Соціально-побутова казка

Реферат

Невичерпна уява і фантазія народу є джерелом багатьох прекрасних витворів. Серед них і знайома кожному казка, що пройшла багатовіковий шлях розвитку. Найбільш архаїчними є казки про тварин і фантастичні, дещо пізнішого походження — казки побутові.

Виникнення кожного з цих різновидів пов'язане з певним ступенем розвитку суспільства і людської свідомості. Відносно пізніше походження побутових казок зумовило їх своєрідні риси, проте спільними для всіх різновидів є загальнолюдські проблеми боротьби добра зі злом, правди з кривдою, справедливості з підлістю і підступністю. І в яких би образах вони не втілювалися (алегоричних, фантастичних, чи максимально наближених до реальності), провідною для них є життєстверджуюча оптимістична ідея.

Казка відтворює реальність художніми засобами, вдаючись до вимислу. У своєрідному казковому світі зникає межа між можливим і неможливим. Але зображення нереальних подій — не просто гра фантазії та намагання захопити слухача незвичайним сюжетом. За казковими подіями і ситуаціями легко вгадується реальність повсякденного селянського життя.

Переплавляючи буденне в горнилі творчої уяви, казка створює нову естетичну реальність, в якій звичне, повсякденне «...править іноді лише за тло для наступних, завжди незвичайних подій».

Казкові ситуації допомагають розкрити життєві суперечності і конфлікти, вказують на глибинні протиріччя реального життя, допомагають критично осмислити явища соціальної дійсності.

Незвичайність притаманна не лише казковим подіям, вона пронизує всю художню тканину твору, проте у побутовій казці, на відміну від фантастичної, герой, простір і час можуть не мати такої яскраво виявленої неординарності (порівняйте, наприклад, зачин фантастичної казки: «Десь-не-десь в тридев'ятому царстві, в іншій державі жив цар з царицею чи князь з княгинею, і було в цих два сини» — і побутової: «Було собі два брати: один був дуже багатий, а другий — бідний»). Побутова казка, навпаки, нерідко спеціально підкреслює буденність зображуваного, проте казкові події не безпосередньо відтворюють дійсність, а передають «прагнення і сподівання» народу, що створив їх. Саме тому така велика роль у виявленні етичних позицій народу, його соціальних уподобань та ідеалів, відображених у казці, належить кінцівці, яка передає мрію народу про справедливість і перемогу добра над злом.

Тематично побутові казки багаті, як сама реальність. Розподіл на сімейно-побутові та соціально-побутові твори тут досить умовний, оскільки в кожній побутовій казці наявне соціальне начало. Навіть ті традиційні казкові сюжети, що своїми витоками сягають доісторичного минулого, у процесі функціонування набували соціального осмислення і умотивування. Колізія тут, як правило, грунтується на протиборстві пригнічених і панівних класів. Її герої мають чітко виражену соціальну приналежність, а оцінка їхніх якостей і вчинків дається з погляду трудового народу.

Характер розв'язання конфлікту в соціально-нобутових казках також має свою специфіку. Перемога героя в них завжди досягається завдяки його особистим якостям, а не є результатом допомоги чудодійної сили ззовні.

Активність позитивного героя — визначальна риса побутової казки. Найчастіше це представник пригнічених, що вступає у боротьбу з паном, поміщиком чи попом. Він перемагає завдяки своєму розуму, вмінню і кмітливості. Активність героя веде казку до щасливого завершення, що є законом казкової естетики і виконує своєрідну компенсаторну функцію, оскільки казка, що «виростає на грунті дійсності... відображає цю дійсність не прямо» а у формі бажаного і її фантастика стає художнім засобом подолання реальних життєвих перешкод».

Зображення героїв у казці базується на максимально широкій і місткій типізації, коли прагнення до індивідуалізації того чи іншого персонажа відсутнє. Одним з основних засобів характеристики героя у казці є його дії, персонажі соціально-побутової казки визначаються за їхніми вчинками, а внутрішнє життя з усіма його складностями не стає предметом зображення у казці, і, як правило, передається через зовнішні вияви.

