Творчість Миколи Філянського

М. Філянський видав три книжки: «Лірика» (1906), «Calendarium» (1911), «Цілую землю» (1928). Цілісної стильової системи не створив: в його творчості споглядальність і філософська розміркованість сусідять з переспівами Т. Шевченка й Л. Глібова, символістська неозначеність образу — з реалістичною прозорістю пейзажного малюнка, релігійні мотиви — з епікурейськими. І попри все, йому судилося стати предтечею символізму, підготувати шлях українським неокласикам. «Коли хто кохається тільки в віршах на «громадські мотиви», то нехай і в руки не бере Філянського, коли хто має не стільки однобічний погляд на твори поезії, то знайде у збірнику Філянського багато милого», — сказала про нього Олена Пчілка.

Народився М. Г. Філянський в с. Попівка на Миргородщині. Батько був священиком, але син виявив здібності до точних наук і закінчив природничий відділ фізико-математичного факультету Московського університету. Проте його зацікавлення були набагато ширші: архітектура й живопис, будівництво, етнографія, історія України, світські пам'ятки бароко. Все це знаходить відлуння в його ліриці, і не лише в її темах та мотивах, а й в елементах поетики.

З 1906 по 1917 p. M. Філянський живе на Уралі, і в ті ж роки в Москві виходять два томи його поезій («Лірика» та «Calendarium»). Поетичними варіаціями на теми біблійського тексту відкривається перший цикл «Лірики». Однак поет не приймає філософію марності людського існування і бере із вчення Еклезіаста те, що стверджує насолоду земним життям: «назустріч сонцю йди в убранні», «лови услад нікчемний рай», «жартуй і день, і ніч, і зранку, з весінніх літ і до останку». Так у М. Філянського зазвучали мотиви, які були підхоплені неокласиками. В його уявленні природа — всесвіт: небеса, хмари, квіти, дерева і людина — все перебуває у неподільній цілісності, підпорядковане законам вічності, вищому розуму Творця. Натурфілософський характер лірики виразно простежується в збірці «Calendarium». Вірші, представлені в книжці, справді нагадують календар природи, відлік часу в якому починається з вересня. Картини природи кожної пори року викликають зміни в душевному стані ліричного героя, включеного у безперервний колообіг часу.

Звичним душевним станом ліричного «я» в поезії М. Філянського є прагнення усамітненості, споглядальності, що здатна приносити почуття внутрішньої злагоди, гармонії людини і всесвіту:

Як тихо хвиля серцем грає,
як манить погляд даль німая,
Як веселить краса долин
В той ясний час як я один.

Позиція споглядальності позначилась і на пейзажних замальовках, яким властива предметна точність, елегійно-гармонійна тональність.

Час у Філянського існує як вічність, безперервний рух. Водночас у вірші «Спить ряд могил давно німих...» він кидає болючий докір недбайливим сучасникам за забуті могили предків, за байдуже ставлення до минулого рідної землі («ланів колишніх час, Украйни досвіт ранній не викликав від нас ні згадки, ні бажання») і застерігає, що скоро прийде час, коли нащадки спитають: «Хто нам зберіг останки літ, де днів давно минулих слід?» Поет вірить у духовне відродження поколінь:

І внук, наш дальній внук, чий ясногордий ум
Пролине піснею над лоном сонних дум,
Ланами рідними він пройде в ясний час,
Луни колишньої зачує сумний глас,
І згадку тяжкую положить він на нари —
Синів України безкровную отару...

Не можна обійти увагою і узоровані на церковнослов'янські джерела поезії М. Філянського «Сумний поважний дзвін...», «Отверзі двері покаяний...», «Як Каїн совісті — без жалю, без зітхання», «На древі крестному крізь муки, крізь німії...», в яких набуває розвитку ідея гріховності й покаяння, духовного самоочищення, проступають моральні обриси ліричного «я» поета.

Деякими гранями лірика М. Філянського наближається до символізму, це — залюбленість у присмеркові барви, неозначеність образу, смислова утаємниченість («Гукайте їх», «Є. Ф-кій» та ін.). Більшого розвитку ця спрямованість здобула в ліриці М. Рильського періоду «осінніх зір».

Від природи обдарований лірик, він збагатив палітру ліричних почувань заглибленістю в народну пісню, успадкував традиції Т. Шевченка, Я. Щоголіва. Умонастроями і філософією М. Філянський тяжіє до Г. Сковороди. «Зв'язок обох митців, — зазначає В. Шевчук, — справді глибокий, усвідомлений, отож не дивно, що й свою поетику... — поет будує на поетиці Сковороди, і не тільки формально: ряд сковородинських мотивів срібною ниткою проходить через усю творчість Миколи Філянського».

Уникнув поет і галасливої метушні першого пореволюційного десятиліття. В ці роки він жив і працював у Сорочинському лісництві, потім у Полтавському краєзнавчому музеї. Під час будівництва Дніпрогесу їздив на пороги Дніпра. У 1928 р. видав книжечку наукових етюдів «Від порогів до моря». Цього ж року вийшла й поетична збірка «Цілую землю». Рецензуючи збірку в журналі «Життя й революція», М. Зеров відмітив її цілковиту суголосність книжці «Calendarium»: «ті самі медитації, та сама лірика чистого споглядання, псалми, гімни, історико-культурні ремінісценції, елегійний тон і навіть та сама боротьба поміж обдарованим поетом та недбалим техніком, печать якої лежала і на перших його томах».

У 1937 p. M. Філянського було заарештовано, а 12 лютого 1938 р. поета не стало.