Головними цілями державного регулювання трансферу технології є створення оптимальних умов для ефективної реалізації національного та іноземного науково-технічного потенціалу всередині країни і за кордоном, а також забезпечення надійного захисту національних ринків від захоплення іноземними конкурентами. Діючі у країнах системи державного регулювання технологічного обміну мають низку функцій: — створення законодавчо-нормативної бази, яка забезпечує національним підприємствам умови для вільного обміну технологією усередині країни і на світовому ринку; — охорона об'єктів інтелектуальної власності; — запобігання безконтрольному вивезенню високих технологій в інші країни; — контроль за дотриманням антимонопольного законодавства; — контроль за ліцензійними договорами про закупівлю закордонних технологій; — укладання міжурядових договорів і участь у міжнародних угодах, які стосуються взаємного обміну технологіями між країнами-учасницями, а також передачі технології в інші країни. Основні принципи державного регулювання економічних відносин в галузі інтелектуальної власності базуються на загальноприйнятих у світовій практиці підходах, суть яких зводиться до таких основних методів регулювання: — вплив на систему ліцензування прав на об'єкти промислової власності (видача примусових ліцензій, надання прав на використання об'єктів промислової власності в режимі відкритої ліцензії тощо); — економічні санкції за порушення прав патентовласників і авторів; — надання податкових пільг на різні види інноваційної діяльності; — цільове державне фінансування інноваційних програм і проектів. У сучасному світі передача технології пов'язана з великими труднощами та ризиками політичного, оборонного та іншого характеру. Можливі такі причини обмеження передачі технології: — конкурентна боротьба на світовому ринку; — прагнення утримати технологічне лідерство; — вимоги національної безпеки; — політичні та ідеологічні мотиви; — збереження вітчизняних робочих місць; — національні технічні стандарти; — вимоги міжнародних угод. |