Характерною рисою ряду побутових сюжетів є їхня сатирична спрямованість. Об'єктом викриття стають тут класове суспільство і його закони. Специфічні засоби гіперболізації, гротеск, покликані виявити викривленість класових уявлень, що здаються нормальними, стають звичними у класово-становому суспільстві. Казки ж дозволяють подивитися на буденне з нових позицій.

За своєю естетичною природою і соціальним призначенням комічне є знаряддям суспільної боротьби і покликане, за висловом М. Є. Салтикова-Щедріна, супроводжувати «в царство тіней все віджиле». Сатиричний образ відбиває критичне ставлення до певних суспільних явищ і демонструє їх приреченість, розкриває це в художній формі.

Світовий фольклор знає велику кількість знаменитих героїв, що відзначаються розумом і кмітливістю, чиї імена стали справжнім символом цих якостей. Це і один з найвідоміших серед них — Насреддін, якого зустрічаємо у багатьох національних оповідальних традиціях, і російський Балакир, індійський Бірбал, кхмерський Алеу та багато інших. В українському фольклорі, як і в ряді інших, роль хитрого і кмітливого героя не закріплена за якимось певним персонажем, що став широковідомим завдяки цій якості. Найчастіше цю роль перебирає розумний селянин — наймит, бідняк, циган, солдат тощо.

Тут виявляється така важлива риса казкових персонажів, як традиційність. У казкових персонажах закріплені стійкі народні уявлення, та своєрідна фольклорна точка зору, що втілює характерну для жанру в цілому і окремих його різновидів специфіку оцінки й зображення певних явищ дійсності. Вже сама згадка про казковий персонаж викликає у носія фольклорної традиції певне коло уявлень. Тобто номенклатура героїв казки вказує на закріплені у традиційно-фольклорному стереотипі основні риси, властиві даному персонажу.

Важлива роль у казці належить дії. Казкові образи розкриваються у творах з різними сюжетами, але сюжет, як правило, сприяє індивідуалізації героя, бо дає можливість розкрити ту чи іншу рису традиційного персонажа через його поведінку у певній життєвій ситуації.

Розгляд сюжетного складу українських народних соціально-побутових казок переконує, що українська казкова традиція надзвичайно багата на побутові сюжети. Як свідчать матеріали порівняльного покажчика сюжетів східнослов'янської казки, в українському репертуарі представлена переважна більшість сюжетів, характерних для казок східних слов'ян та світової казки.

В межах основних тематичних циклів, що виділяються дослідниками соціально-побутової казки, можна відзначити найбільш характерні для української оповідальної традиції сюжети.

У переважній більшості казок героя наділено кмітливістю, розумом і навіть своєрідною мудрістю. Цей герой, що завжди перемагає своїх суперників, значною мірою втілює народний ідеал, мрію про торжество справедливості. Розум і хитрість стають у казці єдиною зброєю, до якої може звернутися соціально-знедолений герой, щоб захистити себе у сутичках з кривдником — багачем, паном, попом. Тому розум і хитрість не просто демонструють перевагу одного героя над іншим, але і стають засобом боротьби. Казка оперує своєрідними, умовними формами відображення соціальної дійсності, і тому хитрість стає в ній універсальним засобом розв'язання найрізноманітніших конфліктів. Розумний герой — селянин, пастух або проста дівчина, дочка бідняка, — традиційні персонажі побутових та новелістичних казок про мудрі відповіді, інакомовлення, вирішення важких задач («Семиліточка», «Розумна дівчина», «Мудра дівчина», «Як селянин доїв цапів»). Найбільш відомою серед казок цього тематичного циклу є казка про дівку-Семилітку, що широко розповсюджена в українському казковому репертуарі. Її героїня виявляє неабиякий розум, даючи влучні відповіді на складні запитання, глибокий зміст яких часом відбиває окремі сторони народної філософії буття, тому на їхньому фоні такими примітивно-безпорадними здаються відповіді багача, просякнуті буденною психологією власника.

