Янгель Михайло Кузьмич

Біографія

Михайло Кузьмич Янгель народився 7 листопада 1911 р. в сибірському селі Зиряново Нижньоілімського району Іркутської області. Родовід Янгелів у глибини минулого не зберігся.

Закінчивши семирічну школу в Сибіру, Михайло Янгель переїхав до старшого брата, який на той час жив у Москві. Працюючи на ткацькій фабриці, Михайло "захворів" авіацією і в 1931 р. вступив до Московського авіаційного інституту імені С. Орджонікідзе. Ще студентом почав працювати в КБ відомого авіаконструктора Полікарпова, там він продовжував освоювати авіацію і після закінчення інституту (1937). Молодий конструктор брав участь у розробці винищувачів I-16 та I-17, двомоторного винищувача для супроводження дальніх бомбардувальників та інших літаків. Потім працював у КБ Мікояна. У 1950 р. закінчив Академію авіаційної промисловості і чотири роки очолював відділ Науково-дослідного інституту ракетної техніки. З 1954 р. став першим Головним конструктором КБ "Південне" у Дніпропетровську, яке очолював 17 років.

Під його керівництвом і за участю створено кілька класів і поколінь стратегічних бойових ракет, зокрема одно- і двоступінчасті ракети на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування першого покоління, двоступінчасті ракети з дальністю польоту понад 11 тис. км і складними рішеннями бойових завдань, ампулізована рідинна ракета зі строком перебування в заправленому стані понад п'ять років, а також твердопаливні ракети з високими техніко-тактичними характеристиками. Під час проектування бойових ракет передбачалося використання їх і як носіїв космічних апаратів, що привело до появи штучних супутників Землі, таких як "Космос", "Циклон", "Зеніт". М. К. Янгель створив науково-конструкторську школу.

На початку 50-х років, після перепрофілювання Дніпропетровського автомобільного заводу, якому доручалось налагодити серійне виробництво ракет, розроблених школою С. П. Корольова, — Р-1, Р-2, а пізніше і Р-5, було створено самостійне проектно-конструкторське підприємство — Особливе конструкторське бюро (ОКБ), головним конструктором якого було призначено М. К. Янгеля. На ньому почали розробляти новий виріб — 8К63, ракету на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування. З цього моменту значними темпами зростав чисельний склад ОКБ, розвивалося експериментальне виробництво і створювалась експериментально-лабораторна база. У Конструкторського бюро С. П. Корольова з'явився серйозний конкурент, який обрав істотно новий напрям — створення рідинних ракет на нових компонентах палива, а також розробку автономних систем керування, які забезпечують політ ракети без впливу ззовні.

У конструкторському бюро, яке очолював М. К. Янгель, було створено ракету Р-12 — рекордсмена ракетної техніки. Вона впродовж тридцяти років залишалася на бойовому чергуванні у Збройних Силах. Уже перша дніпропетровська ракета Р-12 середньої дальності значно перевершила корольовську "п'ятірку" — ракету Р-5м: літала точніше та майже вдвічі далі, а потужність її заряду була на порядок вищою. І найголовніше — дніпропетровська ракета стояла на бойовому чергуванні у заправленому стані, тобто це була ракета миттєвої дії, тоді як корольовські ракети доводилося близько доби доводити до бойової готовності. Ракету Р-12 негайно запустили в серію, її виробництво організували на чотирьох заводах — у Дніпропетровську, Омську, Пермі й Оренбурзі. По суті, ракета Р-12 стала першою масовою стратегічною ракетою. У 1959 р. ракету з новою системою керування було прийнято на озброєння з можливістю застосування як при наземному, так і шахтному типах старту. На її основі в СРСР було створено новий рід військ — ракетні війська стратегічного призначення. Лише в липні 1989 р. її було знято з озброєння у зв'язку з укладенням Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності.

