Пісні родинного життя

Реферат

Очевидно, з давніх-давен, від часів утвердження моногамної (тобто одношлюбної) сім'ї і дотепер така грань людських стосунків, як взаємини в сім'ї, в родині хвилювала і хвилює людність. Епохи змінюють одна одну, людина все глибше пізнає навколишній світ і саму себе, та в царині родинного, особистого така ж непередбачуваність життєвих колізій, несподівані повороти долі, вибухи і раптова зміна почуттів. Тож не дивно, що саме цей аспект життя завжди збуджував творчу уяву народу, і створені ним ліричні пісні, що порушили вічні для всіх часів і народів теми, оспівали радощі й страждання своїх безіменних героїв, лишаються і донині (поряд з піснями про кохання) чи не найпопулярнішими.

Родинно-побутові пісні, як і інші тематичні цикли ліричних пісень, розвивалися не ізольовано, а в потоці історичного життя народної творчості загалом. Тож не випадково дослідники помічають їх генетичний зв'язок з іншими верствами народної поезії, зокрема з обрядовою. Виразно відчувається їх спорідненість з деякими весільними піснями. Весілля вводить молодят у подружнє життя, тому і деякі виконувані під час обряду пісні начебто попереджують молоду про його можливі складності й прикрощі. Умовність жанрових та інших градацій особливо дається взнаки, коли ми стикаємося з усім масивом ліричних необрядових пісень. Не можна не помітити, що їх різновиди, скажімо, родинно-побутова та соціально-побутова пісня, не лише користуються близькими мотивами та сюжетними ситуаціями, але часто фактично є варіантами, які відрізняються лише статусом героя, в одному випадку визначеним за соціальним становищем, в іншому — за родинним.

Дещо інший характер має взаємозв'язок родинно-побутової пісні і балади. Основним внутрішнім змістом тих й інших є ствердження вироблених тривалим життєвим досвідом людей норм і правил людського співжиття (найчастіше — від протилежного, від засудження їх порушення чи нехтування ними). Але ліричні пісні і балади підходять до життєвого матеріалу дещо по-різному, створюючи при цьому хоча і не абсолютно ізольовані, проте відмінні художні системи.

Ліричні позаобрядові пісні є відносно пізнім фольклорним явищем, одначе і вони, як обрядові твори та балади, несуть на собі ознаки народного світогляду різних епох — від слідів міфологічної свідомості, виявлених у поетичних метафорах, від ремінісценцій соціальних інститутів первісно-родового суспільства до відображення людських взаємин доби феодалізму та пізніших епох. Ці та інші елементи змісту, вираженого словом, багатий музичний зміст створюють органічну цілісність пісень, переконливість зображення стосунків між людьми різного сімейного статусу, їх складності, драматизму або довірливого вираження глибоко особистих, мало не потаємних почуттів та переживань, лише зрідка радісних і світлих. Здебільшого приреченість, безвихідь сповнюють ці твори.

У побуті українського народу XVI—XVII ст., того періоду, на який, на думку дослідників, припадає розквіт ліричної пісенності, жінці належало почесне місце. Це було пов'язано з особливостями історичного розвитку народу, коли чоловіче населення змушене було на тривалий час лишати домівку, а жінкам доводилося нести на собі весь тягар турбот про дім, господарство, виховання дітей. За народним звичаєм жінка мала право на власне майно, одержане як віно, на спадщину по чоловікові. Незаперечною була повна влада жінки в хатньому господарстві. «Господиня три вугли в хаті тримає, а господар лише один» (нар. прислів'я). Тож і щасливі подружжя були, очевидно, не рідкістю, а нормою, і не всі свекрухи поїдом їли своїх невісток, і чоловіки не всі були п'яницями та перелюбниками. Але поряд з нормою в житті існують і відхилення від неї з безліччю нюансів, викликані неповторністю і часто-густо несполучністю людських характерів, складністю життєвих психологічних колізій, тиском непереборних обставин, в тому числі й економічних, соціальних. Саме драматизм життєвих зіткнень, ударів, знищених доль і вабив увагу народу-творця, покликав до життя пісні, сповнені смутку, тривоги, відчаю.

Переважна більшість ліричних пісень родинно-побутового циклу пов'язана передусім з драматичними моментами жіночої долі, розкривають поривання зболілої жіночої душі, якій життя завдало чимало ран. Тож недаремно І. Франко назвав такі твори «невольничими псальмами» у статті «Жіноча неволя в руських піснях народних», де він на широкому фольклорному матеріалі розкрив соціальні причини нестерпного становища жінки-селянки в умовах класового суспільства XIX ст.