Не менш характерні для соціально-побутових казок і сюжети про дурнів. Це і широковідомі казки про дурня, що продає худобу березі, а згодом знаходить захований у дереві скарб («Про трьох братів»), про дурня, що буквально виконує поради, і тому говорить все не до ладу або робить недоречні в даній ситуації вчинки («Дурний Іван і Хвеська — його сестра», «Про дурня»). Цей герой «...бачить світ викривлено і робить невірні висновки. Але внутрішні його спонукання — найкращі. Він всіх жаліє, ладен віддати останнє і цим викликає беззастережну симпатію». Казковий дурень викликає посмішку, проте, як не дивно, користується прихильністю казкаря. Тому образ дурня в казці не може розглядатися лише як сатиричний (хоча, безперечно, він пов'язаний з сатиричною традицією як у фольклорі, так і в літературі). Дурень викликає сміх, але нерідко оповідач ставиться до нього з симпатією, і це закріплено у типі «іронічного щасливця», якому все вдається, незважаючи на його незугарність.

Цій же темі присвячені і численні казки про дурнів, що у науковій літературі одержали назву «пошехонців». Казки ці надзвичайно близькі до анекдотів і часто створюються шляхом поєднання ряду анекдотичних мотивів. Широковідомі казки про дурнів, що сіють сіль, намагаються видоїти курей, тягнуть корову на дах, щоб випасти траву, яка там виросла, або носять світло в дім у решеті, оскільки в будівлі нема вікон, про дурня, що рубає під собою гілляку. («На світі є і дурніші за мою жінку», «Про дурних багачок», «Про дурних жінок»).

Казки про дурнів надзвичайно популярні в українській оповідальній традиції. Їхні сюжети мають різне походження. Серед них є архаїчні, що відбивають примітивну логіку, притаманну людині первісного суспільства, антропоморфні уявлення тощо. Велика частина сюжетів казок і особливо анекдотів про дурнів більш пізнього походження і лише окремими деталями пов'язана з архаїчними традиційними сюжетами про дурнів. Їхня примітивна логіка висміюється у розповідях про дурня, що замріявся, як розбагатіє, вбивши зайця, але випадково лякає його, про дурня, що дивується, чому тонке панське сукно коштує дорожче від грубого і т. ін.

Казки про дурнів близькі до казок про фіглярів-блазнів — хитрих і кмітливих героїв, що, як і образ дурня, становлять характерну прикмету побутової казки. Через поведінку блазня у казці реалізується сміхове начало. За спостереженнями дослідників, блазень руйнує те коло передсудів, в межах якого тривалий час лишалося селянське світосприйняття і, руйнуючи, намагається показати абсурдність ряду уявлень, норм поведінки, викрити нарешті ненормальність ряду усталених в експлуататорському класовому суспільстві понять і взаємин між людьми. Саме тому з такою легкістю перемагає фігляр своїх супротивників — власників, що стали рабами чистогану і наживи.

Недолугий казковий дурень, якому змайстрували візок, щоб він катався з гори, непомітно перебирає роль фігляра, коли продав його бурлакам, які повірили в те, що візок може їхати сам («Про Івана-дурника»). Блазень вводить в оману інших, користуючись їхньою жадібністю (аби придбати краму або худоби, вони погоджуються на те, щоб Іван укинув їх у мішку в воду, де він нібито все це одержав). В інших варіантах фігляр продає жадібним попам шапку-платку, що має розплачуватися за них у шинку, горщик, що сам варить кашу, або пушку-живушку, що має «оживляти» мертвих. Йому досить легко вдається одурити своїх суперників, оскільки вони керуються не здоровим глуздом, а нестримним прагненням розбагатіти. Потяг до грошей спонукає шинкаря купити лопату, що подвоює гроші. Засліплений жадібністю, він не помічає відвертої хитрості свого партнера («Казка дро двох шахраїв»).

