Юркевич Памфіл Данилович

Біографія

Памфіл Данилович Юркевич народився 28 лютого 1826 р. в с. Ліпляве Канівського району Черкаської області (Золотоніського повіту на Полтавщині) в родині священика. У 1844—1847 pp. навчався в Переяславській духовній семінарії. Талановитого юнака запросили в Київську духовну академію. Навчання в академії (1847—1851) розкрило філософські здібності молодого Юркевича. Кращі традиції філософської школи Києво-Могилянської академії стали дороговказом майбутньому знаменитому українському філософу. Після блискучого закінчення Київської духовної академії П. Юркевич залишається працювати в ній викладачем. У 1852 р. захищає магістерську дисертацію, а в 1858 р. здобуває звання професора академії. Лекції Юркевича з філософії (історії філософії) користувалися надзвичайним успіхом. Про це, зокрема, свідчить І. Нечуй-Левицький у повісті "Хмари", в якій Юркевич виведений під іменем молодого викладача академії Дашковича.

Як й інші українські філософи, П. Д. Юркевич малює реальність плюралістичною (а не моністичною), складеною з трьох сфер:

а) "ноуменального світу", ідеального царства "вічної правди" (подібного до царства ідей Платона);

б) реального світу, що є царством розумних істот;

в) феноменального світу примарного існування тілесності.

Активна взаємодія цих трьох світів і становить гармонію цілого (у своєму розмаїтті) світу. Проте гармонійна взаємодія світів не означає їх повної "прозорості". Насамперед це стосується реального світу розумних істот. Звичайно ж, оперуючи ідеями, розум пізнає буття розумних істот, але, будучи сферою загального, він принципово не може вичерпати індивідуальне. Цілком спроможний відповісти на питання, що є розумні істоти, він неспроможний відповісти на питання, хто вони є. Непрониклива для розуму, "голови" глибина особистісно-індивідуального є те, що представники української класичної філософії (Сковорода, Гоголь, кирило-мефодіївці) називали серцем, до якого вела давня (ще від Ставровецького і навіть Іларіона) тенденція ще з докласичних часів.

Розум виявляє загальне в діяльності людей, серце ж — основа неповторності й унікальності людської особистості. Тим-то в серці творяться ті явища й події історії, які принципово неможливо вивести із загальних законів. "У серці людини лежить джерело тих явищ, які закарбовані особливостями, що не випливають з жодного загального поняття чи закону".

Звичайно, розум, "голова", керує, планує, диригує, але серце — породжує. "Серце, — коментує цей момент Чижевський, — породжує лише ті явища душевного життя, які не можуть бути з'ясовані загальними закономірностями психіки. В ту сферу, що в ній панує загальна закономірність і правильність, серце не втручається. Воно лише розкриває себе в цій сфері, і то не разом, а по малу та раз від разу. В глибині серця завше залишається джерело нового життя, нових рухів та прагнень, які не вміщуються у закінчені, обмежені форми життя душі і роблять її придатною для вічності".

Як відомо, в 1850 р. в університетах Російської імперії було припинено читання курсу філософії. Як зауважив царський міністр освіти Ширінський-Шахматов, "користь від філософії не доведена, а шкода від неї можлива". Коли ж через десять років викладання філософії було вирішено відновити, виявилося, що лише П. Д. Юркевич був єдиним на всю Російську імперію професором, "достатньо філософськи підготовленим, щоб зайняти без попереднього закордонного відрядження університетську кафедру" в Москві.

Зайнявши в 1861 р. кафедру філософії у Московському університеті, П. Д. Юркевич успішно там працював, а в 1869—1873 pp. був навіть деканом історико-філологічного факультету. Серед студентів Юркевича були такі майбутні знаменитості, як філософ Володимир Соловйов та історик В. О. Ключевський. У вищих закладах освіти Москви він читав курси історії філософії, логіки, психології, педагогіки, а з 1869 р. і до кінця свого життя виконував обов'язки декана історико-філологічного факультету Московського університету.

У 1873 р. після смерті своєї дружини він тяжко захворів і 16 жовтня 1874 р. помер. П. Д. Юркевича було поховано на цвинтарі Данилового монастиря у Москві.

П. Д. Юркевич залишив по собі невелику літературну спадщину. За життя він встиг опублікувати всього 12 праць, з них лише п'ять припадає на московський період. До того ж серед них переважали праці з питань педагогіки. Власне філософії присвячено лише одну публікацію промови, виголошеної на урочистому зібранні Московського університету 1866 р. на тему "Розум за вченням Платона і досвід за вченням Канта", в якій підсумовувались окремі ідеї, обґрунтовані ним упродовж інтенсивної творчої діяльності у Києві. В київський період у 1859—1861 pp. він опублікував сім праць, найголовніші серед яких "Ідея", "Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з вченням Слова Божого", а також "З наук про людський дух" та "Матеріалізм і завдання філософії". Перші дві містили виклад фундаментальних для Юркевича ідей, на яких ґрунтувалась його філософська позиція. Останні, особливо "З наук про людський дух", яка була відгуком на публікацію в "Современнике" відомого твору М. Г. Чернишевського "Антропологічний принцип в філософії", були критичного спрямування, що зумовило істотну відмінність умов, за яких П. Д. Юркевичу довелось продовжувати свою діяльність після переїзду до Москви.

Критика матеріалізму для Памфіла Юркевича є передумовою з'ясування питання про сутність філософії, особливостей її принципових засад. Справа філософії пов'язана з життям духу. І для того, щоб зрозуміти, що є філософія, П. Д. Юркевич виразно розрізнює дух і свідомість. Заперечуючи притаманне для філософії І. Канта ототожнення духу і свідомості, П. Д. Юркевич стверджує, що "дух є дещо більше, аніж свідомість, ніж пізнаюча діяльність, він є існуючий предмет, реальна субстанція, яка у своїх станах і діях містить набагато більше, ніж скільки може увійти у свідомість". Отже, філософія як усвідомлення духу залежить від нього. Воднораз, оскільки дух ширше за свідомість, необхідно з'ясувати те поле, на якому, власне, реалізує своє покликання філософія.

Співвідношення розуму й сердечної любові у моральності П. Д. Юркевич порівнює, посилаючись на Євангеліє від Матвія, зі світильником і єлеєм. "В міру того, як в серці людини зникає єлей любові, світильник згасає: моральні начала й ідеї затемнюються та, зрештою, зникають зі свідомості. Це відношення між світильником і єлеєм — між головою і серцем — є саме звичайне явище в моральній історії людства".

П. Д. Юркевич, спираючись на обґрунтовану ним філософію серця, обстоює "гармонійне співвідношення між знанням і вірою", що враховує самостійне значення обох компонентів відношення й прагне до їх творчої взаємодії. У цьому він і репрезентована ним школа вбачали запоруку подальшого прогресу філософського знання.