Основна проблема, що об'єднує пісні сімейно-побутової тематики, — це проблема людських стосунків, складності взаємовідносин, неоднаковості доль. Водночас вона виражена через вужчі, конкретніші теми, що визначаються здебільшого образами головних героїв пісень у їх конкретному сімейному статусі, їх розстановкою відносно одне одного та тою сюжетною ситуацією, яка несе у собі основне навантаження. Але при тому, що ряд творів вкладається в певну тему, визначену в загальних рисах, їхній зміст лишається безконечно різноманітним. Цю багатоманітність створює варіювання, комбінування безлічі мотивів; кожна пісня стає неповторною.

Про сюжет більшості сімейно-побутових пісень можна говорити лише умовно. Серед них є твори з досить виразною оповідальністю і пісні, що звучать то як спогад, то як скарга чи нарікання. І в обох випадках рідко витримується якась одна форма викладу — чи то безстороння розповідь, чи то послідовний монолог. Структура, форма сімейно-побутових пісень досить складна, бо ж зміст розгортається не від події до події, а в переплетенні думок і почуттів, які то повертаються до минулого, то зазирають у майбутнє, то поступаються місцем начебто безсторонньому погляду.

Найбільшого розквіту пісні сімейно-побутової тематики досягли у період, коли родові й сімейні узи відчутно послабилися і почали втрачати свою «святість». Але силою традицій у селянському народному побуті, а відтак і в народній пісенності продовжував утримуватися прадавній погляд на непохитність родових зв'язків. І негучним відгомоном світогляду людини віддаленої епохи родового суспільства звучать мотиви приреченості тих, хто опиняється поза родом:

Поняття роду, родини, сила родинних зв'язків розкриваються якнайкраще через почуття ліричного героя, що не мислить життя без близьких родичів:

Піснею-заклинанням звучить цей твір. Таке враження створює його особлива архітектоніка — багаторазове повторення однієї думки щодо різних осіб, повторюваність синтаксичних структур і значної частини лексики, а звідси — і його своєрідний звуковий малюнок.

Особливо гостро людина починала відчувати й цінувати благо щирих родинних взаємин, опинившись далеко від дому або в чужій сім'ї. Найчастіше героїнею таких пісень є жінка, що одірвалася від роду, вийшовши заміж. Саме в таких піснях збереглися, як вважають дослідники, відголоски екзогамії (тобто заборона шлюбу всередині одного роду). Це — часто повторюваний мотив віддання дівчини заміж далеко від роду, на чужину. Почуття непереборності розлуки створюється численними символічними образами, пов'язаними з природою, просторовими уявленнями і оповитими смутком і печаллю. Такими найпоширенішими символами стали вода (річка, брід, море), поле, гори, туман, ліс:

Ні нова сім'я, ні турботи чоловіка, ні його невдоволення чи погрози не можуть стримати її прагнення до зустрічі з родиною, розвіяти тугу:

Коло персонажів ліричних сімейно-побутових пісень обмежується найближчими членами селянської родини. Їхній сімейний статус визначається відповідно до особи головного чи ліричного героя в кожному окремому творі: мати, батько, син, донька, чоловік, жінка, зять, теща, тесть, брат, сестра, братова, невістка, свекруха, свекор, зовиця, дівер, вдова. І при всій багатоманітності змісту пісень, багатстві емоційних відтінків кожен з цих персонажів стає певним типом, характеризується певним набором семантичних рис. Скажімо, якщо старшій жінці відведено у пісні роль матері по відношенню до свого сина, то характеризують її зовсім інші якості, ніж у випадку, коли вона ж виступає в ролі свекрухи по відношенню до дружини свого сина.

У переважній більшості розглядуваних пісень центральним є образ жінки в різних її іпостасях — матері, молодиці, невістки, сестри. На її боці усі симпатії та співчуття творців пісень; ставленням до неї інших героїв вимірюється їхній рівень моральності, утверджуються народні етичні погляди.

Стосунки матері (рідше — батька) з дорослими дітьми стали темою багатьох пісень про сімейне життя, і не лише в піснях, де цей образ творить основний емоційний зміст чи формує сюжет. Часто думки й почуття героя, зосередившись на чомусь іншому, так чи інакше повертаються до матері; бо ж родинне коло таке вузьке, а в сімейному житті все переплітається і перехрещується. І не раз героїня, нарікаючи на гірке життя, згадає матір, що не дала їй долі; збита чоловіком молодиця шукає втіхи у матері і питає в неї поради.

