Шмальгаузен Іван Іванович

Біографія

Оригінальність І. І. Шмальгаузена як ученого криється у його високій ерудиції, динамічності думки і здатності швидко переключатися у різних напрямах наукових досліджень. Про це свідчать його дуже глибокі і всебічні знання стану вивчення різних ділянок біологічної науки: зоології, порівняльної морфології і порівняльної ембріології хребетних тварин, еволюційної морфології, феногенетики, теорії еволюції, історії науки.

І. І. Шмальгаузен належить до тієї плеяди вітчизняних біологів, які своїми дослідженнями надзвичайно збагатили і розвинули еволюційну теорію Ч. Дарвіна. Роль І. І. Шмальгаузена в біології визначається також і тим, що він започаткував нові напрями в розробці теорії еволюції, набагато випередив у наукових пошуках своїх сучасників. Учений заклав основи тих напрямів і теорій, що бурхливо розвиваються в наші дні: біологічної кібернетики та синтетичної теорії еволюції. Характерною особливістю творчості І. І. Шмальгаузена є послідовне і свідоме застосування ним діалектичного методу у здійснюваних наукових дослідженнях. Також учений багато працював над розробкою методологічних проблем біології. Загальною методологічною основою наукової діяльності І. І. Шмальгаузена був матеріалістичний, дарвінівський підхід до вивчення природи.

Учений написав понад 350 наукових праць, у тому числі низку великих монографій, що мають визначне загальнобіологічне значення. Він розробив і застосував у науковій практиці нові методи порівняльно-анатомічних, ембріологічних та експериментальних досліджень онтогенезу, створив загальну теорію росту організмів, в основі якої лежить уявлення про обернене співвідношення між швидкістю росту і швидкістю їх диференціювання, розробив також метод вивчення констант росту, успішно застосував до вивчення закономірностей еволюції деякі положення теорії інформації. Безперечно, І. І. Шмальгаузен висунув багато еволюційних ідей, які успішно розвиваються сучасною наукою. Зокрема, вчений збагатив теорію еволюції Ч. Дарвіна розробкою проблем цілісності організму в індивідуальному та історичному розвитку, впровадженням теорії стабілізуючого добору, аналізом шляхів, факторів і закономірностей еволюційного процесу. Він геніально розробив уявлення про походження наземних хребетних тварин.

Академік І. І. Шмальгаузен є автором низки фундаментальних підручників: "Основи порівняльної анатомії хребетних тварин" (1923, 1935, 1938, 1947), "Фактори еволюції" (1946, 1968), "Проблеми дарвінізму" (1946, 1969), завідував кафедрами в Київському, Воронізькому та Московському університетах, створив дві наукові зоологічні школи — київську і московську. Автор кількох фундаментальних монографій: "Організм як ціле в індивідуальному і історичному розвитку" (1938, 1942, 1982), "Шляхи і закономірності еволюційного процесу" (1939, 1940, 1983), "Регуляція формоутворення в індивідуальному розвитку" (1964) та "Кібернетичні питання біології" (1968).

Академік ВУАН (1922), академік АН СРСР (1935), Заслужений діяч науки УРСР (1935). У 1921—1929 pp. — голова Київського товариства природознавців. Був головою оргкомітету Четвертого всесоюзного з'їзду зоологів, анатомів і гістологів у Києві (1930). У 1925 р. він організував Біологічний інститут ім. Ф. Омельченка у Києві. У 1930—1941 pp. — організатор і перший директор Інституту зоології і біології ВУАН (з 1939 р. — Інститут зоології АН УРСР). 1936—1937 pp. — директор Інституту загальної біології ім. К. А. Тімірязєва у Москві. 1937—1948 pp. — директор Інституту еволюційної морфології ім. О. М. Сєверцова АН СРСР у Москві. 1939—1948 pp. — професор і завідувач кафедри дарвінізму в Московському державному університеті.

У 1940 р. він заснував "Журнал общей биологии" у Москві. Почесний член Природничо-історичної академії наук в Галле ("Леопольдіна", НДР) (1958), нагороджений цією академією медаллю імені Ч. Дарвіна. Обраний почесним членом Академії зоології в Агрі (Індія) (1962). За цикл статей із загальної та конкретної філогенетики нагороджений Президією АН СРСР золотою медаллю ім. І. І. Мечникова (1963). Посмертно йому було присуджено премію ім. О. О. Ковалевського АН СРСР за книгу "Походження наземних хребетних тварин" (1964).

Іван Іванович Шмальгаузен народився 23 квітня 1884 р. в Києві в сім'ї відомого ботаніка-флориста і палеофітолога Івана Федоровича Шмальгаузена, члена-кореспондента Петербурзької академії наук, професора кафедри морфології і систематики рослин Університету св. Володимира і директора Київського ботанічного саду. Він став одним з основоположників палеоботаніки в Росії, опублікував капітальні праці про викопних рослин девону і карбону та інших геологічних періодів. Іван Іванович перейняв від батька інтерес до теоретичних питань біології і любов до дослідження природи. Образ батька, його філософський розум, висока принциповість, передові погляди в науці і велика працездатність передалися синові і визначили основні риси його характеру.

