Творчість Петра Козланюка

Петро Козланюк народився 12 серпня 1904 р. в с. Перерив Коломийського повіту. Дебютував як прозаїк 1925 р. Перша збірка оповідань «Хлопські гаразди» вийшла 1928 р. у Харкові. До 1939 р. вийшло друком дев'ять збірочок прози, сім із них — в Україні.

Під час Великої Вітчизняної війни працював військовим кореспондентом, на радіостанції «Дніпро», у 1943 р. видав збірку памфлетів і фейлетонів «Парад мерців». 1944 р. повернувся до Львова, працював редактором, обіймав різні адміністративні посади. 1960 р. виходять твори П. Козланюка у трьох томах.

Протягом усього творчого життя у своїх оповіданнях і новелах П. Козланюк залишився вірним одній темі — життя трудового селянства Західної України. Темний, неписьменний, покривджений, затурканий селянин, доведений до відчаю окупаційним польським режимом, — типовий образ більшості його творів раннього періоду («Письма», «У лікаря», «Варіят», «На рибу», «Діти» та ін.).

Суворий реалізм, простота й доступність таких новел і оповідань зумовлені творчими принципами письменника: згодом у статті «Про себе та про літературу» (1958) П. Козланюк зізнавався, що розповідав про те, що «сам бачив, пережив і знаю».

Ще одна прикметна особливість творчої індивідуальності письменника: його персонажі дотепні, кмітливі, уміють кепкувати і з себе, і з тих не вельми радісних ситуацій, в які потрапляють. Гумор П. Козланюка — ще одна форма «сміху крізь сльози», де просвітлено гіркувато-сумну усмішку, а не трагікомічний пафос: «Щаслива думка», «Сільська поезія», «Клопоти Борбунихи».

У розробці соціальної проблематики письменник у творах 20-х — початку 30-х років звертається до перших, часто неусвідомлених поривів соціального протесту, бунтарства, пробудження політичної свідомості («В селі», «Вогонь», «Діти» та ін.). З другої половини 30-х політична боротьба стає лейтмотивом ряду оповідань, таких як «Лист», «Засуджений», «Боротьба», «Остання ніч» та ін., однак художній рівень більшості цих творів невисокий, даються взнаки плакатність, публіцистичність, схематизм у змалюванні персонажів, бо політик все виразніше починає перемагати художника.

П. Козланюк написав також роман-хроніку «Юрко Крук», над яким почав працювати ще з середини 30-х років, а завершив лише у 1956 р. Сприяло роботі автора, за його свідченням, читання роману У. Самчука «Волинь», який здобув широкий розголос на західноукраїнських землях у середині 30-х років. Юрко Крук і головний персонаж «Волині» Володько Довбенко — ровесники, їх духовне формування відбувається в однакових суспільно-політичних умовах, з яких визначальними стають перша світова війна, політичні події міжвоєнного двадцятиріччя. Але в ставленні до цих подій письменники в політичних поглядах були антиподами.

«Юрко Крук» — це широке реалістичне полотно в дусі кращих традицій української епіки, коли життя центрального персонажа розкривається в родинно-побутовому і суспільно-політичному контексті часу. Історико-хронікальний виклад подій (цьому сприяло авторове вміння будувати діалоги, помічати виразисті деталі тощо) дає романісту можливість розкрити шлях фізичного та духовного змужніння головного героя.

Небагато письменників змогли відреагувати на складну й водночас трагічну історію возз'єднання західних і східних земель України так, як це зробив у щоденнику О. Довженко (запис від 30.VI. 1945 p.): «Об'єднались всі вкраїнські землі. Буде єдине стадо і єдин пастир. Усі тепера будемо однакі»... І далі трагічні віщування: «... і вишлем до Сибіру, і будемо тихенько ненавидіти одне одного і топити, перевиконуючи план при всякій нагоді».

Оптимістично-героїчний тон присвячених возз'єднанню останніх розділів роману «Юрко Крук» відповідав тим офіційним стандартам літератури соціалістичного реалізму, за якими губиться повнота і глибина життєвої правди. Ця ж ілюстративність, соціологізація художнього матеріалу властиві повісті «Весна» (1947—1964), ряду оповідань цього періоду.

Доробок письменника нерівноцінний, але в кращих його творах відбита художня правда про життя, думи й вболівання людей Західної України.