Творчість Спиридона Черкасенка

Ім'я цього драматурга (писав також вірші, прозу, публіцистику) було викреслене з літературного процесу й заборонене в Україні ще на початку 30-х років. І тільки через 60 років воно знову посіло належне місце в історії української літератури.

Народився С. Черкасенко 1 грудня 1876 р. в містечку Новий Буг на Херсонщині у селянській родині. Закінчив Новобузьку вчительську семінарію (1895), вчителював на Катеринославщині та в Донбасі. З 1910 р. жив у Києві, був співробітником київських українських газет і журналів, працював над українськими підручниками, працював у театрі М. Садовського. 1919 р. переїздить до Кам'янця-Подільського і цього ж року за дорученням уряду Української Народної Республіки їде до Відня у справах видання підручників. У 1923—1929 pp. C. Черкасенко живе на Закарпатті, працює у товаристві «Просвіта» в Ужгороді. За співпрацю з прогресивними силами краю його висилають із міста. Оселяється в с. Горні Черноушіце на околиці Праги, де й помирає 8 лютого 1940 р.

Перша збірка С. Черкасенка «Хвилини» (1909) засвідчила, що автор шукає власних шляхів поетичного відтворення світу. Згодом він утверджується як поет-лірик, творець ніжних, акварельних, музично «озвучених» малюнків («Симфонія ночі», «Серенади», «Романси», «Тихої ночі»).

Поезія С. Черкасенка 1917—1921 pp. передає настрої українського суспільства тієї доби, відтворює картини революційних зрушень, пересипана бойовими закликами, грізними інвективами, національно-патріотичними гаслами, зверненнями до героїко-історичної традиції. Підсумком двадцятилітньої поетичної творчості С. Черкасенка стали його «Твори», що вийшли у Відні 1920—1921 pp. і склали три томи оригінальної лірики.

На початку літературної діяльності С. Черкасенко працював і в жанрі прози, писав оповідання, нариси, фейлетони. Здобутком тут вважають цикл оповідань про дітей, написаний 1910—1912 pp. (збірка «Маленький горбань та інші оповідання», 1912). Шахтарська тема переважає і в збірці «Вони перемогли» (1917). Ряд творів присвячено гіркій долі народного вчительства. Водночас письменник далекий від ідеалізації інтелігенції, про що свідчить книжка дошкульних оповідань «Жарти Сатира» (1913). В еміграції С. Черкасенко написав «Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів» (Львів, 1937), де відтворено події в Україні на початку XVII ст.

Перші драматичні спроби С. Черкасенка — ескіз «Жах», етюд «Повинен» (обидва — 1908) — відлуння буремних подій 1905—1907 pp., вони відтворюють революційні настрої в робітничому й селянському середовищі. Твори належать до типово символістської драматургії, тут діють образи-символи, особисте тут підпорядковане громадському, а події 1905—1907 pp. трактуються як сувора необхідність у боротьбі зі світом несправедливості. Кращою серед ранніх драматичних творів С. Черкасенка є «Хуртовина» (1908). Драма не мала сценічного втілення, її було конфісковано, а автора засуджено на один місяць ув'язнення за вилучені під час обшуку книжки. Помітною подією в українському театральному житті стала також драма «Земля» (1913), де знайшли відбиття погляди народників та ідеалізація селянства.

Найвищим досягненням драматурга стали п'єси «Казка старого млина» (1913) і «Про що тирса шелестіла...» (поставлена 1918 p.). Перша — типово неоромантична драма. Написана майже одночасно з «Лісовою піснею» Лесі Українки, вона вписується в контекст європейської неоромантичної, модерністської драми. У центрі твору — конфлікт між патріархальним укладом українського життя і новими капіталістичними відносинами, це реквієм тій мрії, що її витворила українська селянська поетична традиція.

Трагедію «Про що тирса шелестіла...» надруковано в 1918 p., на титулі — присвята «велетневі рідної сцени Миколі Садовському». Річ написана віршованою мовою, містить чимало пісень, своєю популярністю завдячує музиці К. Стеценка, створеній для цієї п'єси.

Виводячи головним героєм трагедії Івана Сірка, С. Черкасенко не прагнув документального історизму. Він зображує героя із роздвоєною душею, але відомий своєю відважністю й цільністю козацький ватажок найменше підходив до такого прототипу. Ця історична й художня несумісність образу породжувала безліч запитань, незважаючи на соціальне авторське застереження в передмові до твору.

У 1918 р. з'явилися друком «Страшна помста. Драматична казка на 5 картин» і «Чорна Рада. Картина козацького життя XVII ст.». Перша є переробкою однойменного твору М. Гоголя. (На відміну від оригіналу С. Черкасенко дав варіант побутово-історичної драми.) Друга п'єса — сценічна версія роману «Чорна Рада» П. Куліша.

До оригінальної драматургії С. Черкасенко повернувся у вигнанні, створивши п'єси «Вечірній гість» (1924); «Сміх» (1924); «Лісові чари» (1924); «Бідний Лесько» (1926); «Лібуша в таборі» (1925); «Хай живе життя» (1930); «Вигадливий бурсак» (1937); «До світла, до волі» (1937). Майже всі вони адресовані дитячій аудиторії, мають пригодницький сюжет і привабливих героїв.

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років С. Черкасенко звернувся до історичної драми, зокрема — «Коли народ мовчить» (1927), «Северин Наливайко» (1928), «Ціна крові» (1930), «Еспанський кабальєро Дон Хуан і Розіта» (1931). Два останні твори написані на теми, які розробляла й Леся Українка («На полі крові», «Камінний Господар»). Це дало критикам підстави говорити про зумисне творче змагання з поетесою. Насправді ж драматург опрацював ці мандрівні сюжети по-своєму: так, у «Ціні крові» він тему зрадництва Юди пов'язав із проблемою національно-визвольної боротьби.

Тривалий час С. Черкасенко виношував задум написати драматичну трилогію під назвою «Степ». У вересні 1928 р. він завершив роботу над першою частиною — історичною драмою «Северин Наливайко» (надрукована — 1934); друга частина — «Богдан Хмель» — залишилася неопублікованою; про написання третьої частини свідчень немає.

Матеріалом для «Северина Наливайка» стала розвідка П. Куліша «Почини лихоліття ляцького і перві козацькі бучі» (1865) та його «староруська драма» «Цар Наливай» (надрукована 1900 р.). С. Черкасенко лише відштовхнувся од Кулішевого матеріалу, створивши цілком самобутній твір. Він показав козацтво відважним лицарством, що виборює волю й незалежність України. Історичні драми «Коли народ мовчить» (1933) і «Вельможна пані Кочубеїха» (1936) присвячені добі гетьманування Івана Мазепи, тут відтворено стосунки старого гетьмана з Мотрею Кочубеївною і його намагання визволити Україну з-під російського ярма.

Історична драматургія С. Черкасенка близька за своїм характером до «драми ідей», але в ній є історична достовірність, часовий реквізит, водночас автор дбає про динамізм сюжету, сценічний рух, прозорість ідеї.

Від гостросюжетних п'єс із шахтарського життя до історичних драм — такий шлях С. Черкасенка-драматурга. Образно-стильове, жанрове й тематичне багатство, поетика й проблематика його творів яскраво віддзеркалюють ідейно-художні пошуки української драматургії першої половини XX ст.