Тема взаємин батьків та дітей торкається найрізноманітніших їхніх проявів. Тут і монолог щасливої матері, якій є на кого спертися в старі літа; біль і туга дорослих синів та дочок за назавжди втраченими батьками, яких «ні купити, ані заслужити», у пісні, яка своєю тональністю нагадує голосіння.

Одним з наріжних каменів народної етики, що в традиційному народному побуті підтримував усю будівлю людських стосунків, надавав їм відносної стабільності і стійкості, здатності якоюсь мірою протидіяти руйнівному впливові дедалі глибшого розшарування сільської общини, було освячене віками шанобливе ставлення дітей до батьків. Народна точка зору однозначно розкривається в художніх образах пісень, чітко формулюється у відповіді сина матері:

Це було нормою життя. Але складність доль, несполучність характерів часто спричинялися до непорозумінь, драматичних конфліктів. І саме вони перш за все будили творчу уяву народу, вимагали його оцінки. Навряд чи в дійсності в усіх конфліктних ситуаціях винуватцями були лише діти. (В усьому загалі народних побутових пісень помітна виразна тенденція фольклору до об'єктивності, прагнення розкрити подібні ситуації з позицій і старшого і молодшого покоління). Але пісні, де мати виливає свої жалі, молить дітей про елементарну вдячність чи співчуття її самотній старості, виявляють тверду позицію народної етики, згідно з якою матері належало особливе місце в житті людини, в родині. Яскравих прикладів покарання дітей за зневагу до батьків чимало можна зустріти у баладах. Побутовим пісням як жанру не властиві трагічні розв'язки. Проте і в них виразно звучать мотиви можливої розплати у майбутньому за непошану до матері:

Повно і глибоко передано у піснях материнські почуття. Крізь душевний біль та гіркоту докорів її думка весь час повертається в минуле, коли діти («дочки мої, пави», «сини мої, соловейки») ще «падали з лави». Попри все, материнська любов лишається незмінною, як у цій невеликій пісні:

Композиційний паралелізм з дотриманням симетрії зовнішньої форми і використаний у першій частині паралелі образ надає переконливої щирості й правдивості природним материнським почуттям.

Взаємна любов та повага батьків і дітей передається і зображенням легкого життя дівчини в батьківському домі, дозвілля, явно перебільшуваного піснями, і протиставленням своєї матері й «чужої» — чи то мачухи, чи то свекрухи:

Болюче усвідомлення дітьми конечності батьків і водночас їх незамінності, думка про їхню смерть (можливу чи реальну — у піснях не завжди чітко розрізняються реальний факт та плід уяви) викликає образи сильні, часом несподівані й оригінальні:

Або:

І давнє звичаєве право, і традиційні форми сімейної моралі в родинних стосункдх відводили вагоме місце брату. За цими нормами на випадок смерті батька родини старший брат мав заступити його і, як батько, опікуватися меншими братами та сестрами. Стосунки братів та сестер, взаємну потребу одне в одному, турботу й уболівання братів за долю сестри, часто всупереч настроям і намовам братової, оспівали народні пісні:

Або:

Тепло взаємних почуттів чуємо в ласкавих епітетах, які знаходить пісня для своїх героїв: «братчик солоденький», «то не голуби, то братчики рідненькі», «браття соколята», «наша сестра красна, молода», «наша сестра хорошая, вродлива».

Беззахисність сестри передається через поширений у фольклорі символічний образ, розкритий у паралелізмі:

Поступове розхитування традиційних устоїв, нехтування прадавніми нормами моралі, що мало своє соціальне коріння, відбилося в багатьох піснях сімейно-побутової тематики. Окремі сюжети таких пісень відобразили різну міру руйнування родинних зв'язків, викликаного майновою нерівністю:

Брат з жінкою ховають зі столу обід, щоб не частувати біднішу сестру; брат не наважується прийняти на зиму сестру-вдову з дітьми; із сестер, запрошених братом у гостину, шанують лише багатших, а бідну зневажають, а то й виганяють. Часом і вся пісня будується на протиставленні бідної і багатої, зосередивши увагу на ставленні до них брата. І хоча пісня не дає прямих оцінок вчинкам своїх героїв, таке протиставлення підкреслює її викривальний пафос і посилює її дидактичний заряд:

Як підкреслював відомий український фольклорист О. І. Дей, «використання цього принципу в процесі художнього освоєння дійсності фольклором характеризується еволюцією від родинно-побутової до соціальної сфери, все більшим опануванням в процесі історичного розвитку суспільства громадських тем, які розкривають класові суперечності, а також тем родинно-побутового і морального плану, втілюваних через призму соціальних конфліктів».

