Творчість Бориса Олійника

Борис Олійник народився 22 жовтня 1935 р. в с. Зачепилівці на Полтавщині. Після закінчення середньої школи вступив на факультет журналістики Київського університету (1953), а 1958 р. почав роботу в редакції газети «Молодь України». Як журналіст видав документальну повість «За Сіверським Дінцем» (1959). А 1962 р. з'явилась перша збірка поезій — «Б'ють у крицю ковалі». Вже тоді окреслюється коло панівних ідей і художніх принципів, публіцистично декларується відданість комуністичним ідеалам.

Домінантою другої збірки — «Двадцятий вал» (1964) стає поєднання героїчного й буденного, високого й приземленого. Так, докопуючись суті «Щастя» (це назва одного з ранніх віршів), поет наголошує, що поряд із досягненнями космонавтів має належно цінуватись і праця хлібороба, що «плугами гортає рахманні скиби» землі. Це, власне, варіація на ту ж тему, що й Симоненкові «Дума про щастя», «Піч», «Баба Онися», а в І. Драча — «Балада про Сар'янів та Ван-Гогів», «Дві сестри» та ін. І далі поряд із Драчевими та Симоненковими героями — дядьками, тітками, дідами з'являються й Олійникові, як-от хворий хлібороб («Про хоробрість»), чи інвалід з фронту, чесна людина («Дядько Яків»), або ж скромна вчителька («Формула»).

На перших порах у Б. Олійника відчувається брак філософської глибини, різнобічності в погляді на світ, вільної розкутості та природності в ліричних роздумах над подіями та явищами сучасності. У наступних збірках — «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «Рух» (1973), укладених за принципом ідейно-тематичної та композиційної цілісності, автор дедалі більше утверджується на позиціях ригоризму, майстерно й небезталанно, але й не без ілюстративності шукає визначальних громадянських, політичних, морально-етичних тем.

Попри риторично-ідилічні пасажі драматизм почувань, конфліктність, зіткнення різних духовних начал у багатьох його творах — «Балада про вогонь і принципи», «Ринг», вірші з циклу «Коло» — проявляються досить виразно.

Своїм соціально-філософським роздумам поет надає розважливо-непоспішливої, ліричної, лірико-іронічної і навіть лірико-пародійної форми (останнє, наприклад, спостерігаємо у вірші «Стою на землі»). Введення ж у художній текст прозаїзмів, влучних висловів з народного побутового мовлення, прямої та діалогічної мови, зміна канонічної метрики за допомогою пауз, недомовленості надає віршеві довірливих природних інтонацій.

У пору зрілості Б. Олійник дедалі більше політизується, що засвідчують такі твори, як «Мавзолей Володимира Леніна», «Пізнання», «Гора (Роздум)», «Комуністи», «Кредо (Кантата)» тощо.

Традиційне для тогочасного художньо-пропагандистського стилю «відкриття Америки» ознаменував цикл віршів Б. Олійника «Від Білої хати до Білого дому...», вміщений у збірці «Заклинання вогню» (1978). Є тут і оригінальні, суто олійниківські, художні знахідки (автор майстерно змінює регістри, тембри та ритми мовлення, гнучко виходить за «обов'язкову програму»). Сюжетно-композиційна стрункість розгортання ліричної теми характерні й для інших Олійникових циклів — «Сковорода і світ», «Досвід», «На лінії тиші», «При гончарному крузі. Олесю Гончару», «Сиве сонце моє. Пам'яті матері».

Особливе художнє досягнення Б. Олійника — цикл-поема «Сиве сонце моє» (1978). Укладений із дев'яти поезій, написаних різними віршованими розмірами, у щоразу відмінній психологічній і художній тональності, викликаний глибоким людським переживанням, цикл несе в собі і сповідь сина перед пам'яттю матері, і схиляння перед її чесним трудовим життям, і роздуми про призначення людини на землі.

Поетові вдаються вірші медитативного характеру з їх сповідями, деклараціями, осмисленням різних життєвих колізій та ситуацій («Був чоловік... І — нема...»). Поезію «Погоня... І постріл...» витримано в дусі фольклорної притчі, як і пройнятий іронічно-сатиричним пафосом вірш «Між людей у будні й свята...». Притчевість загалом притаманна всій творчості поета. У таких творах, як «Про середину», «Притча про ноги», «Притча про славу», «У поета гроші завелись» та ін., основний спосіб вираження — художня умовність, вигадка; ними позначена сюжетна лінія, що вбирає в себе елементи казки, фантастики, алегоричну та символічну образність.

1980 р. народжується поема-цикл «У дзеркалі слова», а до того — поеми «Дорога», «Рух», «Доля», «Урок». У «Дорозі» перед нами проходять події та епізоди від Григорія Сковороди до епохи освоєння космосу, в алегоричній формі порушуються одвічні філософські й моральні проблеми.

Тема поступу народу, безупинного в плині часу, спадкоємності поколінь — постійно важлива й актуальна для Б. Олійника («Рух», «Доля», «Урок»). Це потверджує і поема «Поворотний круг» (1989), у якій автор детально й прискіпливо простежує трагічний мотив роздвоєння особистості, коли вона, піддаючись новомодним віянням технократичного світу, втрачає зв'язки з історико-національними цінностями народу.

У цей ряд Олійникових поем-роздумів органічно входять і його найновіші твори цього жанру — зроджена чорнобильською катастрофою наснажена героїчним пафосом «невбієнності» народу поема «Сім» і «Пришестя» (збірка «Поворотний круг»). Проте свідчать вони, на жаль, не лише про висхідну художньо-філософського мислення поета. Мається на увазі насамперед поема «Пришестя», де химерно й художньо неорганічно поєднуються ідеї та принципи більшовизму й християнства.

Б. Олійник — талановитий публіцист, особливо діяльний у 80-х роках (теми екології, Чорнобиля, питання мови, духовності народу). Подальша ж політична публіцистика письменника, як і взагалі його політична діяльність, не могли не розчарувати прихильників його творчості, які не припускалися думки, що їхній улюблений поет з природним національним світовідчуттям виявиться активним оборонцем компартії, Леніна, більшовиків — тих, хто нищив незалежність України.

А, проте, внесок поета у розвиток як лірики (зокрема, й глибоко інтимної), так і сучасної ліро-епічної та ліричної поеми, безумовно, значний.