Творчість Івана Крушельницького

Народився І. А. Крушельницький 12 листопада 1905 р. у Коломиї в родині інтелігентів, здобував освіту у Відні (до того були — гімназія, університет, навчання у Празі). Після цього недовгий час працював на посаді учителя в Стрийській гімназії, згодом переїхав до Львова. Писати почав рано, друкував свої твори в «Літературно-науковому віснику», «Червоному шляху» та інших періодичних виданнях. У творчих зацікавленнях поета простежуються впливи західноєвропейської літератури, зокрема німецької та австрійської. Знаючи кілька іноземних мов, він перекладає з німецької Вольфа Бірога, Іргіна Егенбрехта, Віллі Р. Фезе, Гуго Гофмансталя, досліджує Артура Шніцлера, захоплюється імпресіоністичною манерою його казок. Одним із своїх учителів визнає Гуто Гофмансталя: йому присвячено збірку «Весняна пісня», дослідження та есеї. У перших поетичних збірках «Весняна пісня» (1924) і «Юний спокій» (1929), куди увійшли вірші 1920—1924 pp., простежуються впливи українського модерну. Переважно це виявлялося в імпресіоністичній манері письма, бо на противагу українській модерністській поезії, мотивам смутку, болю, безнадії, поезія І. Крушельницького відкривала світ сонця, весняних настроїв і сподівань.

«Весняна пісня» — це лірика станів душі, що прагне гармонії і знаходить її в злагоді з природою. Наскрізні образи збірки: весна, сонце, спів. У поетичному відтворенні світу, передачі настрою він — вроджений художник; малюнок, акварель — переважаючі засоби художньої виразності.

Метафора, як улюблений засіб художнього зображення, приваблює своєю несподіваністю й точністю, сполученням барв і гри світла: «Сонце спливає в розтоплений блеск топазного світла долини»; «на лоні чорних хмар за ударом удар — арфи на хмарах». Чимало тут і від поетики раннього П. Тичини («Ромашка розкинула вії...»).

Найбільша творча активність І. Крушельницького припадає на «новошляхівський» період (1929—1932). Він багато й плідно працює в різних жанрах і друкується здебільшого на сторінках часопису «Нові шляхи». Тут вміщено його драми «На скелях», «Мури й межі», «Спір за мадонну Сільвію», поезії й цикли (більшість увійшла до збірки «Бурі і вікна», 1930); мистецтвознавчі розвідки, переклади. Виступає він також із оглядами й рецензіями на поетичні збірки. Окремими виданнями в цей час виходять дослідження «Святослав Гординський», «Спиридон Черкасенко», «Шляхи сучасного театру», «Джерела творчості Ярослава Галана», поеми «Радощі життя» (1929) і «З-над прірви» (1931), драма «Спір за мадонну Сільвію» (1930), збірки «Бурі і вікна» (1930), «Залізна корова» (1930). Ідеологічно поет еволюціонізує в бік лівих сил, стає одним із ініціаторів групи ЗУМО з її друкованим органом «Альманах лівого мистецтва». У першому номері цього альманаху він закликає до творчого об'єднання митців, здатних творити для «працюючого класу».

У 1929 р. після утворення групи «Горно», декларації її платформи у «Вікнах» І. Крушельницький фактично засвідчує свою солідарність із платформою «Вікон». В його ліриці, аж ніяк не позбавленій молодого естетичного індивідуалізму, починають гучніше звучати соціальні мотиви. Втім, І. Крушельницький залишається на позиціях модернізму, що стає очевидним як у поезії, так і в драматургії. Найбільш вагомою в його поетичному доробку є збірка «Бурі і вікна» (1930), де достоту виявились основні риси його поетики. Збірка має чітку композицію: складається з двох частин «Настрої вечірньої години» і «Вікна». Мотиви першої — особистісні, це лірика інтимних переживань; другої — вірші громадянського звучання.

Безжурність, радість земного існування поступаються тут місцем настроям елегійного смутку та зневіри («не бачити мені вже більш обнови, не пережить весни і серця бур»). Ознаки оптимістичнішого світопочування засвідчені у другій частині збірки.

У 1931 р. вийшла ще одна збірочка — «Залізна корова», до якої, крім віршів, увійшла поема «З-над прірви». Відгомоном жахів імперіалістичної війни перейнята поезія «Лісова осінь», відчуття зростаючого вибуху народного гніву декларується у вірші «Положили шини».

На увагу заслуговує поема «З-над прірви» (вийшла також окремим виданням). Драматична за змістом, вона в експресивній формі відтворює картини голоду, здатного знищити в людині її людяну сутність. За всієї художньої виразності й експресивності, віршам І. Крушельницького бракує конкретно-історичних реалій, чіткої адресації авторської інвективи. Це дало поживу для пролетарської критики з її апологетикою виключно класового підходу до оцінки літературних явищ.

Основна ідея написаної 1930 р. драми «Спір за мадонну Сільвію» — пошук ідеалу краси й мистецтва. Побудовану на античному сюжеті драму критикували (за «міщанство»), що й завадило її постановці на сцені.

1924 р. в журналі «Червоний шлях» з'являється його дослідження «Драматурги німецької модерни останніх літ», а 1931 р. виходить праця «Шляхи сучасного театру». Художність — основний критерій в оцінці І. Крушельницьким явищ мистецтва, і, викладаючи свої естетичні критерії, він входив у дедалі більші суперечності з «вікнівцями».

В дослідженні «Джерела творчості Ярослава Галана» (1931), І. Крушельницький доходить висновку, що перша драма Я. Галана «Дон Кіхот з Еттенгейму» — плагіат з Верфелевої «Хуарес і Максиміліан». На захист Я. Галана стали «вікнівці». І творчість Крушельницького зазнала огульної хули в дусі найкращих зразків вульгарно-соціологічної критики.

1932 р. І. Крушельницький переїздить до Східної України, переживає нове творче піднесення. Із захопленням вдивляється в «нове» життя, збиваючись у поезії на голу декларацію й риторичне уславлення громохкого індустріального світу. Але ці свідчення «пролетарськості» українському митцеві вже зарадити не можуть: 1934 р. його безпідставно заарештували і в ніч з 16 на 17 грудня стратили.