Створення першої стратегічної ракети, що втілила в реальність новий напрям у ракетній техніці, дало життя новій проектно-конструкторській організації ОКБ-586 (з 1966 р. — КБ "Південне"), а також новій науково-конструкторській школі в ракетобудуванні — школі М. К. Янгеля. У головного конструктора справді було багато проблем: крім науково-технічних, були й неймовірні організаційні труднощі — принципово нові ракети Р-14 і Р-16 створювалися одночасно, і традиційні шляхи тут були неприйнятними. На початку 1960 p. M. К. Янгель разом із керівниками заводу дійшов неординарного рішення: передати експериментальне виробництво заводу, тобто організувати справу так, аби дослідні вузли, агрегати, деталі виготовляли безпосередньо на заводі — завдяки цьому шлях "від ідеї до металу" значно скорочувався. У цієї ідеї були свої "плюси" й "мінуси", свої прихильники й супротивники, але загалом життя підтвердило мудрість цього рішення: терміни випуску "виробів" скорочувалися, зменшувалася їх вартість. До цього ж дійшли й американські ракетники, а в рідній батьківщині послідовників не знайшлося, оскільки держава виділяла на оборону достатньо грошей.

У наступні роки, розвиваючи взятий напрям, у школі створюється низка нових зразків балістичних ракет далекої дії на висококиплячих компонентах палива, конструктивно і технологічно ще досконаліших, з високими експлуатаційними та енергетичними характеристиками. Дніпропетровські конструктори, окрилені першим успіхом, одержали нове, виняткової ваги завдання: у найкоротші терміни розробити дві нові ракети — Р-14 з дальністю польоту 4500 км, вагою головної частини 2200 кг і стартовою вагою 85 т, і Р-16 з міжконтинентальною дальністю, вагою головної частини 2200 кг, стартовою вагою 150 т (перша вітчизняна двоступінчаста ракета на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування).

У розмові з головним конструктором ОКБ-586 Михайлом Янгелем перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов підкреслив: "Якби ці ракети були на озброєнні нашої армії, я гарантую — третьої світової війни не буде". Постановою Ради Міністрів СРСР було чітко визначено терміни початку льотно-конструкторських випробувань: Р-14 — квітень 1960 p., P-16 — червень 1961 р.

Високими темпами почалося будівництво нових лабораторій і виробничих споруджень, зміцнювалася стендова база для комплексних випробувань двигунів і рульових агрегатів, перебудовувалися цехи, встановлювалося нове устаткування, впроваджувалися прогресивні технології. КБ і завод звільнялися від робіт для Воєнно-Морського флоту. Виготовлення прискорювачів до крилатих ракет передали в Росію. Цілком припинено серійне виробництво ракет Корольова. Завод із серійного перетворювався на головного виробника ракетних комплексів. Центр бойового ракетобудування переміщувався з Підмосков'я до Дніпропетровська.

Робота над ракетою Р-16 тривала, і в 1963 р. її було прийнято на озброєння. Це була оригінальна розробка на висококиплячих компонентах палива з автономною системою управління. Вона докорінно відрізнялася від усіх раніше створених зразків — справжня новаторська робота! Створення першого покоління бойових ракет на висококиплячих компонентах палива було завершено.

Головним напрямом розробки ракетних комплексів другого покоління стало забезпечення їх живучості та можливості нарощувати кількість комплексів на озброєнні. Застосування нової паливної пари (несиметричний диметилгідразин і азотний тетраксид) та ампулізація систем дали змогу утримувати ракету в заправленому стані 5—10 років, тобто впродовж усього строку її експлуатації. Це давало можливість виключити заправні системи зі складу шахтних пускових установок, а самі установки розмістити на значній відстані одна від одної. Такі "поодинокі старти" мали набагато більше шансів уціліти в разі ядерного нападу.

Базовою ракетою цього покоління стала міжконтинентальна багатоцільова ракета важкого класу 8К67, або Р-36 (СС-9). На її базі вперше у світовій практиці було створено ракету з головною частиною, що розділялась, та ракету з орбітальною головною частиною. Крім того, з КБ вийшли перша міжконтинентальна ракета на висококиплячих компонентах палива, перші орбітальні головні і відокремлювані частини, військова ракета Р-36М2, що відома у США під назвою "Сатана", ракети-носії "Космос" та "Інтеркосмос", а також "Зеніт", котрий став на межі тисячоліть осердям міжнародного проекту "Морський старт", та багато іншої техніки.

