Героїко-фантастичні казки

Реферат

Усна художня творчість — цінний набуток кожного народу. В ній знайшли втілення найзаповітніші мрії, помисли, сподівання багатьох поколінь. У невичерпній її криниці видзвонює духовна наснага трудівника, моральна сила, віра в найсвітліші ідеали, в краще майбутнє.

Серед багатьох фольклорних видів і жанрів одне з найпомітніших місць займає казковий епос, який виник і розвинувся на основі тисячолітньої трудової і суспільної діяльності людей, що сягає своїм корінням у найдавніші часи людської історії, в ту далеку первісну добу, коли художня творчість трудящих була єдиним організатором їхнього досвіду, втіленням ідей в образах і збудником енергії колективу.

Казки досить повно й історично правдиво відбивають шлях розвитку людини — творця «другої природи», культури. Яскраво виявляються в них ознаки матеріалістичного мислення людей праці, їхнє прагнення максимально пізнати навколишній світ.

Як один із провідних жанрів народної оповідальної творчості, казка відіграла важливу роль у розвитку писемності. Важливе значення мали народні казки для становлення багатьох жанрів художньої літератури (пригодницького роману, повісті, новели, байки, літературної казки-алєгорії, віршованої казки), а також дитячої літератури.

Казка, ця особлива, вироблена віками, форма художнього відображення життя, супроводжує людину з дитинства. Виховні можливості її важко переоцінити. Виразно це підкреслив у статті «Перша книга після азбуки» К. Ушинський: «Багато казок ідуть, звичайно, з далекої язичницької давнини, коли вони зовсім не були казками, а щирими віруваннями народу. Але багато з них, очевидно, народ переробив, або їх наново складено навмисне для дітей. Це перші і блискучі спроби народної педагогіки, і я не думаю, щоб хто-небудь був спроможний змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу... Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних навмисне для дітей освіченою літературою». І. Франко у післямові («Байка про байку») до збірника власних казок, адресованих у першу чергу дітворі, особливо підкреслював доступність для дитячого сприйняття казкових образів, мотивів, мови казок, відзначав велику впливову силу казки у процесі загального розвитку людини уже з перших років її життя. «Оті простенькі сільські байки, — писав Франко, — як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі річей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті».

Казка живе за своїм часом і в своєму просторі. Простір і час тут — поняття умовні («далеко чи близько», «за тридев'ять земель» і т. д,). Проте за казковим, фантастичним часом і простором завжди стоїть реальна дійсність, де знаходяться оповідач і слухачі. Тому в класовому суспільстві казка завжди мала класовий характер. Протягом віків люди праці вели боротьбу за визволення і ніколи не втрачали віри в перемогу, висміюючи всіляких носіїв соціальної несправедливості, мріючи про вільне, щасливе життя.

Особливий інтерес становлять героїко-фантастичні казки, в яких міфічне, фантастичне начало органічно поєднується з началом героїчним.

Переважна частина героїчних образів казок відзначається виразним суспільним, соціально-класовим звучанням. Як правило, це знедолені, принижувані в житті, у повсякденному побуті постаті — син бідняка, наймолодший у великій селянській родині, син удовиці, переслідувана злою мачухою падчерка-сирітка, працелюбний, проте нещасний, убогий, пригнічуваний паном селянин тощо.

Якими б неймовірними не здавались відображувані в казковому епосі події та вчинки героїв, проте кожна казка в кінцевому результаті спроектована на конкретне життя трудівника і так або інакше відбиває його світогляд, реальні життєві потреби, художні смаки, суспільно-етичні ідеали. Отже, матеріалістична у своїй основі казкова фантастика фактично постає як своєрідний вияв нестримного бажання людини праці боротися за полегшення свого життя, за наближення світлого майбутнього.

Українська народна оповідальна творчість, зберігаючи характерні національні риси, водночас виразно тяжіє до загальносвітової фольклорної традиції, перегукується з нею. Розвиваючись протягом тривалого часу, вона постійно збагачувалась, засвоюючи кращі здобутки місцевих традицій та активно взаємодіючи з казками інших народів.

В українській героїко-фантастичній казці, як і в казках інших східнослов'янських народів, фантастичне начало органічно поєднується з історичним елементом, що притаманний билинам, героїчним переказам, історичним легендам. В деяких казках навіть імена персонажів збігаються з іменами різноманітних героїчних сказань сивої давнини. Тут зустрічається Ілля Муромець, Єруслап Лазарович, Бова Королевич та інші билинні імена.

