Щербицький Володимир Васильович

Біографія

Володимир Васильович Щербицький народився 17 лютого 1918 р. в м. Верхньодніпровськ Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область) у сім'ї робітника. У 1936 р. став студентом механічного факультету Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, який закінчив напередодні Великої Вітчизняної війни. Під час навчання він працював креслярем, конструктором, машиністом компресорів на різних заводах Дніпропетровська. Паралельно закінчив річну школу пропагандистів.

У роки війни В. Щербицький навчався в Академії хімічних військ та проходив військову службу під Москвою, потім на Кавказі.

Після демобілізації Володимир Васильович працював інженером на коксохімічному заводі в м. Дніпродзержинськ, з 1946 р. — секретарем парткому на цьому підприємстві. З того часу постійно перебував на штатній роботі: завідувач оргвідділу, 2-й секретар Дніпродзержинського міськкому Компартії України, 2-й секретар Дніпропетровського обкому, 1955—1957 pp. — 1-й секретар Дніпропетровського обкому. У 1957 р. В. В. Щербицький став членом президії (згодом політбюро) і секретарем ЦК Компартії України.

У 1961—1963 pp. — він голова Ради Міністрів УРСР, кандидат до президії ЦК КПРС. Спроба В. В. Щербицького протидіяти в цей час волюнтаристським методам управління і безглуздим експериментам в економіці коштувала йому відставки. У 1963—1965 pp. працює 1-м секретарем Дніпропетровського промислового обкому Компартії України.

Після зміщення М. Хрущова В. В. Щербицький знову обійняв посаду голови Ради Міністрів УРСР (1965—1972). Від квітня 1971 р. — член політбюро ЦК КПРС. У травні 1972 p. він був обраний першим секретарем ЦК Компартії України. На цій посаді працював 17 років.

Ставлення до часу перебування Володимира Васильовича на вищих державних і партійних постах залишається понині доволі неоднозначним — визначається воно передусім політичними поглядами його прихильників і опонентів.

70—80-ті роки XX ст. в Україні — це період кількісного економічного зростання. Значною мірою це економічне піднесення було результатом неабияких організаційних здібностей, ініціативи, високої вимогливості, особистої чесності і принциповості В. В. Щербицького. Йому вдалося ефективно протидіяти порушенням законності та явищам корупції. Володимир Васильович був ініціатором будівництва дитячого оздоровчого центру "Молода гвардія" зі школою, культурним центром, спортивним комплексом, водною станцією; 32-х приміщень Будинків дитини; Інституту акушерства, гінекології і педіатрії Академії медичних наук України у Києві — медичного комплексу, в якому і сьогодні одержують медичну допомогу тисячі жінок і дітей з усіх областей України; Республіканської дитячої бібліотеки у Києві. З його ініціативи було затверджено програму будівництва шкіл, забезпечення всіх дітей дошкільного віку місцями в дитячих дошкільних закладах.

Проте зупинити інерцію гальмівних процесів, що впродовж 70-х років посилювалися, В. В. Щербицькому було не під силу. Недостатня протидія централізаторським прагненням Москви зумовила високий ступінь залежності економіки України від підприємств, що перебували поза її межами; майже 80 % заводів і фабрик не мали завершеного виробничого циклу.

Однобоке розуміння інтернаціоналізму призвело до звуження сфери застосування української мови.

Розміщення союзним урядом атомної електростанції у безпосередній близькості від столиці України обернулося жахливою Чорнобильською катастрофою. Завдяки рішенню В. В. Щербицького у травні 1986 р. було вивезено із забруднених радіоактивним пилом районів 526 тис. дітей з матерями на все літо в екологічно безпечні райони України та інших республік. Йому довелося вислуховувати обурення М. С. Горбачова, інших керівників ЦК КПРС та союзного уряду з приводу того, що в Україні, мовляв, панікують, що ні Росія, ні Білорусія таких рішень не прийняли. Вже 27 квітня, на ранок після аварії, у Прип'яті стояли сотні "Ікарусів", які всього за три години вивезли з міста у безпечну зону 49614 людей.

Газета "Известия" зазначала, що жодна країна у світі не знала таких масштабних переселень такої величезної кількості людей без будь-якої підготовки. Менш ніж за два місяці було спроектовано і прокладено водовід деснянської чистої води, пробурено 467 артезіанських свердловин. За два з половиною роки побудовано для евакуйованого населення 11 тис. садиб, 22 багатоповерхових будинки, надано постраждалим сім'ям 28 тис. нових квартир. Споруджено, обладнано і відкрито 33 школи, 54 дитячі садки, 64 фельдшерсько-акушерські пункти. Багато вирішено інших питань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, соціальним захистом ліквідаторів і постраждалого населення.

У 1989 р. на пленумі ЦК КПУ В. В. Щербицький звернувся із заявою про звільнення його від обов'язків першого секретаря і члена політбюро ЦК Компартії України за віком і станом здоров'я. А невдовзі після цього, 16 лютого 1990 p., В. В. Щербицький помер. Похований у м. Києві на Байковому цвинтарі. На батьківщині В. В. Щербицького, у м. Верхньодніпровськ, йому споруджено пам'ятник.

Відійшовши в історію разом з епохою, яка його сформувала, у спогадах сучасників, людей, які знали його зблизька й могли оцінити як ділові якості, так і риси характеру, В. В. Щербицький вимальовується нині як особистість вельми неординарна.

В. В. Щербицький нагороджений 7 орденами Леніна (1958, 1968, 1971, 1973, 1977, 1983, 1988), 2 орденами Жовтневої Революції (1978, 1982), орденом Вітчизняної війни І ступеня (1985), багатьма медалями. Двічі удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (1974, 1977). Лауреат Ленінської премії. У межах можливостей свого часу Володимир Васильович чимало зробив для розвитку вітчизняної економіки, науки, культури.