заслання було тривалим і складним. Оскільки поетові було заборонено жити у Петербурзі та Москві, він переїжджає до Нижнього Новгорода, де мешкає під пильним наглядом поліції. Тут написано поеми "Неофіти", "Юродивий", триптих "Доля", намальовано понад 20 портретів і архітектурних рисунків. На початку 1858 p. T. Шевченко здобуває дозвіл жити у столицях. У Москві поет відвідує М. Щепкіна. Після повернення до Петербурга Академія мистецтв надає йому майстерню. У 1859 p. T. Шевченко втретє (і востаннє) відвідує Україну, де він мріє купити хату. В 1860 р. він отримав звання академіка з гравірування.

Тарас Шевченко залишив нащадкам досить значну літературну спадщину — вірші, поеми, повісті, щоденник, автобіографію, листи, археографічні записи, статті, "Букварь южнорусский", записи народних пісень. Вже за перший період літературної діяльності (1837—1843) він написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких було чимало нових оригінальних рис. До ранньої творчості Тараса Григоровича належать балади "Причинна" (1837), "Тополя" (1839), "Утоплена" (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. У ранній творчості поет уперше звертається й до національної тематики ("Гамалія", "Іван Підкова", "Гайдамаки"), героїзує козацьке й гайдамацьке минуле.

Новим явищем в українській драматургії є Шевченкова драма "Назар Стодоля". По-новому звучать мотиви боротьби проти експлуатації у творах Тараса Шевченка періоду "Трьох літ" (1843—1845). Поеми "Розрита могила" (1843), "Чигрине, Чигрине" (1844) і "Сон" (1844) були написані під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У поемі-містерії "Великий льох" поет втілив свої роздуми про долю України в алегоричних образах. У поезії "Кавказ" Тарас Григорович із сарказмом таврує гнобительську політику царської Росії, закликаючи пригноблені народи до боротьби за своє визволення. У грудні 1845 р. він пише також "Давидові псалми" — перша його спроба переспіву й осучаснення біблійних текстів.

Цикл "В казематі", написаний навесні 1847 p., відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Чекаючи у в'язниці вироку, поет уболіває не за себе — його хвилює доля "окраденої" й замученої московським пануванням України.

Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. Тематично можна виокремити такі групи віршів цього періоду: автобіографічні, побутові, пейзажні, політичні, філософська лірика. Повісті, що їх Тарас Шевченко написав на засланні (до нас їх дійшло лише дев'ять), за своєю художньою вартістю поступаються його поетичним творам і за життя поета не друкувалися. Мемуарно-публіцистичний характер має Шевченків щоденник ("Журнал").

Після повернення Тараса Шевченка із заслання починається останній етап його творчості (1857—1861). Розпочинається цей етап з його поеми "Неофіти". У творах цього періоду все більше посилюються національно-соціальні мотиви, лунають заклики до революційної боротьби. Однак уже все частіше трапляються ліричні роздуми поета над прожитим життям.

Поєднавши у своїх поетичних творах живу розмовну мову із засобами книжної, Т. Шевченко підніс українську мову на новий, якісно вищий рівень. У його поезіях українська мова набула незвичайного багатства барв і відтінків, а також можливостей передавання не тільки найтонших настроїв, почуттів і думок, а й глибоких філософських і суспільно-політичних узагальнень.

Провідним мотивом творчості Тараса Шевченка, що пронизує весь його життєвий шлях, була самовіддана любов до України та нерозривно пов'язана з нею ненависть до всіх її гнобителів. Величезну роль творчість поета відіграла в розвитку національної самосвідомості українського народу.

Як художник Т. Шевченко залишив нащадкам 835 творів, виконаних у різноманітних техніках: акварель, олія, офорт, малюнок олівцем і пером. Існують відомості, що близько 270 творів втрачено й до цього часу не знайдено. Твори датуються періодом 1830—1861 pp., територіально вони пов'язані з Росією, Україною, Казахстаном. Тарас Григорович працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури. За жанрами це портрети (130), композиції на міфологічні, історичні, побутові теми, архітектурні пейзажі та краєвиди. Працюючи в археографічній комісії, Т. Шевченко зберіг для нащадків пам'ять про матеріальні скарби національної історії та культури, малюючи старовину, будинки, пов'язані з діяльністю видатних людей. Більшість малюнків художника зберігається в Чернігові в музеї Тарновського.

Тарас Шевченко вважається засновником критичного реалізму в українському живописі. Для його творчості характерні увага до побуту звичайних людей, виразність зображення художніх деталей, простота і щирість. Багато картин Тарас Григорович написав аквареллю, чимало — олівцем і пером. Картин олійними фарбами дуже мало. Серед основних його творів, виконаних у цій техніці, можна назвати передусім "Катерину", "Голову молодої людини", "Портрет княгині Рєпніної", "Кочубея". До менш значних творів, виконаних олійними фарбами, належать також "Пасічник", портрет Маєвської та власний портрет. У Харківському університеті зберігається його картина, намальована олією на полотні, — "Та нема гірше нікому, як бурлаці молодому".

В останні роки давалося взнаки спричинене засланням різке погіршення здоров'я поета. Тараса Шевченка не стало 10 березня 1861 р. Спочатку його поховали на Смоленському цвинтарі в Петербурзі, а пізніше прах Великого українця урочисто було перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі в Каневі.

Тарас Шевченко, крім своєї художньої та літературної спадщини, ще відомий як демократ і борець за відродження України. Саме він у період національної апатії повернув українському народові його історію та мову, які належать до найважливіших чинників формування національної свідомості й політичної зрілості. Питання, порушені у творчості Тараса Шевченка, є актуальними і в наш час.