Пісня, висловлюючи погляд народу, однозначно ставала на бік покривджених, викликала співчуття до них і часом на підставі всього робила узагальнення моралізаторського характеру:

Надзвичайно широко сімейно-побутова лірика розпрацьовує тему взаємин невістки й свекрухи, життя молодиці в чужій сім'ї. Мотиви цієї теми, виступаючи головними, акцентованими, створюють ряд окремих сюжетів. Водночас ми бачимо їх щедро розсипаними в піснях, що виділяються в інші теми, зокрема тих, що відображають взаємини подружжя, їх нюанси. Цілком природно, що й у піснях про життя невістки в свекрів не обходиться без зображення позиції чоловіка в конфлікті його дружини і матері. Пісню, як і життя, важко втиснути у вузькі рамки окремої теми.

Ще привільно живучи в батьківському домі, дівчина не раз замислюється про своє майбутнє. Хоч і невеликий її життєвий досвід, та він підказує реальну можливість найгіршого майбутнього, і вона заздалегідь оплакує його. Приреченість і відчай звучать в її звертанні до матері:

У центрі багатьох пісень — образ лихої свекрухи (рідше — свекра), яка веде перед у взаєминах «чужої чужениці» з іншими членами сім'ї — діверами, зовицями, а часто і з власним чоловіком. Незвична до чужих порядків, мусить молодиця звикати жити в неприязній задушливій атмосфері вороже настроєної сім'ї:

Побутовий конфлікт між невісткою й свекрухою часто викликався лише примхливістю старшої господині дому, яка, нарешті, мала можливість задовольнити свою владолюбність. І тоді невістка, якщо почувала себе рівнею чоловікові та його родині, могла опиратися такому гнітові хоча б словами. І навіть у випадках, коли свекруха дорікала молодиці її бідним посагом, та вміла відповісти з гідністю:

Створивши типізований образ свекрухи з притаманним йому набором семантичних рис і ознак, народна пісенність не обмежується лише цим типом, а прагне певної об'єктивності і звертається до інших граней взаємин цих двох персонажів, цим самим надаючи їм більшої об'ємності, глибини, життєвості. Пригадаймо позицію народної пісні, де свекруха — вже не свекруха, а перш за все мати, що перебуває у незгоді з недоброю чи невдячною дружиною свого сина і протиставляється їй, а також творів, де по один бік — образи невісток та зятів, а по другий — матері, несправедливо скривдженої ними. Тож родинно-побутові пісні, черпаючи матеріал у виняткових, драматичних ситуаціях, відобразили водночас широке коло різноманітних життєвих конфліктів:

Глибшому, виразнішому зображенню безрадісного життя молодиці в чужій сім'ї служить часто використовуваний прийом антитези, протиставлення дій, вчинків різних персонажів по відношенню до молодиці-невістки, образ якої в багатьох піснях є і емоційним, і сюжетним центром. Часто протиставляється свій рід або окремі його члени (батько, мати, брат, сестра) сім'ї свекрів (свекор, свекруха, дівер, зовиця). Інколи цей прийом з часткового перетворюється на композиційний принцип, зумовлює наскрізний рух думки:

Зображення, витримане з позиції одного героя і в тій самій ситуації, викликає необхідність повторення цілих синтаксичних структур, лексичних компонентів, що, на думку дослідників, допомагає гострішому сприйманню протиставлюваних персонажів.

Часом противагою свекрушиній уїдливості й зловорожості зображується ставлення чоловіка, поляризуються відповідно почуття неприязні та кохання, при цьому посилюючи взаємно одне одного, а відтак і загальний емоційний вплив пісні на слухача.

Хоч як важили для молодиці і характер свекрухи, і її ставлення до неї, та все ж визначальним у її житті в чужій сім'ї були стосунки з чоловіком.

Традиційна народна мораль, що виявила себе в найрізноманітніших формах народної творчості, в суперечці між коханням і розрахунком обстоювала кохання і право людини на щастя з коханим у шлюбі. І пісні сімейно-побутової тематики не цураються зображення злагоджених, приязних стосунків подружжя, часто, як ми бачили вже, всупереч недоброзичливості родини.

Проте вкрай рідко народні пісні вдаються до ідилічного зображення подружнього щастя. Його здебільшого доводиться постійно виборювати: зберігати в розлуці, позбуватися безпідставних підозрінь, ревнощів, відкидати людський осуд і поговір, лихі поради, притримувати власний крутий норов. Такі пісні поряд з відстороненим зображенням ситуації (часто у поєднанні з діалогом дійових осіб) часом передають її емоційне сприйняття чоловіком (а не лише жінкою), що створює можливість для більш широкого осмислення взаємин героїв, внутрішніх причин їхніх вчинків, настроїв.