Без хитрого і кмітливого героя неможливі і казки про злодіїв, що вдаються до найхимерніших витівок, щоб вкрасти у пана гроші, коня, якого охороняє сторожа, а часом і саму пані («Казка про Климку»), беруться показати панові, що таке циганське мантило, і з допомогою цієї хитрості одержують його коней («Циганське мантило»), кидають на дорозі один чобіт, а згодом і другий, щоб вкрасти коней у подорожніх, просять чоловіка, що женеться за злодієм, повартувати птаха під шапкою або потримати скелю. Злодій вдає з себе ченця, якого було перетворено на коня («Злодій ченцем нарядився»). Крадіжка в цих казках як правило виступає не лише як засіб збагачення. Дослідники відзначають, що тут, власне, йдеться не стільки про задоволення матеріальних потреб, як про своєрідне суперництво соціально знедоленого героя і його антипода — власника, на боці якого (за логікою класового суспільства) стоять мораль і право. Дії ж героя у казці приводять, у відповідність реальні якості героя і його матеріальне становище. Таким чином казка, а особливо ті її варіанти, де героїв протиставлено за соціальною ознакою, втілюють споконвічну мрію народу про соціальну справедливість.

Значна частина побутових казок присвячена темі подружнього життя. Тут, зрештою, ми знову зустрічаємо традиційні для побутової казки образи дурня і блазня — розумного чоловіка і його ліниву або балакучу жінку, хитру жінку і її довірливого або просто нерозумного чоловіка. Це знову протиборство кмітливого і розумного героя з його антиподом, протиборство, в якому перевага віддається розуму. Побутові та новелістичні казки розповідають про найбільш розповсюджені вади сімейного життя, висміюють впертість і лінь («Про вперту жінку», «Стрижено! Стрижено!», «Уперті чоловік та жінка», «Як чоловік кішку вчив працювати», «Лінива жінка не пряде», «Явдоха-святоха» та ін.), балакучість і сварливість («Про чоловіка, що купив жінці таку куртку, як пані носить»), ошуканство і невірність («Хвора жінка і піп»), а також інші негативні явища та риси людського характеру.

Тема подружньої невірності також дуже характерна для цих казок. Їхнім героєм найчастіше виступає хитра жінка, що вводить в оману свого чоловіка, але нерідко в них з'являється ще і третій герой — подорожній, солдат, які перевершують хитрістю жінку і викривають її. В одних казках селянин, що заночував у чужій хаті, де переховується залицяльник хазяйки, виганяє його під виглядом чорта, в інших — наймит або музика показує чоловікові, як розважається жінка у його відсутність. Нерідко сам чоловік дізнається про зраду, вдаючи, що осліп, але найчастіше все ж така хитра жінка знаходить спосіб одурити чоловіка («Дурному ні в людях, ні дома», «Про хитрого брата»).

У казках про суди та суддів знову зустрічаємо хитрого героя. Це, як правило, блазень, щоправда, він нерідко ховається під личиною дурня. Найбільш відомою казкою цього циклу є розповідь про неправий суд, де суддя виносить вигідний для бідняка вирок, бо думає, що той обіцяє йому хабар («Не завше по правді і в суді судять»), або розповідь про адвоката, який навчив селянина, як перехитрити суддів, а потім його самого пошили в дурні.

Казки про чортів також базуються на двобої хитрого і кмітливого гороя з чортом, що найчастіше виступає в ролі одуреного. Тематичний цикл казок про одуреного чорта включає багато традиційних сюжетів та мотивів, що фіксують окремі моменти «інтелектуального змагання», наприклад різні погрози, що покликані продемонструвати удавану силу чоловіка: погроза зморщити озеро мотузкою або випити всю криницю, сокира, якою герой нібито збирається вирубати весь ліс тощо. Це і різноманітні способи змагання у силі: хто роздавить або розкусить камінь, хто вище кине камінь або палицю, хто понесе коня, змагання з чортом у боротьбі, змагання у швидкості бігу, у співах або свисті та ін. («Кріпак і чорт», «Хитрий хлопець»).

