Державне та міждержавне регулювання передачі технології

Реферат

Найважливішими виконавчими структурами в міжнародному механізмі передачі технології, які забезпечують швидкий пошук партнерів, стали міжнародні регіональні Центри трансферу технологій і посередницькі фірми маркетингу науково-технічного обміну.

У Європі таким Центром є Європейська асоціація професіоналів у галузі трансферу технологій і сприяння інноваціям, створена за підтримкою ЄС у 1984 р. Основна її мета — сприяти розвитку професійних служб сприяння інновацій у Європі. До складу Асоціації входять університети, державні дослідницькі центри, інноваційні центри, фінансові установи й ін. Членами асоціації є консультанти з інновацій, інжинірингу; технологічні брокери і радники з питань інтелектуальної власності, спеціалісти за базами даних, організатори технологічних і торгових ярмарків та ін.

Національна законодавчо-нормативна база як засіб державного регулювання в галузі інтелектуальної власності представлена системою законів, підзаконних нормативних актів, постанов, розпоряджень, інструкцій, правил у галузі патентно-ліцензійної, зовнішньоекономічної, антимонопольної діяльності, оподатковування, контрактного права, регулювання інвестицій тощо.

Патентне законодавство в різних країнах світу, як правило, включає блок законів, які передбачають правову охорону і використання різних об'єктів промислової власності, що визначається їх різноманіттям і специфікою. Окремими законами регулюється порядок охорони і передачі прав на основі ліцензійних договорів на винаходи, промислові зразки і корисні моделі, а також товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження. Специфіка передачі прав на досягнення в галузі рослинництва, програми для ЕОМ, бази даних, топології інтегральних мікросхем та інші об'єкти авторських і суміжних прав відображається у відповідних законах про їх охорону і використання.

Патентні закони практично всіх країн світу передбачають обов'язковий порядок укладання ліцензійних договорів при наданні патентовласниками виключних прав, що їм належать, на винаходи й інші об'єкти промислової власності зацікавленим особам. Вони запроваджують санкції за будь-яке використання винаходів, які охороняються патентами, без згоди на це патентовласників.

Патентні законодавства передбачають обов'язковий порядок письмового оформлення ліцензійних договорів на передачу права на користування винаходами, промисловими зразками, корисними моделями, товарними знаками й іншими об'єктами промислової власності. Крім об'єктів промислової власності, які є предметами ліцензійної торгівлі, у патентних законах визначені різні види ліцензій, які використовуються у внутрішній та міжнародній торгівлі (зворотні, перехресні, примусові, відкриті, обов'язкові і субліцензії). Відповідно до закону за ліцензійним договором можуть бути надані невиняткова, виняткова і повна ліцензії, передбачена також можливість відступлення права на патент на основі договору купівлі-продажу. Аналіз патентного законодавства країн світу дозволяє скласти класифікацію усіх видів ліцензійних договорів за певними ознаками, котрі можуть бути використані сторонами при підготовці ліцензійного договору.

Патентні закони більшості країн визначають порядок реєстрації ліцензійних договорів і угод про відступлення права на патент. Реєстрація ліцензійних договорів може мати обов'язковий і добровільний характер, однак незареєстровані ліцензійні договори, як правило, вважаються недійсними щодо третіх осіб, які пред'являють претензії за порушення їх прав у зв'язку з договором.

При реєстрації ліцензійних договорів в окремих країнах здійснюється контроль щодо їх відповідності діючим у країні законодавчим актам у галузі ліцензійної торгівлі.

В наш час у практиці закордонного ліцензування широко використовується антимонопольне законодавство, яке захищає інтереси національних продавців і покупців ліцензій, спрощує процес переговорів при укладанні ліцензійних договорів і сприяє вирішенню спірних питань і протиріч при їх розгляді у судах і арбітражах.

Законодавство про обмін технологіями регулює порядок укладання, схвалення, введення в дію, реєстрації і виконання ліцензійних договорів та інших комерційних справ з передачі науково-технічних досягнень, причому в деяких країнах воно є частиною законодавства про зовнішню торгівлю.

Порядок продажу і купівлі ліцензій установлюється законодавством відповідно до цілей надання прав на використання об'єктів інтелектуальної власності: підтримка і створення умов для продажу ліцензій на внутрішньому і міжнародному ринках, контроль за експортом високих технологій і дотримання міжнародних зобов'язань з передачі технологій.

Якщо в більшості промислово розвинутих країн порядок передачі технології значною мірою лібералізований, а законодавче регулювання спрямоване в основному на охорону прав промислової власності, припинення несумлінної конкуренції і запобігання безконтрольного вивезення технологій, то в законодавстві країн, що розвиваються, орієнтованих на купівлю закордонної технології, увага зосереджується на контролі за технічним рівнем, актуальністю придбаних технологій для економіки країни, витратою валютних коштів, а також на захист місцевих товаровиробників від закордонних монополій і вирішення проблем зайнятості.

Порядок укладання і виконання ліцензійних угод на імпорт технологій у закордонних країнах, як правило, поширюється не тільки на ліцензійні договори, які стосуються придбання прав на об'єкти промислової власності, що охороняються, але і на ноу-хау, інші результати науково-технічної діяльності.

Важливим засобом проведення ліцензійної політики в закордонних країнах є участь держави в регулюванні патентно-ліцензійного обміну. Урядові органи різних країн безпосередньо беруть участь в укладанні міждержавних угод у сфері науково-технічного співробітництва, що сприяють комерційному обміну технологіями на ліцензійній основі. Роль держави в подібних угодах полягає у визначенні найважливіших напрямків і проектів співробітництва між країнами, реалізація яких здійснюється приватними компаніями. У таких проектах, як правило, використовується значна кількість об'єктів промислової власності і ноу-хау, що передаються за допомогою укладання ліцензійних договорів.

Використана література

1. Авдокушин Е. Ф. Маркетинг в международном бизнесе: Учеб. пособие. — М.: ИТК "Дашков и К", 2002. — 328 с.

2. Мельничук А. П. Внешнеэкономическая деятельность. Международный обмен технологиями. — М.: Экмос, 2003. — 144 с.

3. Внешнеэкономическая деятельность предприятий: Учеб. для вузов / Под ред. Л. Е. Стровского. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: ЮНИТИ, 2003. — 847 с.

4. Дроздова Г. М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства: Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2002. — 172 с.

5. Кириченко А. А. та ін. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. — К., 2000. — 468 с.

6. Международный маркетинг: Учеб. пособие для вузов / Под ред. Г. А. Васильева, Л. А. Ибрагимова. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. — 199 с.

7. Моисеева Н. К. Международный маркетинг: Учеб. пособие. — М.: Центр экономики и маркетинга, 1998. — 320 с.

8. Прокушев Е. Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб.-практ. пособие. — М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. — 208 с.

9. Прямі іноземні інвестиції та технологічний трансфер у пострадянських країнах / За ред. Д. Дайкера. — К.: К.І.С., 2003. — 202 с.

10. Румянцев А. П., Румянцева Н. С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посіб. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 377 с.

11. Ступницький О. І. Економічна глобалізація як основа транснаціоналізації передачі технологій // Вісник Київ. ун-ту їм. Т. Шевченка. — К., 1998. — Вип. 10. — С. 49—56. — (Сер. "Міжнародні відносини").

12. Циганкова Т. М. Міжнародний маркетинг: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1998. — 120 с.