Та все ж уяву творців пісень вабить безконечна складність людських доль, зображення драматичних сімейних конфліктів і викликаного ними психологічного стану героїв. Такий підхід до життєвого матеріалу давав можливість пісні виявити і передати слухачам широку гаму людських почуттів, глибше проникнути в духовний світ героїв, точніше, героїнь, бо ж здебільшого жінка, дружина, шлюб якої з різних причин став для неї тягарем, зосереджує на собі всю увагу. Напруженість стосунків подружжя, драматизм конфлікту має у піснях певну градацію, залежну від головних причин незгоди. Щоправда, не завжди ці причини і виявляються в піснях, і тоді вся увага зосереджується на почуттях, психологічному стані героїні. Пісня неначе вихоплює з життя якусь часом малозначущу, на перший погляд, ситуацію і розгортає перед слухачем пов'язані з нею переживання:

(На Буковині слово син часто вживається при звертанні до доньки.)

Лихий чоловік, або ще, як часто називають його пісні, «лиха доля», — головний призвідник страждань жінки. І хоча часто в піснях немає конкретних свідчень на підтвердження цього, почуття виражені у них переконливо й правдиво.

Для підкреслення конфлікту й відповідальності за нього чоловіка пісні користуються різними прийомами — цікавими сюжетними ходами в тому числі й гумористичними (як-от у піснях, де жінка хоче продати свою «лиху долю», тобто чоловіка, а його ніхто не купує); виразними порівняннями становища жінки при лихому чоловікові; шляхом виділення його з ряду інших осіб; протиставленням стосунків з чоловіком, з одного боку, і з рештою членів його родини — з другого. Так, у пісні «Ой піду я лужком-бережком, як маковий цвіт» хід думки стає «несподіваним» для слухача, порушує вже сформований у нього іншими творами стереотип уявлень про стосунки невістки і чоловікової рідні, виводить за межі звичайного, тим самим підсилюючи його інтерес. Характеристика свекра, свекрухи, дівера і т. д. є тлом, на якому неприязне ставлення з боку чоловіка стає особливо виразним:

В нашому прикладі цей композиційний прийом служить і виявленню причин емоційного стану героїні, розкритого на початку пісні:

Найчастіше головними причинами незгоди у піснях є відсутність взаємної любові та пиятика чоловіка. Тяжко страждає молодиця біля нелюба, та не менше й жінка, яка не люба чоловікові. Скільки гірких і не завжди справедливих докорів кидає вона матері, котра її — «як в болото коноплину зелену втоптала!» Не зовсім справедливих, бо ж мати, віддаючи її заміж, діяла, в кінцевому рахунку, не власною волею, а з примусу невблаганних обставин. Ці пісні відкривають слухачеві різноманітні відтінки жіночих характерів. Забита і залякана молодиця лише просить мужа не бити її вдень, а тільки вночі; відрадою для іншої стають материне й батькове співчуття та спогади про безхмарне дівування. І скільки страждань мали зазнати жінки, щоб так гірко і безжально (не лише щодо себе, а й щодо власної матері) бажати собі смерті:

Небажання упокоритися невблаганним обставинам, всупереч розсудливим материнським повчанням («Не журися, моє дитя, бо така твоя доля»), протест проти існуючого порядку речей виливало у піснях жіноцтво, обділене щастям. Хоч жінка і не могла перебороти обставин, вона не хотіла силувати свої почуття. Чимало прекрасних і сильних образів знаходять пісні для відображення стану героїні, сили її неприязні й рішучості:

Або:

«Такий гарячий і живий протест проти силування, — писав І. Франко, — свідчить іменно о тім, що силування те серед нашого народу — случай рідкий, що у наших дівчат дуже живе сильне почуття свободи власної волі...»

Не знаходило підтримки, викликало загальний осуд, в цілому заперечувалося народними морально-етичними нормами й жорстоке ставлення до жінки. Пісні засуджують це явище і самим фактом його зображення, і явною симпатією і співчуттям до жінки, що ними пройнята вся образна система творів, їхній зміст. Адже недаремне жінка просить не бити її вдень, а лише вночі або в коморі, щоб не видно було і не чутно було для інших, щоб не робити зі свого життя посміховиська, щоб не мати «встиду в лиці»:

Із ставленням до жінки пов'язував народ таке високе поняття, як честь, «гонор». «Збавив-єс ня гонорочку та й свій-єс утратив», — дорікає жінка чоловікові. Однозначність позиції, що її обирає народна мораль, висловлена в пісні ясно і лаконічно: «Чоловік би не бив жінку, якби при розумі».