Різні поєднання цих традиційних мотивів дають можливість казкарям створювати різноманітні оповіді про хитрого чоловіка і його перемогу над чортом, що у казці традиційно уособлює глупство і виразно відрізняється від аналогічних образів неказкової прози (бувальщин і билиць) або апокрифічних творів, що відбивають певні релігійні уявлення.

Образи горя і долі у казках відповідного тематичного циклу відрізняються від аналогічних образів у інших жанрах, наприклад, у апокрифічних легендах, на художній і світоглядній системах яких відбилися християнські уявлення. Як вважав Ю. І. Юдін, у побутовій казці образи горя і долі відбивають світосприйняття і відмінні від більш пізніх форм. Розв'язання конфлікту в цих казках не є результатом дії надприродних сил, а досягається завдяки кмітливості і наполегливості героя, що цілком покладається на свій розум і руки. Побутовими є також казки про дві долі, про горе, про злидні, про наймита, що одурив біду, тощо. Ці казки нерідко межують з фантастичними, але перемога залишається за кмітливим героєм, який завдяки своїм зусиллям досягає мети.

Казки про хазяїна та наймита — ще одна характерна для української оповідальної традиції група. Ці казки більш пізні за своїм походженням, але оскільки жодне фольклорне явище не існує і не може існувати осібно, відірвано від загального фольклорного потоку, природно, що ці казки увібрали в себе образи, вироблені у процесі багатовікового розвитку жанру.

Серед казок про хазяїв та наймитів переважна більшість виникла як пряме відображення соціальної дійсності експлуататорського суспільства у дотепній, гостросатиричній формі.

Ця тематична група охоплює коло сюжетів, що значно розширюється за рахунок варіативних замін персонажів у казці, тому практично окреслити її межі надзвичайно важко, можна лише вказати на найбільш розповсюджені і репрезентативні для цієї групи традиційні сюжети і мотиви, що становлять основу цих казок.

Широковідомі казки про хитрого наймита, що з'їдає одразу сніданок, обід і вечерю, а потім лягає спати замість роботи, оскільки після вечері ніхто вже не працює; казки про наймита, який домагається від хазяїна, щоб той його краще годував: від імені святого (ховаючись за іконою) вимагає обід від хазяїна, або ховає ікони і говорить, що святі розсердилися на хазяїна; про хитрого і лінивого наймита, що не працював вдень, а за вечерею, коли його погано годують, каже: «Нехай трава встане!» Всі ці казки відомі і іншим східнослов'янським народам, але велика частина казок про хазяїна та наймита (і це зумовлено значною мірою їх повітнім походженням) ще не набула широкого розповсюдження, і тому кожна оповідальна традиція, черпаючи ці сюжети з навколишнього життя, має ряд оригінальних, незафіксованих або маловідомих іншим традиціям текстів. Так, наприклад, за свідченням покажчиків, серед українських записів відсутні казки, відомі іншим східнослов'янським традиціям, про жадібного пана, що напував наймитів водою перед обідом, про куркуля, що намагався подовжити день і за порадою перехожого став до роботи разом із наймитами. Цікаво, що в українському казковому репертуарі є казка з аналогічною колізією — пан робить день довшим — крутить для цього ручку машини, що «подовжує» його. Водночас серед українських матеріалів частіше зустрічаються казки, що розробляють традиційний міжнародний сюжет про наймита, який лише робить вигляд, що працює, оскільки перед тим хазяїн запропонував йому робити вигляд, що вони обідають, або, про наймита, який наполягає на тому, щоб пан одягав його, вимагаючи буквального виконання умови, поставленої при наймі, про слугу, що насміхався з хазяїна, буквально виконуючи його доручення стверджувати і перебільшувати те, що він говорить.