Одна з характерних жанрових особливостей казки — внутрішня установка на вимисел. Неодмінною передумовою життєздатності казки, запорукою популярності є гармонійне поєднання художнього вимислу з установкою на те, щоб розважити, зацікавити слухача, полонити його уяву неймовірністю відображуваних подій та ситуацій. Усе цілковито визначалось місцем, яке казка здавна посідала у культурному житті народу, зумовлювалось її здатністю проникати в різноманітні ділянки життя, відбивати найхарактерніші риси повсякденного буття трудівника, було конкретним виявом прагнень казкаря захопити художню уяву найширшого кола різних за своїм характером слухачів.

Значного розвитку й поширення набула народна казка на Україні. Як і в багатьох інших народів світу, тут вона здавна була неодмінним супутником трудівника у найрізноманітніших умовах його повсякденного побуту, — особливо ж у години перепочинку, коли після нелегкого, напруженого дня наступала вільна хвилина і людині випадала можливість полинути на крилах фантазії у чарівний, привабливий світ казкових образів.

Винятково важлива роль у підтриманні й розвитку казкової традиції здавна належить виконавцеві казки. Ось чому дослідники завжди виявляли багато уваги постаті народного казкаря-оповідача. Адже саме виконавець казки (здебільшого це обдарований оповідач-імпровізатор), тонко вловлюючи смаки і запити середовища, повинен був завжди зважати на його характер, щоразу пристосовуючись до нього. А це під силу лише справжньому майстрові оповіді, який повинен мати добру пам'ять, художній хист та великий запас вражень, бездоганно володіти умінням імпровізації й здатний справді цікаво, щоразу по-новому розповісти казку на певний сюжет.

На Україні, як і в інших народів світу, в процесі тривалого розвитку казкового епосу заявило про себе у різний час чимало яскравих казкарів, справжніх майстрів народної оповідальної творчості.

Із розвитком умов життя трудового народу неминучих змін набували і його культурні запити, естетичні смаки та вподобання.

Це спонукало народних казкарів-оповідачів постійно підносити свою майстерність, творчо освоювати засоби народної гумористики, багатства мови, образні вислови, мудрослів'я, пильно приглядатись до психології, особливостей вдачі, характеру представників різних суспільних верств, всебічно осмислюючи й переносячи все це в художній світ казки.

Внаслідок цього в народних героїко-фантастичних казках — як і в творах інших жанрових різновидів — склалась характерна поетика, розвинувся суто народний стиль художнього відбиття дійсності.

Народний колорит багатьох образів українських казок до певної міри відбився уже в самих іменах героїв; найпоширеніше серед яких — ім'я Іван, як і в казках інших східнослов'янських народів.

Іван — герой глибоко народний. Зовні непоказний, він з готовністю йде на подвиг, відчуваючи свою внутрішню силу. І ті чудодійні сили, що допомагають йому, — це рідна земля і рідне оточення. Тому він і перемагає ворогів. У створенні цього образу проявилась непереможність народного духу, віра трудівника в краще майбутнє, в перемогу правди над кривдою, добра і справедливості над злом.

Для багатьох творів казкового епосу взагалі характерний героїчний струмінь, що започаткувався та розвинувся ще в далекі часи, в умовах формування різних історичних спільностей людей та утворення державності стародавньої доби. Провідними персонажами фантастичних казок є образи героїв-богатирів, подвиги яких здебільшого мають героїко-патріотичний характер. Ця тематика була співзвучна настроям широких верств трудового народу України, історія якого рясніє багатьма славними сторінками. Тим-то традиційна героїко-патріотична тематика фантастичних казок давнього часу так органічно й міцно увійшла в казковий епос українського народу.

Незвичайними є особисті якості героя. Він наділений надприродною силою, володіє чарівним мечем, сама булава його важить десятки пудів. У поєдинку перемагає ворога не лише власною фізичною силою, чародійною зброєю, а й розумом, розважливістю та кмітливістю.