Шлюб з примусу, з розрахунку обертався довічною мукою не лише для жінки, але часто і для чоловіка, приреченого жити поряд з не люблячою його жінкою або із нав'язаною йому нелюбою дружиною. Народна пісенність висвітлює останню ситуацію з різних точок зору — і з позиції ображеної жінки, що прагне запобігти чоловікової ласки, а часто і довести своє «право» на його любов, і передаючи тяжкі думки чоловіка, його смуток і відчуття безвиході. І не завжди ці різні позиції втілюються в окремих творах. Народна лірична пісня дуже часто в одному творі уміє поєднати почуття й думки різних ліричних героїв, непомітно перейти в минуле чи в майбутнє. Своя особлива логіка ліричних пісень, на думку російського фольклориста Н. Колпакової, пояснюється і виправдується силою ліричних емоцій, вкладених не лише в слова, а й у наспів, викликається станом роздумів, сплетінням спогадів і почуттів, часом уривчастих, виражених у цих піснях:

Відчай вів чоловіка найкоротшою дорогою до корчми. Але відчай спричинявся не лише і не стільки драмою особистих почуттів, сімейних незлагод, а й іншими життєвими обставинами соціального й економічного порядку, що з розвитком капіталістичних відносин на селі чимдалі дужче стискали селянина.

Народна пісня, узагальнюючи факти реального життя, не вдається до з'ясування чи бодай натяку на причини чоловікової пиятики. Вся її увага зосереджується на стосунках, які в цій ситуації складаються між подружжям, на душевних стражданнях жінки. І здатна вона не лише на скарги, докори, різкі слова й прокльони на адресу чоловіка, а й на відчайдушні вчинки, як-от у пісні, де героїня кидає чоловіка з дітьми і їде геть.

Виразним у піснях є і образ чоловіка-п'яниці, який вимальовується і з його власних вчинків, і зі сповідальних монологів жінки — не знаючий міри в пиятиці, ладний пропити все господарство, безжальний, жорстокий до дружини. Недаремне образ чоловіка-п'яниці часто зливається з образом нелюба, і тоді відчай героїні стає особливо гострим.

Глибокий психологізм народної сімейно-побутової пісні — і у правдивості й тонкості художнього зображення типових життєвих ситуацій, і у проникненні в найдальші куточки жіночої душі, де приховуються такі почуття й думки, в яких вона не завжди зізнається собі у буденному житті. Час від часу виринає несміливий спомин про несудженого коханого, що разом з нелюбом «ділять половину од серденька мого». І яка різниця в ставленні героїні до милого і до осоружного чоловіка: перший — славний, чорнявий, хороша врода, з карими очима, солодятко, з жалю протирає очі золотою хусткою; другий — препоганий, ще й невірний, поганий і рід його, в нього гірка губа, гірша полиночку і т. ін. І тут же наче випадковий прояв уламків ніжності до того ж таки гіркого п'яниці, і попри все — відчуття свого подружнього обов'язку, і болісне визнання переваг життя хоч з п'яницею, але в парі перед самотністю:

Сповна випивала горе і виносила на собі весь тягар життя жінка-вдова, особливо молода. «Нікому так не гірко жить, як бідній вдові», — визнає народна пісня. Традиційна народна етика виробила в селянському середовищі гуманне, співчутливе ставлення до неї та її дітей. Добре відомий баладний сюжет, де козаки карають смертю свого товариша, що зневажив і одурив удову. І переважна більшість пісень, що торкаються цієї теми, сповнена глибокого й щирого уболівання за її долю. Насправді, це образ чи не найдраматичніший в українському фольклорі. Пісні змальовують його як суб'єктивно, зсередини, через власні почуття, переживання, роздуми героїні, так і з позицій оточення. І це дозволяє не лише створити в цілому об'ємний, багатогранний образ, а й відчути психологічну складність взаємин удови з оточенням:

Змушена тяжко працювати, щоб прогодувати дітей, зважувати кожен свій не лише крок, а й погляд, щоб не накликати поговору, молода вдова хоч і не раз визнає марність прожитих літ, та все ж щосили опирається і наступу злиднів, і несправедливій славі:

Найбільший клопіт удови — це діти, що потребують батьківської опіки, та поле, що вимагає хазяйських рук. Тож не дивно, що молода вдова не втрачає надії на появу в її домі нового господаря. Але чи то козак виявляється недобрим до вдовиних дітей, чи то мати не радить синові брати вдовицю, — і тоді пісні сповнюються тугою за несправдженими мріями, які безжально перекреслило життя.