На переговорах щодо скорочення стратегічних озброєнь США вимагали знищити передусім саме ці ракети — адже вони були практично невразливі для засобів протиракетної оборони США. Унікальну американську систему для дальнього виявлення міжконтинентальних балістичних ракет було зорієнтовано на північ, на висоту орбіти 1300 км. Орбітальну головну частину, що з'являлася з протилежного боку на низькій орбіті (120 км), виявити було практично неможливо. Наявність на озброєнні цієї ракети змусила США розпочати переговори про обмеження стратегічних озброєнь, в результаті яких США припинили роботи з розгортання системи ПРО "Сейфгард". Комплекс 8К69 було знято з озброєння у 1983 р.

Таким чином, зі створенням та розгортанням ракет другого покоління було досягнуто паритету в галузі стратегічних озброєнь, і це стало основою для початку переговорного процесу. Колектив розробників цих ракет у КБ "Південне" за цей час виріс до найбільшого в галузі спеціалізованого головного проектно-конструкторського підприємства і перетворився на науково-конструкторську школу М. К. Янгеля, яка довела, що її колектив спроможний виконати будь-яке завдання зі створення зразків нової техніки.

М. К. Янгель рано пішов з життя. Надлюдські перевантаження, стреси далися взнаки. Серце зупинилося 25 жовтня 1971 р., в день 60-річчя вченого. Учням М. К. Янгеля довелося завершувати розробку розпочатих ним ракетних комплексів третього і четвертого поколінь (1969 — кінець 80-х років).

Розгортання комплексів четвертого покоління було відповіддю на створення у США ракети MX і стало надійною основою для ведення переговорів з вироблення нової угоди про 50-відсоткове скорочення стратегічних озброєнь. Як це не парадоксально, але виходило так, що, підвищуючи ефективність стратегічних сил, створюючи нове озброєння, ракетники янгелівської школи водночас створювали основу для уповільнення гонки озброєнь, згортання цілих класів озброєнь. Так, створення головних частин, що розділялися, і засобів подолання ПРО супротивника стало технічною основою згортання американською стороною програм розробки наземного ешелону ПРО "Сейфгард" і укладання договору з ПРО 1972 p., значення якого важко переоцінити.

На базі бойових ракетних комплексів ще в 50-ті роки янгелівці почали розробляти ракети-носії для штучних супутників Землі. На кріогенних компонентах було створено другий ступінь для ракети Р-12. Так з'явився космічний носій "Космос", який показав високу надійність і доцільність використання вже створеної, відпрацьованої військової техніки. За ним було створено також інші носії: наймасовіший і найдешевший для запуску космічних апаратів серії "Космос", "Інтеркосмос", створений на базі Р-14, "Циклон" з автоматизованим стартом — на базовій програмі "Січ".

Гордістю колективу стала ракета-носій "Зеніт", для якої характерні точність виведення на орбіту, що перевершує точність зарубіжних носіїв, висока надійність, рівень автоматизації робіт на стартовому комплексі, екологічна чистота. Вантажопідйомність "Зеніту" становить 13740 кг. Не дивно, що до цього носія виявляють велику зацікавленість зарубіжні фірми.

М. К. Янгель створив новий напрям і свою школу в розробці ракет і веденні супутникових досліджень, що стало в часи "холодної війни" і світового протистояння двох систем щитом над Радянським Союзом. Він також зробив суттєвий внесок у вивчення верхніх шарів атмосфери Землі та навколоземного космічного простору за програмою "Космос". Школа М. К. Янгеля виплекала яскраве сузір'я видатних учених-конструкторів, спеціалістів світового рівня, талановитих керівників галузі, державних діячів. Михайло Кузьмич часто доручав молодим виконання складних технічних завдань. Незважаючи на чиєсь невдоволення, він висував здібних спеціалістів, підтримував їх словом, націлював дерзати при проектуванні нових ракетних комплексів. Серед них О. Негода, С. Конюхов, Ю. Семенов, В. Уткін, В. Ковтуненко, В. Прісняков.

Ім'я видатного конструктора ракетно-космічної техніки, академіка АН УРСР і СРСР, двічі Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської і Державної премій М. К. Янгеля носить Харківський інститут радіоелектроніки, на його честь названо вулиці в Києві, Дніпропетровську, інших містах України, а також один з кратерів на Місяці. Це ім'я носить і його улюблене Державне конструкторське бюро "Південне" у Дніпропетровську.