Творчість Олекси Слісаренка

О. Слісаренку в літературному процесі 20-х років належить помітна, хай і не першорядна, роль. У його творчості так чи інакше переломилося кілька важливих напрямів стильових пошуків молодої української поезії та прози. Народився він 8 березня 1891 р. в с. Канівцеве на Харківщині. Здобув спеціальну сільськогосподарську освіту, працював агрономом, кілька років провів в окопах імперіалістичної війни. Перша, перейнята символістськими мотивами, поетична книжка «На березі Кастальському» вийшла 1919 р. Збірка сповнена тривожними настроями, пов'язаними з авторовими передчуттями неминучості якихось великих, можливо, трагічних змін.

Захоплення футуризмом невдовзі змінило стиль Слісаренкового письма. Його футуристичні поеми — це гімни машинній цивілізації, техніці, з розвитком якої автор пов'язує надії на кардинальні зміни в житті людства. Короткочасна спроба знайти себе в футуризмі мала для О. Слісаренка певне позитивне значення лише в стильовому плані, прискорила його відхід од сентиментальних штампів ранньої поезії, посприявши розкутості письма, збагаченню кола тем і образів. Особливо це стане помітним у новелістиці. Письменник виступав прихильником динамічної, гостросюжетної новели. Разом з кількома молодшими літераторами О. Слісаренка зараховували до групи «сюжетників», що активно заявила про себе в 20-ті роки. «Теоретиком» групи був Майк Йогансен, автор праці «Як будується оповідання». Увага представників групи до гострого, навіть авантюрного сюжету, намагання будь-що зацікавити читача, орієнтація на таких письменників, як О'Генрі, Уеллс, була своєрідною реакцією на тогочасне захоплення імпресіонізмом.

Творчість О. Слісаренка досить нерівна, і критичні оцінки її бували часом полярними. 1925 р. вийшли збірки оповідань «Сотні тисяч сил» та «Плантації». Вони принесли авторові визнання як майстрові зовні простої, але захопливої фабули. Саме пореволюційна дійсність, зокрема громадянська війна, була винятково щедрою на неймовірні випадки, зіткнення, пригоди, дивовижні переплетення людських доль, і О. Слісаренко талановито відтворив усе це в кращих своїх оповіданнях. Письменника цікавила доля звичайної, «маленької» людини в революції, її здатність протистояти насильству, знаходити підтримку в умовах, коли руйнувалися усталені уявлення, закони, моральні норми.

Моменти переродження, піднесення звичайної людини покладені в основу багатьох оповідань О. Слісаренка. В «Авеніті» (це милозвучне слово виявляється назвою особливо врожайних трав) у двобій з насильством вступає хворий агроном-селекціонер, і його перемога — це ще й торжество творчого начала.

«Авеніта», «Камінний виноград», «Смерть генерала Гатераса», повість «Бунт» (всі вони увійшли до збірки 1927 р. «Камінний виноград») засвідчили зростання письменницької майстерності. О. Слісаренко прагне до об'ємності зображення, намагається показати подію чи героя з різних точок зору. Він більше дбає про мотивування поведінки персонажів, частіше вдається до передачі внутрішнього мовлення. Ці стильові риси яскраво виявилися в новелі «Камінний виноград» — чи не кращій в усьому прозовому доробку письменника.

О. Слісаренко не раз звертався до воєнної тематики. Тут також можна простежити, як поступово змінювалися його стильові орієнтації, як відрізняються ранні оповідання від написаних у зрілі роки. Найвідоміші в цьому тематичному циклі — «Редут № 16», «Канонір Душта», «Алхімік», «Спроба на огонь», «Позолочене олово». Натуралістичність описів, загалом властива О. Слісаренкові, в даному випадку допомагає відчути безпросвітність зображуваної дійсності, принизливість обставин, у яких змушені перебувати мільйони людей.

Як послідовний прихильник реалістичного письма, динамічних, але при тому міцно пов'язаних з життєвою конкретикою сюжетів постав О. Слісаренко у своїх романах та повістях. Упродовж лише кількох років вийшли повісті «Плантації» (1925), «Бунт» (1928), «Зламаний гвинт» (1929); романи «Чорний Ангел» (1929), «Хлібна ріка» (1932). Кращі з-поміж них — «Плантації» та «Бунт» — зосереджені довкола подій 1905 р. та містять автобіографічні елементи. В «Плантаціях» автор за допомогою численних деталей фіксує зміни в одвічному життєвому укладі селян, їхнє зубожіння й наростання стихійного протесту. Дія розгортається стрімко, і приховане протистояння персонажів — студента-підпільника та управителя маєтку Рампа — переходить в одверту, уже збройну боротьбу. У «Бунті» простежується, як у душах людських, пригнічених обставинами, виснажливою працею, в учнів приватної сільськогосподарської школи під впливом передових ідей часу пробуджуються гідність, здатність протистояти знущанням шкільного керівництва.

Багато в чому пошуковим був для тодішньої прози і роман «Чорний Ангел». Автор намагається зламати усталені канони об'єктивно-реалістичного повіствування, відійти од традиційних конфліктів, неодмінного прямого протиставлення персонажів з різних суспільних таборів. Проте немотивованість поведінки героїв, схематизм, штучне ускладнення сюжету коштом порушення правдоподібності подій тут досить відчутні. Як і в ряді інших творів, автора цікавила доля українського інтелігента в революції, передовсім сільського інтелігента, «маленької» людини, якій нелегко визначатися серед різних політичних сил і орієнтацій. Герой «Чорного Ангела» агроном Артем Гайдученко хоче служити революції, але обирає для цього незвичайний шлях. Зневірившись у політичній боротьбі як засобі утвердження гідного людини майбутнього, він мріє розв'язати усі суспільні проблеми за допомогою свого наукового винаходу, унікальної речовини, яка стане невичерпним джерелом енергії. Його брат Петро, колись не чужий революційним ідеям, а тепер отаман-повстанець, сподівається використати Артемів винахід для боротьби з радянською владою. Але той винахід виявився «цілковитим непорозумінням» — така величезної вибухової сили речовина, виявляється, була вже відома хімікам.

Що змушувало О. Слісаренка після 1928 р. писати одну за одною кон'юнктурні, з художнього боку цілком безпорадні твори «на злобу дня» («Зламаний гвинт», «Хлібна ріка»)? Адже це вже був цілком сформований майстер, авторитетний досвідчений письменник. Очевидно, що намагання убезпечити себе від дошкульних закидів у нехтуванні сучасністю, а то й у «непролетарській» ідеології і спонукали О. Слісаренка до згубних для нього як для художника компромісів. Та й не лише як для митця. Бадьора розповідь про «хлібні ріки» в українських селах вийшла якраз перед початком страшного голоду. Та, як відомо, всі ці гіркі компроміси (аж до найприкрішої сторінки у Слісаренковій біографії, коли у нього не вистачило мужності відмовитися від нав'язаної йому ганебної ролі громадського обвинувача на процесі СВУ) не допомогли письменникові уникнути трагічної долі. Він був безпідставно репресований і загинув 3 листопада 1937 р. в одному з Соловецьких таборів.