Творчість Святослава Гординського

Навдивовиж різноманітний талант С. Гординського формувався в духовній атмосфері, що панувала в родині майбутнього поета, художника, мистецтвознавця, котрий народився 30 грудня 1906 р. в Коломиї.

Ґрунтовна освіта, здобута в престижній академічній гімназії (Львів), навчання малярству в мистецькій школі О. Новаківського (відділ Українського тайного університету у Львові) виявились недостатніми для жадібного до знань і творчості юнака. Його шлях прослався до Берліна. Там С. Гординський студіював у візантолога професора В. Залозецького, а невдовзі — в Академії Жуліана та Модерній академії кубіста Фернана Леже в Парижі. Збагачений ідеями тогочасного авангардизму, «неовізантолог» С. Гординський, повернувшись до Галичини 1931 p., заснував разом з художниками П. Ковжуном, Я. Музикою та М. Осінчуком Асоціацію Незалежних Українських Митців (АНУМ). Це угруповання видавало журнал «Мистецтво» (1932—1937), редагований С. Гординським, довкола якого гуртувалися митці модерних напрямків. Поет і художник працював водночас співредактором разом з літературознавцем М. Рудницьким часопису «Назустріч» (1934—1939). С Гординський — автор низки присвячених малярству монографій, з яких найпомітніша — про всесвітньо відомого українського авангардиста О. Архипенка (1960). С. Гординський завжди намагався знайти спадкоємні, генетичні лінії сучасного мистецтва. Добре відоме його захоплення візантійським стилем, що зумовило появу окремих аналітико-ілюстративних видань «Українські церкви в Польщі, їх історія, архітектура» та «Українська ікона XII—XVIII ст.», а також позначилось на його роботах, зокрема монументальних розписах Софійського собору в Римі, вплинуло на його живопис та графіку, що сприймається у контексті авангардизму.

Таке ж органічне переплетення стильових струменів спостерігається і в поезії С. Гординського, продемонстроване дебютною, ним же оформленою збіркою «Барви й лінії» (1933). Смілива асоціативність притлумлювала її стильову еклектику, де нагромаджувались романтизовані елементи футуризму, «неокласицизму» та неоромантизму. Змістове коло замикалося переважно на темі мистецтва, помітне місце у книжці посідали «Листи з Парижа», пройняті пафосом творчого неспокою, атмосферою богемного життя та «парнасизму».

Наступні його збірки «Буруни», 1936, «Слова на каменях», 1937; «Легенди гір», 1939, «Вітер над полями», 1938; «Сім літ», 1939) — то шлях кристалізації стилю, намагання поєднати полюси романтики та «парнасизму», що постали в «Барвах й лініях». Ліричний герой С. Гординського протистоїть убогому животінню обивателя, подеколи епатує його смаки в дусі А. Рембо, М. Семенка чи О. Близька («Цей вечір прослиза, бездарний і тяжкий — заледенілий труп з топельницької морги»), при цьому ніколи не втрачає своєї інтелігентності. Не обминуло його лірику і захоплення творчістю київських «неокласиків».

Повоєнна збірка «Вогнем і смерчем» (1947) — помітне досягнення поета, не лише митця, а й громадянина, перейнятого болями й надіями українського народу.

С. Гординський збагатив українську літературу художніми перекладами. Помітним явищем стала його антологія «Поети Заходу» (1961). С. Гординський видав також у власних перекладах повну збірку поезій Ф. Війона (1973).

Неоціненне значення має участь С. Гординського у поширенні творів репресованих сталінським режимом письменників — М. Зерова, М. Куліша, Т. Осьмачки, О. Влизька, Є. Плужника та ін.