Казки про попів, як і казки про хазяїна та наймита, за своїм походженням більш пізні і виникають як на основі переосмислених давніх уявлень, традиційних образів і мотивів, так і на основі художнього осмислення соціального буття класового суспільства. Однією з основних тем цих казок є любовні невдачі попа («Як слуга відучував попа ходити до молодиці», «Піп і наймит», «Казка про попівське залицяння»), його невміння відправляти службу («Святе подриганіє», «Нетямущий піп») або поразки попа від хитрого і кмітливого супротивника («Коли бог дасть, то і мотика стрілить», «Казка про одного чоловіка, який давав на божеє вола, щоб бог дав йому сторицею», «Хочеш до раю — кукурікай»). Попа в них змальовано як жадібного, ласого до грошей і розваг, тому кмітливому герою завжди вдається одурити його (замість наймита, у воду скинуто попадю, попа, дяка та дячка, що переховуються у скрині, наймит продає панові як чортів тощо). Більшість із цих казок має міжнародний характер, проте серед них є і такі, що зафіксовані у поодиноких варіантах лише у репертуарі росіян, українців та білорусів.

Група казок про любовні пригоди і невдачі попа не випадково виникла у фольклорі. Прив'язування казок з еротичною тематикою до образу попа дослідники пояснюють рядом причин. Це і явища історичного характеру, і умови сімейного побуту духовенства, для якого «перетворення шлюбу у вигідну угоду було звичайним явищем», оскільки «попівські сім'ї часто будувалися шляхом простої домовленості між учнем духовної семінарії, що чекав місця, і попом — батьком дівчини, який передавав разом з нареченою і парафію своєму наступникові». Таким чином казка відобразила явища реальної дійсності — подружню невірність у попівських сім'ях, джерелом якої був сам класовий характер шлюбу в буржуазному суспільстві.

Дослідники вбачають і іншу, не менш вагому причину своєрідного відбору персонажів у казках даного циклу. Гострота сатиричного викриття досягається у казці при протиставленні декларованою церквою моралі і реального життя духовенства.

Розглядаючи тематичні групи соціально-побутової казки, ми визначили лише частину традиційних сюжетів та мотивів. Коло їх надзвичайно широке. Слід водночас брати до уваги і те, що у процесі функціонування і передачі у традиції казкового тексту відбувається постійне варіювання, міжжанрова та внутріжанрова дифузія, в результаті чого виникають нові тексти, що займають проміжне місце між фантастичною та побутовою казкою. Їх досить багато, але, на наш погляд, найяскравішим прикладом такого явища є казки про правду і кривду, в яких фантастика, властива фантастичній казці, займає ще досить суттєве місце (зокрема, виконує важливу роль у розв'язанні конфлікту), проте в них наявний і сильний побутовий струмінь, наприклад, у мотивуванні конфлікту. Цікаво, що різні варіанти казки з цим традиційним сюжетом можуть мати відмінності у системі персонажів, особливостях розвитку дії. У одних варіантах героями казки є антропоморфні істоти, що сприймаються як персоніфікація своєрідних етичних категорій народного світогляду — правда та неправда, в інших це можуть бути ввичайні казкові герої — люди, що мають такі незвичайні імена, які відображають специфіку їхньої позиції в конфлікті казки. Тому ці твори займають проміжне місце між фантастичною та побутовою казкою. При цьому окремі варіанти можуть наближатися до фантастичних, інші — до побутових казок.

Спільність основних особливостей художнього освоєння дійсності і певна генетична спорідненість зумовлює процеси взаємовпливу, що відбуваються у межах жанру казки між окремими різновидами. Тісні взаємини існують не лише між побутовою та фантастичною казкою. Побутова казка своєрідно взаємодіє і з казками про тварин та новелістичними, а також із різноманітними творами неказкової прози.

Зупиняючись на питанні про зв'язок побутової казки з іншими формами духовної культури, можна відзначити, що ці зв'язки не обмежуються лише колом фольклорної прози. На різних етапах історичного розвитку побутова казка посідала досить значне місце у духовній культурі народу. У Давній Русі, наприклад, вона була органічною складовою, частиною «сміхового світу». Важливу функцію виконувала побутова казка й пізніше, стаючи джерелом образів і сюжетів, що використовувалися скоморохами, народним театром, мандрівними дяками і, зрештою, літературною традицією, успадковуючи, в свою чергу, від них нові теми і образи. Підставою для цього стала певна спільність у поглядах на світ і у способах комедійного зображення окремих явищ дійсності. Причому кожен історичний період мав свою специфіку у комедійному освоєнні дійсності. Схематично цей процес можна зобразити як поступовий рух від амбівалентного сміху до сатиричного погляду на світ.

