Творчість Михайла Могилянського

Як письменника його не знає сьогодні ні український, ні російський читач. М. Могилянський — це ще одна трагічна літературна доля, — адже більшість його художніх творів залишилося в рукописах.

Народився М. Могилянський 22 листопада 1873 р. в Чернігові, в сім'ї юриста. Тут закінчив класичну гімназію, після якої вступив до юридичного факультету Петербурзького університету.

Як літератор М. Могилянський заявив про себе спершу російськомовними драмами («Мираж» — 1902; «Тина» — 1904; «Усталые» — 1906) та критичними працями («Три стихотворения в прозе» — 1895; «Поэзия Надсона» — 1897; «Критические наброски» — 1898; «О культурном творчестве: украинская проблема» — 1916). Але він постійно популяризував українську літературу, друкуючись в російських періодичних виданнях. Ерудиція письменника, знання іноземних мов давали йому змогу бути постійним автором «Нового Енциклопедичного словника» Брокгауза і Єфрона. Тут вміщені, зокрема, його статті про М. Вербицького, В. Винниченка, М. Вороного, Л. Глібова, М. Драгоманова, В. Забілу, М. Заньковецьку, М. Коцюбинського, Панаса Мирного, О. Олеся. Статті про видатних діячів вітчизняної культури дали ґрунт для наступних літературознавчих розвідок.

Важко передбачити, як могла скластися подальша творча біографія М. Могилянського, якби не його дружба з М. Коцюбинським. Бо саме він остаточно схилив молодого літератора до українського письменства. Перші оповідання прозаїка почали з'являтися в «Літературно-науковому віснику» та «Українській хаті». Згодом усі вони увійшли до збірки «Оповідання» (Петроград, 1916).

Вже у цій збірці, проектуючи людину як біологічний феномен на соціальний ґрунт, М. Могилянський заглиблюється у пошуки «людського в людині», тих моральних параметрів, завдяки яким їй вдавалося б залишатися на рівні своїх найвищих духовних можливостей. Це інтуїтивно й підвело письменника до думки про певний культурний регістр людини як гальмівний чинник вседозволеності її «безмежних можливостей», той рівень, на якому з'являються відчуття честі й гідності. Такий комплекс проблем знайшов подальшу розробку у романах «Честь» (1929), «Всюду страсти роковые» (1939), «Хильда» (1941), з яких донині опубліковано лише перший (Вітчизна. 1990. № 1).

В українську новітню літературу М. Могилянський увійшов передусім як критик, літературознавець, ґрунтовний знавець світової літератури, а вже потім як майстер слова. Заговорили про нього як про письменника лише після скандального оповідання «Вбивство», надрукованого журналом «Червоний шлях» (1926). Критика витлумачила його як надто тенденційним, як таке, в якому не схвалювалося повернення М. Грушевського в Україну. Через цей твір ім'я М. Могилянського потрапило і до статті партійного ортодокса А. Хвилі «Марні надії ворогів» (Комуніст. 1927. 17 серп.). Після цієї публікації «легальне» творче життя письменника припинилося, залишилося єдине — виступати під псевдонімами. У такій формі побачили світ його передмови до творів Марка Вовчка (1927), Ганни Барвінок (1927), О. Стороженка (1927), до збірників «Досвітні огні» (1927), «Веселий оповідач» (1927), «П. Куліш» (1927). А от романи залишилися неопублікованими.

Безпосереднім прототипом головного героя «Честі», за визнанням самого письменника, став хірург С. П. Коломнін, який 1886 р. застрелився, вважаючи винним себе у смерті прооперованої хворої. Трагічний випадок з життя лікаря ліг і в сюжетну основу роману.

Історія життя духовно багатої, творчої особистості лікаря Каліна раз у раз переривається коментуванням високоосвіченого оповідача, почасти іронічно настроєного, який має вихід до читача у своїх безпосередніх звертаннях, продовжує полемізувати з плужанами, засуджуючи їхній масовізм, з вульгаризаторськими тенденціями критики. Вставними пасажами М. Могилянський вписує свій роман не лише у контекст вітчизняної літератури, а й європейської. Через «елітарно-літературні» розмови про націю дається блискучий зріз обивательської національної психології. А головне — порушується таке актуальне завжди питання честі.

Відсутність культури, а отже, і похідних від неї — честі та інтелігентності, — шлях до вседозволеності як у моральному, так і політичному житті, шлях до спотворення плідних ідей попередників та поширення їх серед народу в своїй власній, вигідній для себе інтерпретації. Та це вже проблематика іншого роману — «Всюду страсти роковые», ідейно альтернативного «Честі». Автор писав цей твір на українському матеріалі, але російською мовою, сподіваючись надрукувати його десь у Росії. Це, по суті, роман-застереження від розгулу та некерованості темних сил людської натури, її прихованих інстинктів. Ідея вседозволеності, хоч і втілена на рівні «проблем статі», але подається не без сподівання на прямі політичні асоціації.

Передбачаючи подальші втрати соціалізму, письменник виявив прозірливість і в останньому романі «Хильда» (1941). Але вже мав на увазі не лише «якість» людини за параметрами сутнісного виміру, а й нетривкість новоутвореної державної системи, яка, абсолютизуючи колективне й недооцінюючи потреби та запити індивіда, соціальної групи, нації як духовно згармонізованої одиниці, — програмувала на майбутнє децентристські соціальні процеси, які вже виявили себе вочевидь.

Помер М. Могилянський 22 березня 1942 р. в селищі Велика Мурта Красноярського краю, куди був евакуйований. Там і похований.