Творчість Олександра Копиленка

О. Копиленко народився 1 серпня 1900 р. у м. Краснограді на Харківщині. У 1917—1920 pp. в періодиці з'явилися його перші літературні твори. А 1923 р. у «Бібліотеці селянина» вийшла перша книжечка з трьох оповідань «Кара-круча».

Про О. Копиленка заговорила критика, коли 1925 р. вийшла його збірка оповідань та повість «Буйний хміль». Найперше привертала увагу тематична розмаїтість оповідань. Автор вільно почувався не лише в органічній для нього селянській стихії, а й у міському середовищі. Така розкутість відчувалася й у письмі: тут ліричність набувала забарвлення то романтизму, то сентименталізму, а врешті відчувалося, що авторові притаманна епічність з реалістичною, навіть натуралістичною тональністю, зокрема, коли йшлося про село періоду громадянської війни («Буйний хміль»).

У новій збірці оповідань «Твердий матеріал» (1928) поглиблено трактуються проблеми з життя уже провінційної інтелігенції — вразливого барометра на морально-політичні настрої в суспільстві.

Дедалі чіткіше проступають більш масштабне осмислення дійсності, більша схильність до епічно-реалістичного світосприйняття. У вересневому та жовтневому випусках альманаху «Літературний ярмарок» (1929) з'явився його роман «Визволення», що зацікавлює і нині умінням автора будувати напружений сюжет, психологічно вмотивовувати поведінку героїв. Письменник намагався чесно відтворювати життя. Тому комуністична експансія на Україну була для нього тою трагедією, що розколола націю, призвела до братовбивчої війни. Петро Гамалія пішов «з червоним прапором за свою Україну», а молодший брат Антін «надіявся на жовто-блакитні легіони». Невдовзі старший засудив через ревтрибунал молодшого на десятилітнє ув'язнення, ствердивши так свій перший крок переможця.

Як застереження флагманам нової системи звучать «крамольні думки» інженера Гайдерна про те, що на очах твориться прірва між словом і ділом: замість обіцяної демократії — диктатура з терором, після «ворожої» буржуазної інтелігенції почалося цькування й нової. Утвердженням класової кастовості людей плодиться підлабузництво й бюрократизм.

Роман з'явився перед закриттям «Літературного ярмарку», в розпал інспірованого органами ДПУ «процесу СВУ». Не важко здогадатися, як зустріла його одіозна критика.

Розправа над «Визволенням», очевидно, глибоко вразила О. Копиленка, тоді вже досить відомого письменника. І він зробив різкий поворот на своє виправдання. Невеликий за обсягом новий роман «Народжується місто» (1932) — про будівництво міста для робітників Харківського тракторного заводу — було написано й видано досить оперативно. А потім як один із кращих (в ньому справді було чимало живих сторінок) «виробничих» романів він видавався надто часто.

І все ж письменник шукав шляхів залишатись самим собою. Завзятий рибалка й мисливець, він писав і для дітей, оповідаючи привабливі історії з життя рослин і тварин. Тож дитяча література й була для нього тим прихистком, де можна було перебути певний час. Втім, епік не міг утриматися у завузьких для нього рамках творчості лише для наймолодшого читача. У 1936 р. виходить роман «Дуже добре», а через два роки — «Десятикласники». Дилогія набула досить гучного розголосу серед підлітків та юнацтва. Письменник у загальних обрисах зумів показати життя школи (як учнів, так і вчителів) другої половини 30-х років: зобразив чимало прикметних подробиць тогочасного ідеологічно-зашореного життя. Та саме ці романи найбільш і засвідчили, що О. Копиленко, зіркий реаліст, автор роману «Визволення», уже не зміг позбавитися ідеологічного тиску.

Лише низкою гострих спостережень впізнавався О. Копиленко і в повоєнному романі «Лейтенанти» (1947), де до зруйнованого господарства прибуває вчорашній фронтовик і з тяжкої розрухи досить швидко (з допомогою, як правило, згори) виводить його у передові.

Незабаром письменник знову повертається до літератури для молодшого шкільного та навіть дошкільного віку. Циклами оповідань («Як вони поживають», «Весняна дорога») про мешканців природи, про пізнання дитиною великого світу він здобувся на авторитетне визнання в цій галузі літератури.

Середина 50-х років, коли суспільство виходило з мороку сталінської доби, спонукає О. Копиленка до пошуків нових резервів творчості. Він працює над романом із життя сільської школи «Земля велика» (1957), у якому діють люди уже в реальніших умовах, переповнених щоденними побутовими й професійними конфліктами, виборюванням права на особистісне світосприймання. На жаль, це був останній твір О. Копиленка.