Пісні про вдову використовують мало не всі можливі засоби для якнайбільшого впливу на слухача, створення у нього стану співпереживання. Це і зворушливі сюжетні ситуації, і відвертість героїні, і багатство художніх тропів — від епітетів і прямих порівнянь до складних метафоричних образів.

Думка про долю вдовиних дітей, сиріт по батькові, в піснях про вдову виступає не основною, а факультативною, служить лише матеріалом для основного образу. Хоч би якою гіркою була їхня доля, та мати не приносила інтереси дітей в жертву своєму жіночому благополуччю:

З особливим зворушенням оспівує народна пісня гірку долю дітей-сиріт при мачусі, злій натурі якої не може протидіяти слабка воля батька. Нікого не лишали байдужими такі твори, викликали найрізйоманітніші думки і почуття. Пригадаймо прекрасне оповідання І. Буніна «Лірник Родіон», тонкі спостереження автора, його глибоке проникнення у світ переживань і слухачів, і виконавця пісні «Сирітка», лірника Родіона Кучеренка з Васильківського повіту.

Та й для дорослих дітей особливо болісною є втрата матері, її співчуття, добрих порад, турбот. Беззахисність сироти перед недоброзичливістю, а то й озлобленістю людей бачимо ми у піснях. Її становище не менш вразливе, ніж у вдови; тож не випадково ми чуємо прямий перегук образів у різних творах:

Або:

Але не лише тяжку тугу за втраченими батьками виплакує сирота в пісні. До печалі дітей додається ще й гірке усвідомлення злиденності свого становища, невеселих перспектив майбутнього:

Оплакує свою безщасність сирота, клене недолю скривджена невістка, марно спливають молоді літа за нелюбом чи п'яницею. Мало не кожна пісня на теми родинного життя містить подібні мотиви. Але є в народній пісенній скарбниці твори, що звучать, як стогін зболілої душі, їхній герой — просто людина, сімейний статус якої втрачає значення; в них немає конфлікту, а причини таких сумних емоцій окреслюються або дуже загально — біда, недоля, пригода, або наче ненароком кинутою згадкою про ворогів, нестатки, нелюба. У таких піснях і в подібних мотивах, вкраплених у твори з конкретнішими основними темами, цікавих втілень набуває абстрактне поняття долі, недолі, лихої долі. В образах пісень вона часто опредмечується чи навіть персоніфікується, мислиться, як щось непридбане чи втрачене людиною на зорі життя. Природним розвитком такого осмислення поняття є прагнення ліричного героя пісень відшукати свою долю у полі, в травах, у річці, в лісі або будь-що позбутися недолі:

Або:

А що в житті людини, зокрема жінки, її лиха доля втілювалася часто в цілком певних обставинах, то й у деяких піснях це поняття часом набуває конкретнішого змісту, стає синонімом образу чоловіка-п'яниці чи нелюба, позбутися якого несила, як і власної, призначеної від народження нещасливої долі.

Почуття, що панують у піснях про родинне життя, пов'язані переважно з гіркими моментами людського буття. Однак їхній діапазон надзвичайно широкий, з багатьма відтінками — від тихого смутку до розпачу, з якого герой бачить лише один вихід.

Для створення багатого почуттями внутрішнього світу героїв, для відтворення їх психологічного стану в складних життєвих обставинах пісні родинно-побутового циклу залучають широкий арсенал художніх засобів і прийомів, витворених народнопоетичною традицією.

Як помітили дослідники, ліричним пісням, і зокрема сімейно-побутовим, властива певна двоплановість змісту, створювана неоднозначністю використовуваних художніх образів. Їхній, так би мовити, зовнішній план — це зоровий образ твору, який постає завдяки численним художньо-описовим деталям, пов'язаним з навколишньою природою, з різними сферами людського життя. Скажімо, з пісень про родинне життя можна довідатися про деякі особливовті побуту народу, про його матеріальну культуру, вірування, передсуди, про різні види традиційної праці, домашнє господарство. У піснях виявляється і велика спостережливість народу, його увага до природного оточення.

