Банківське кредитування ЗЕД

Реферат

Розрізняють два види факторингу — конвенційний (широкий) і конфіденційний (обмежений). Історично першим виник конвенційний факторинг. У сучасних умовах це універсальна система фінансового обслуговування клієнтів, що включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками і покупцями, страхове кредитування, представництво тощо. За клієнтом зберігається тільки виробнича функція. Така система дає змогу підприємству-клієнту скорочувати витрати виробництва і реалізації продукції.

Таке факторингове обслуговування звичайно здійснюється з "дисконтуванням фактур". Це означає, що банк купує у свого клієнта право на одержання грошей від покупців, при цьому відразу ж зараховує на його рахунок близько 80 % вартості відвантаженого товару, а іншу частину суми — в обумовлений термін незалежно від надходження грошей від дебітора. По суті це кредит під відвантажені товари, за які клієнт сплачує визначений процент.

В останні роки значного поширення набув конфіденційний факторинг, що обмежується виконанням тільки деяких операцій: поступка права на одержання грошей, оплата боргів тощо. Він є формою надання постачальникові — клієнту факторингу — кредиту під відвантажені товари, а покупцеві — клієнту факторингу — платіжного кредиту. За проведення факторингових операцій клієнти вносять передбачену в договорі на обслуговування плату, що за своїм економічним змістом є процентом за кредит.

Розрізняють відкритий і закритий факторинг. При відкритому факторингу покупця повідомляють про те, що в угоді бере участь фактор (посередник). У випадку ж закритого факторингу покупцю не повідомляють про наявність факторингового договору.

У світовій практиці вартість факторингових послуг складається з двох елементів: плати за обслуговування (комісії) і плати за надані в кредит кошти. Плата за обслуговування стягується за звільнення від необхідності вести облік, за страхування від появи сумнівних боргів і розраховується як певний процент від суми рахунків-фактур. Розмір цієї плати може варіювати залежно від масштабів виробничої діяльності постачальника і надійності його контрактів, а також від експертної оцінки факторинговим відділом ступеня ризику неплатежу і складності стягнення коштів з покупців і становить у середньому 0,5—3 % від вартості рахунків-фактур. Розмір плати за обслуговування може визначатися не тільки у процентах від суми платіжних вимог, але і шляхом встановлення фіксованої суми. Наприкінці кожного місяця банк підраховує належні йому комісійні проценти, а також виявляє залишок неінкасованих фактур, на який виписується рахунок, що передається клієнтові.

Плата за надані у кредит кошти. Якщо проводиться попередня оплата, то розмір її розраховується за період між викупом платіжної вимоги і датою інкасування. Плата за кредит у більшості країн зазвичай на кілька відсоткових пунктів перевищує ставки, що застосовуються банками при короткостроковому кредитуванні підприємств. Це пов'язано з необхідністю компенсації додаткових витрат і ризику факторингового відділу банку.

Існує ряд причин, з яких факторинговому відділу невигідно попередньо сплачувати повну вартість боргових зобов'язань. Насамперед можливі спірні моменти і помилки у рахунках. Якщо постачальник припиняє свою діяльність або з будь-яких причин порушує умови факторингового договору, то факторинговий відділ не має іншого страхового покриття попередньо сплачених сум, окрім самих платіжних вимог. Таким чином, різниця в 10—20 % від вартості рахунків-фактур потрібна для того, щоб за необхідності можна було компенсувати попередньо оплачені суми. Це цілком відповідає факторинговій практиці країн з розвиненою ринковою економікою.

Отже, факторинг — це особливо вигідна для підприємств дрібного і середнього бізнесу форма фінансування, що дає змогу експортерам сконцентруватися на виробничих проблемах. Вона прискорює одержання більшої частини платежів, гарантує повне погашення заборгованості і знижує витрати на ведення рахунків. Факторинг дає гарантію платежу і звільняє постачальників від необхідності брати додаткові і дуже дорогі кредити в банку. Все це сприятливо впливає на фінансове становище підприємств.

Операцією, подібною до факторингу, є форфейтинг — одна з форм короткострокового й середньострокового кредитування зовнішньоторговельних угод у формі придбання банком платіжних зобов'язань, поданих у формі векселів, без права зворотної вимоги до продавця. На відміну від факторингу форфейтинг виключає регрес до експортера. Основними учасниками такої угоди є продавець (експортер, який приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів і звільняється від усіх ризиків, пов'язаних з отриманням платежу за векселями), а також покупець (імпортер), форфейтер (покупець векселя чи той, хто здійснює плату за векселем при кредитуванні у формі форфейтинга) і гарант.

При форфейтуванні продавець вимоги, наприклад, переказного векселя, захищає себе від будь-якого регресу (регрес — зворотна вимога відшкодування сплаченої суми) включенням до індосаменту слів "без обороту". Продавцем векселя, що форфейтується, зазвичай є експортер; він акцептує його як платіж за товари чи послуги і прагне передати всі ризики і відповідальність за інкасування форфейтера (тобто банк, що обліковує векселі) в обмін на негайну оплату готівкою. Форфейтер, придбавши платіжні зобов'язання, відмовляється від свого права висувати зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов'язання.