Якими б фантастичними не були в народних казках образи героїв-богатирів, проте у всіх своїх діях, помислах і вчинках, у конкретних подвигах і в стосунках з іншими казковими персонажами вони постають як повнокровні й цілісні людські характери, як цілком завершені соціальні типи, носії й виразники кращих ідеалів трудового народу. Вони послідовні у своїх діях, над усе ставлять честь, справедливість, вірність обов'язку перед своїм народом, рідним краєм; ведуть боротьбу проти лихих, ворожих сил і завжди перемагають. Такою хотів бачити дійсність, своє повсякденне життя трудовий народ, такими — чесними і мужніми, сильними і безсмертними, справжніми лицарями, до кінця відданими справі боротьби за правду, — хотів бачити він своїх героїв. Усе це й визначило ідейне спрямування, характер образів героїко-фантастичних казок.

Яскравими барвами, виразними мазками вимальовуються також образи помічників казкового героя. Це ж за їх допомогою герой успішно долає перешкоди, перемагає супротивника й досягає поставленої перед собою мети. Серед них перш за все слід згадати жіночі образи — наречених або ж суджених, обіцяних героєві в дружини, або ж вірну дружину героя, яка своїми мудрими порадами чи й конкретними діями допомагає йому здійснити подвиг. Героїні багатьох українських казок нагадують ідеальний образ Василиси Премудрої з російських казок.

Часто героєві допомагає (здебільшого добрими порадами, а іноді — вручаючи йому чудодійні предмети) старенька бабуся-чарівниця, що звичайно проживає десь у глушині, в непрохідних хащах.

Жіночі персонажі звичайно постають у казках як художнє втілення кращих рис народного характеру, позначеного високими етичними ідеалами трудівника. Вони здебільшого є втіленням виняткової людської доброти, цнотливості, розважливості й доброзичливості.

Надійними помічниками героя є його товариші, наділені незвичайним умінням, чудесними якостями, що відбилось і в їхніх іменах (Товчикамінь, Ломикамінь, Вернигора, Вернидуб, Зітриліс, Сучимотузок і т. ін.).

Виразними засобами змальовані також образи тварин, що постійно супроводжують героя у мандрах і пригодах, — свійських (кінь, корова, собака, кіт, голуб) і диких (вовк, лев, ведмідь, лисиця, орел тощо). На знак вдячності за порятунок звірі вірно, самовіддано служать героєві: дістають для нього «живлющу» й «цілющу» воду, відшукують загублені або викрадені чудодійні предмети, допомагають йому вершити подвиги.

У такому ж чіткому освітленні, виразними й рельєфними постають у героїко-фантастичних казках і персонажі, що уособлюють зло — жорстокість, жадібність, лукавство, підступність і найчорнішу зраду: змій, Кощій Безсмертний, Баба Яга, відьма, лиха чарівниця, цар та ін. Усі вони хоч і володіють певною силою, різними чудодійними засобами, проте у поєдинку з героєм неминуче зазнають поразки.

Надзвичайно захоплюючі змістом і художньо викінчені формою, казки по суті є своєрідними народними романами про пригоди героя, про його дивовижні подорожі в заморські країни, в підземне царство, в незаймані ліси і гори й т. ін. Сюжет казок розгортається динамічно, герої зображуються завжди в дії. Причому разом з ними діє і їх оточення. Це товариші героя, віщі діви, мудрі жінки, звірі й птахи, навіть неживі предмети: шапка-невидимка, чоботи-скороходи, килими-самольоти, кий-самобий, меч-кладенець, скатертинка-самобранка, чарівний перстень, живлюща-цілюща вода і т. ін.

Яскраві постаті героїв українських фантастичних казок здавна привертають увагу письменників, стають персонажами літературних творів. Так, український поет І. Манжура на основі казкових сюжетів написав віршовані казки «Трьомсин-богатир» та «Іван Голик». Сюжети героїко-фантастичних казок приваблювали І. Франка, Лесю Українку, С. Руданського.

Сюжети та образи народних казок привертали увагу радянських поетів та письменників (П. Тичини, М. Стельмаха, Л. Первомайського, Д. Павличка, О. Іваненко, Н. Забіли, М. Пригари та ін.).

Вливаючись животворним потоком у сучасний літературний процес, надихаючи майстрів слова на створення яскравих героїчних постатей, гідних нашої доби, казкова творчість трудового народу в її кращих зразках живе тепер не лише в усій традиції, а й у вигляді творів красного письменства. Казка сьогодні поповнює репертуари наших театрів, є одним з улюблених жанрів кіно- і мультиплікаційних стрічок. Як у минулому, народна казка і нині виховує людей в дусі кращих ідеалів трудового народу, навчає розумного, доброго, вічного.