Середню освіту Іван отримав в 1-й Київській гімназії, яку закінчив у 1901 р. із золотою медаллю. У цьому ж році поступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Університету св. Володимира, однак восени того ж року був звільнений за участь у студентських заворушеннях. У 1902 р. йому довелося знову поступати в університет. Тут він слухав лекції прославлених професорів: з хімії — професора М. А. Бунге, ботаніки — професора С. Г. Навашина, зоології — професора О. М. Сєверцова та ін. Київський університет він закінчив з дипломом 1-го ступеня взимку 1908—1909 pp.

Науковий шлях І. І. Шмальгаузена можна поділити на три періоди: перший — початковий, або "порівняльно-морфологічний" (1905—1922), другий — київський (вивчення динаміки морфогенетичних процесів і проблеми росту, 1922—1936) і третій — московський (питання дарвінізму, проблема походження наземних хребетних, питання біокібернетики та ін., 1937—1963).

Уся розмаїта організаційна і наукова діяльність І. І. Шмальгаузена свідчить про його активну життєву позицію. Зовнішньо вона виглядає як завчасно спланована зміна нижчих етапів вищими із зростанням фундаментальності. Його творчість виглядає дивовижно логічною і планомірною. Створюється враження, що вже на початку свого наукового шляху Іван Іванович розробив великий, продуманий, суворий і насичений план, який методично виконував упродовж свого життя. Видатні радянські зоологи К. М. Завадський і Я. М. Галл так писали з цього приводу: "В останні десятиріччя тенденції до синтезу в еволюційній теорії свідчать про те, що шлях, обраний Шмальгаузеном, до об'єднання класичних біологічних наук (еволюційна морфологія і ембріологія) з новими (популяційна генетика і екологія) і з найновішими (біокібернетика, біоценологія, молекулярна генетика) був правильним. Тільки така широка база сучасного синтезу в дарвінізмі (від молекулярної біології до вчення про біосферу, від експериментального математичного знання до описової систематики) може бути визнана такою, що відповідає сучасним вимогам. І праці Шмальгаузена належать до числа основоположних не тільки для першої фази цього синтезу (кінець 30-х — 60-ті роки), а й для її другої фази, що почала здійснюватися в наші дні".

Педагогічна діяльність І. І. Шмальгаузена була також винятково плідною. Близько 30 років він вів педагогічну роботу у вищій школі, з його іменем пов'язана підготовка кадрів у кількох вищих закладах освіти СРСР. У різні роки він читав лекції в Москві, Києві, Воронежі, був вимогливим і водночас незмінно доброзичливим керівником аспірантів, пошукувачів, стажерів, консультантом вітчизняних і зарубіжних учених. Серед учнів І. І. Шмальгаузена — академіки і члени-кореспонденти АН СРСР, академіки колишніх радянських республік, видатні організатори науки і виробництва, керівники вищих закладів освіти, десятки докторів і кандидатів наук. І. І. Шмальгаузен володів даром просто і змістовно викладати в будь-якій аудиторії найскладніші питання. Особистість професора, його зовнішній вигляд викликали всезагальну повагу.

І. І. Шмальгаузен прожив довге і прекрасне життя. Він багато і винятково плідно працював. Глибоко вірив у сили людського розуму і науки, не йшов на компроміси і не згинався під тягарем життєвих негараздів. Йому пощастило бути різнобічно обдарованим природою, починати наукову діяльність в епоху розквіту обраної ним галузі біології і мати на початку життєвого шляху такого чудового керівника, як О. М. Сєверцов. Цей рідкісний збіг обставин, а також незвичайна працездатність послужили основою для подальшого формування Івана Івановича і як вченого, і як організатора вітчизняної зоологічної науки, і як педагога.

І. І. Шмальгаузен помер 7 жовтня 1963 р. у Москві. "Істинне значення для розвитку науки таких людей, яким був І. І. Шмальгаузен, з'ясовується не відразу, для цього потрібна перспектива у часі, а також достойні цінителі. Так, саме цінителі, бо одній людині не під силу зібрати, зважити і оцінити ті скарби, якими він збагатив нашу науку. З цієї ж причини, віддаючи останню шану Івану Івановичу, ми ще не можемо повною мірою усвідомити, наскільки велика та прогалина в рядах наших учених, що виникла після його відходу з життя. З часом ця прогалина, мабуть, буде ліквідована, але зараз вона світиться, і, що особливо гірко усвідомлювати, поки-що не передбачається реальних передумов для її заповнення", — писав відомий радянський морфолог К. О. Юдін.

У наш час надзвичайно посилився інтерес до особистості академіка І. І. Шмальгаузена, до його наукових поглядів, в яких молоді вчені бачать відправні точки для формування власного світогляду. Його творчість — вічне джерело наукових пошуків і узагальнень наших сучасників і майбутніх поколінь вчених.