Розповсюдженню казки, взаємообміну сюжетами між різними регіональними казковими традиціями у східнослов'янському фольклорі значною мірою сприяли професійні носії і виразники сміхового світу — скоморохи, які, щоправда, на Україні не мали такого вираженого і мало не корпоративного характеру, як російські скоморохи, а також мандрівні дяки, діяльність яких була досить міцно пов'язана з народною традицією. Спосіб життя мандрівних дяків, їх постійні зв'язки з народними низами сприяли активному засвоєнню ними народної поетичної творчості і трансформації народного гумору через призму шкільної вченості. Використовуючи вироблені народною традицією художні засоби, певні образи і сюжети, мандрівні дяки, в свою чергу, несли у народне середовище нові книжні теми.

Сюжетний склад побутової казки поповнювався і за рахунок численних джерел літературного походження. Цей процес особливо активізувався у XVII ст. з появою ряду перекладних збірок, що містили твори, які використовували фольклорні сюжети або самі ставали джерелом їх творення.

Одним із джерел розширення сюжетики побутової казки була і ораторська проза, яка, в свою чергу, запозичувала ряд сюжетів в літератури.

Протягом ряду сторіч усна народна традиція розвивалася у тісному взаємозв'язку з літературою, насичуючи її новими темами, сюжетами, образами і засвоюючи, в свою чергу, її здобутки. Яскравим прикладом такого взаємозв'язку є, наприклад, творчість С. Руданського.

Для сучасної фольклорної традиції в цілому і побутування казки зокрема також властивий процес постійного взаємовпливу професійного і народного мистецтва. Залишаючись джерелом літературної творчості, казка зберігає і традиційні способи побутування, складаючи важливу частку сучасного культурного побуту. Форми функціонування її, щоправда, зазнають певних змін, пов'язаних з характером сучасного стану фольклорної традиції. Якщо раніше і побутова, і фантастична казка, а також казки про тварин досить активно функціонували як серед дорослих, так і серед дітей, а побутова казка все ж здебільшого цікавила дорослу аудиторію, то тепер відбувається активний перехід казок до репертуару дітей (принаймні великої його частини), чому значною мірою сприяє популяризація казки у спеціальних збірках, адресованих юним читачам. Побутова казка зараз продовжує існувати і в усній традиції, змінюючи форми свого побутування, і навіть зазнаючи певних змін художньої плоті твору. Так, наприклад, побутова казка досить відома широкому колу носіїв, хоча інколи належить до «пасивного» репертуару, коли казковий сюжет добре відомий у тому чи іншому середовищі, але повністю відтворюється вкрай рідко, частіше ж згадується принагідно, у зв'язку з тією чи іншою подією або явищем. При цьому змінюється і форма казки, вона наближається до анекдоту (нерідко виокремлюється якийсь певний епізод, мотив казкової оповіді, що зіставляється з тим чи іншим моментом реального життя). Таким чином у ході об'єктивного процесу звуження сфери функціонування побутової казки відбуваються її видозміни, що забезпечують їй життя у фольклорній традиції.

На багатовіковому шляху розвитку побутова казка збагатилася новими темами, образами, сюжетами, змінювалася, відображаючи динаміку історичного процесу. Казка, що дійшла до нашого сьогодення як прекрасне надбання минулого, як багатющий арсенал образів, що втілюють глибоку виховну ідею, водночас є живим складником сучасного культурного процесу, що функціонує у побуті, збагачує притаманними їй ідеями добра, справедливості, краси дитячу літературу, кіно, драматургію.

Казкові ідеї і образи, трансформовані творчою уявою митців, безперечно, завжди будуть служити благородній виховній меті, пробуджувати і плекати паростки доброти і чесності, справедливості, мудрості.