Але звернення народної уяви до природи в ліричних сімейно-побутових піснях не лише створює зображальний план пісні, а обов'язково підкреслює її загальний тон, поглиблює виражені в ній почуття навіть тоді, коли певний образ вживається в своєму прямому значенні. Образами, навіяними природою, передається нездійсненність бажань героїв, — нещаслива молодиця мріє про орлові крила, щоб відвідати матір. Щедро розсипані в піснях прямі порівняння з предметами та явищами природи, які посилюють виразність зображуваних ситуацій та почуттів героїв, зокрема при використанні прийому протиставлення персонажів:

У своїй поетичній уяві людина звертається до природних стихій, рослин, птахів, тварин, яких пісня наділяє чутливістю і здатністю співпереживання людському горю. Орел, гуси, галка, зозуля несуть вісті до далекої родини, героїня чекає співчуття від гаю, діброви, місяця, зір, довіряє свою душу Дунай-річці.

А у випадках, коли образ природи набував переносного, символічного значення, тоді з'являється в ньому новий, глибинний зміст. Саме завдяки поетичному інакомовленню в пісні якнайповніше розкривається її внутрішній смисл, особливо виразними стають почуття її героїв, їхній настрій, переживання, болі. В різноманітності і багатстві народної символіки відбився довгий історичний шлях народної пісенної творчості, протягом якого в ній утвердилися численні образи-символи, значна частина яких зустрічається і в сімейно-побутових піснях. Деякі символічні образи мають досить стійке значення, інші ж якнайповніше розкриваються в контексті конкретної пісні, тісно пов'язані з її змістом.

Сімейно-побутові пісні, як ми бачили, в цілому сумні, невеселі. І найчастіше зустрічаємося в них із символами поняття горя. Високий рівень асоціативного мислення народу-митця, спостережливість і почуття прекрасного створили широке коло символічних образів для численних відтінків, нюансів цього поняття. Оскільки горе — почуття, близьке ліричним пісням й інших тематичних груп, не лише сімейно-побутовим, то варто відзначити, що його символіка — це символіка народної лірики загалом. Скажімо, наприклад, щоб відтворити почуття розлуки, наголосити на її непереборності, на перешкодах до її подолання, пісня використовує образи простору — широка річка, ліс, поле, море, розлив ріки, гори, туман, заросла стежка, шумлячі дерева тощо.

Чи не найбільша роль у створенні широкого кола символічних уявлень належить художньому паралелізму, який зіставляє два образи — один у прямому, другий у переносному значенні, причому зіставлятися (і протиставлятися) можуть і персонажі, і дії. Особливо часто паралелізм виступає як елемент композиції — в зачині пісні, на який припадає велике емоційне навантаження у створенні її настроєвості. Навіть не зв'язаний з подальшою сюжетною ситуацією, він, однак, визначає атмосферу пісні, її скорботну тональність. Але найчастіше образ-паралель зачину поглиблюється усім змістом твору:

Особливо тонко відтворюються людські почуття в піснях, де перша частина паралелі розвивається в самостійну картину, символічний смисл якої розкривається в реальній ситуації:

Важко переоцінити роль цього художнього засобу в створенні поетичної образності пісень про родинне життя; його форми багатоманітні і художні можливості майже невичерпні.

Дещо менш поширеним тропом у створенні художньої образності сімейно-побутових пісень є метафора. Проте в цій тематичній групі вона представлена в найрізноманітніших формах — від простіших, як, наприклад, метафоричний епітет до персоніфікацій символічного характеру, які становлять єдине ціле з художньою ідеєю твору.

Метафоричні епітети в піснях завжди конкретні і являють собою зіставлення персонажів з об'єктами рослинного чи тваринного світу. Часто в них втілюються народні уявлення про красу, мужність тощо: «мої сини, мої соколи, а дочки голубочки», «дочки мої пави», «сини мої, орли мої да ще й соловейки». Більш розгорнуті метафори дають можливість створення особливо виразних, непересічних, часом несподіваних образів:

Або:

Зустрічаємо ми і т. зв. реалізовану метафору, прийом дуже яскравий і місткий:

Неможливо виділити в народній пісні щось більш чи менш важливе, головне чи другорядне в її художній тканині — все в ній творить неперевершену красу, збуджує у слухача істинні, високі почуття. Чимало важить і звуковий образ пісні, в створенні якого (окрім найважливішого — мелодійного малюнка і особливостей виконання, чого ми в даному випадку не торкаємося) беруть участь художні прийоми усіх рівнів — тих, що зумовлюють її композицію, особливий синтаксис, багатоманітність стилістичних фігур, витончену гру звуками у словах, зокрема у римах.

Народні ліричні сімейно-побутові пісні, що створювалися і активно розвивалися в минулі історичні епохи, стали своєрідним художнім документом життя народу. Та все ж основне в них — людські почуття, роздуми, страждання, що лишаються майже незмінними впродовж століть. І це загальнолюдське, втілене у форму прекрасного, не може не знайти відгуку і в наших сучасників.