Шептицький Роман (Андрей)

Біографія

Первосвященик Української греко-католицької церкви (1901—1944), митрополит Андрей Шептицький народився 22 липня 1865 р. у с. Прилбичі Явірського району на Львівщині у давній українській родині, з якої походили відомі Святогорські владики. Знатне походження і природні здібності допомогли юнакові здобути блискучу освіту в Краківському та Бреславському університетах, отримати науковий ступінь доктора права. Роман Шептицький багато подорожував, був особисто знайомий з відомими вченими, зокрема з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем.

Пошуки істини і сенсу життя привели Романа до Церкви, якій він присвятив усе своє подвижницьке життя. Роман Шептицький став доктором теології та філософії і у серпні 1892 р. на той час уже під прибраним ім'ям Андрей його висвятили у священики. Іще через вісім з половиною років Андрея Шептицького номінували вже митрополитом Галицьким. Сталося це 17 січня 1901 р. в соборі св. Юра у Львові.

Окрім церковної діяльності, Андрей Шептицький виявляє активність і в інших сферах життя, засновує різноманітні навчальні, культурницькі заклади, Національний музей, навіть ініціює створення у Львові Земельного банку. Митрополит усіляко підтримує "Просвіту", "Рідну школу", інші українські організації, виступає на захист українців як депутат Галицького сейму і член Палати панів парламенту Австрії.

У роки Першої світової війни через окупацію Львова російськими військами Андрей Шептицький зазнає переслідувань. Його заарештовують і висилають до Росії. Повертається митрополит додому вже восени 1917 р. У Львові він входить до Української Національної Ради, метою діяльності якої було створення української соборної держави. За це митрополит зазнає репресій вже від польської влади, його інтернують. Попри всі переслідування Андрей Шептицький не полишає активної церковно-громадської діяльності, близько переймається долею українців. Він єдиний із помітних священиків, хто на весь світ засуджує голодомор 1932—1933 років, інспірований більшовиками в радянській Україні. Він викриває геноцид українців, закликає допомогти їм. Андрей Шептицький намагався донести свої слова в Україну. "Нехай перед страшною смертю серед лютих страждань голоду буде для них хоч малою втіхою гадка, що їх брати знали про їх страшну долю, над ними боліли і терпіли, за них молилися", — писав він у своєму знаменитому заклику про поміч голодуючим.

Андрей Шептицький організовував збирання зерна, харчів, одягу для потерпаючих, намагався доправити зібране в Україну ешелонами, навіть плотами. Однак це збіжжя більшовицька влада конфісковувала на кордоні постраждалих районів. Пізніше, прийшовши на західноукраїнські землі, більшовики по-своєму нагадали митрополиту Шептицькому про його заклики і дії — у ті і пізніші роки УГКЦ зазнала, певно, найжорстокіших переслідувань, багато священнослужителів і прихильників Церкви було репресовано і фізично знищено.

У роки Другої світової війни митрополит Шептицький наполегливо ставив питання про об'єднання всіх християн України навколо Київського патріархату, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів Церкви та української інтелігенції. Зазнала утисків УГКЦ і під час гітлерівської окупації. Однак жодна влада не зламала віри Андрея Шептицького, його переконань. Добре розуміючи загрози, митрополит виступив з різким засудженням винищення фашистами єврейського населення, політичних убивств. Він особисто врятував життя 150 євреям, сховавши їх за церковними стінами.

Помер Андрей Шептицький 1 листопада 1944 р. і похований у крипті собору св. Юра у Львові.

Подвижницьке життя українського первосвященика, який впродовж 44 років очолював УГКЦ, був одним із чільних українців першої половини XX ст., стало взірцем служіння своєму народові і обраній Церкві. Саме за це і не любила його жодна із світських влад.